(картини з життя)
Народишся малим дитям,
так немічним, без тями,
а вже очима тут, то там
шукаєш личко мами.
Вона накормить, розвине,
скупає, приголубить,
як тільки тінь її мигне,
вже знаєш: — мама любить.
Вчить говорити, в церкву йти,
веде тебе до школи;
вона твій янгол доброти,
твій щит над тілом кволим.
Як наречені під вінець,
ще поки йдуть до храму,
прохають в трепоті сердець:
«Благословіть нас, мамо!»
Померла матінка — твій світ,
— спускають в гріб, у яму,—
кристали сліз поллються вслід
з риданням: «мамо, мамо!»
Смертельно ранений в боях,
відчуєш — час вмирати,—
ідуть до тебе в двох рядах:
твоя й Господня Мати.
Так від колиски до труни
пройде твій шлях тернями,
й останній серця звук струни
ти віддаєш для мами.
Молитва матері проб’є
тюрми найважчу браму;
їй серце кожний дай своє,
бо раз лиш мав ти маму.
Філядельфія, 24 лютого 1980 р.
