о. Михайло Хрипа, чин оо. Редемптористів
Звернення
Українська Греко-католицька Церква Вінничини, актив їх мирянських організацій і душпастир УГКЦ Вінничини звертаються до Вас за матеріяльною допомогою для потреб духовного відродження нашої Церкви на Поділлі.
На сьогоднішній день в нашому регіоні (на Вінничині) зареєстровано дві парафії УГКЦ. Одна в м Вінниці, що нараховує більше 200 вірних. Своїми силами будує свій храм з 1993 року, богослуження відправляє другий рік під відкритим небом і в пристосованому вагончику під час негоди. Парох ієромонах чину о. редемптористів о. Михайло Хрипа.
Друга парафія сільська, зареєстрована 1994 рок в селі Очеретна Погрибищанського р-ну на Вінничин: Нараховує понад 600 вірних жителів ближніх сіл і цього села. Храму теж немає, виділена лише ділянка під будову Церкви. Богослуження відправляє о Хрипа, теж під відкритим небом.
Будова церкви припинилася на завершенні фундаменту, а в с. Очеретна ще не почалась, відсутні на це кошти. Ось таке становище у нас з відродженням рідної Української Греко-католицької Церкви на східніх територіях великої України.
У цей же час у нашій області зареєстровано 550 парафій РПЦ, 93 парафій римо-католицьких, 45 парафій УАПЦ, 4 синагоги. Майже всі вони мають свої храми.
Тяжко говорити, а ще тяжче на те все дивитися, як страшно розривають нашу велику Україну. Хто хоче і як хочуть, ділять наш нарід, а чому це так? Відповідь проста: тому, що немає нашої Української Греко- католицької Церкви. Слід додати — наша Львівська митрополія, чи як вже кажуть Патріярхія, мало цікавиться про Східню Україну.
По тій причині ми рішили з своїм о. парохом звернутися до Вас, дорогі брати і сестри, допоможіть нам збудувати нашу греко-католицьку церкву св. Покрови у м. Вінниці.
Наперед дякуємо. Будемо молитися за всіх жертводавців, що причиняться до нашої будови.
4.08.1994 р. Б.
Це звернення підписало 20 громадян на чолі з головою громади Степаном Ободянським.
Україна 286000
м. Вінниця
вул. Крутий Спуск 9
* * *
Заступнику Голови Облвиконкому п. Ю. В. Зимі
Шановний Юрію Васильовичу!
Клюб української греко-католицької інтелігенції стривожений появою статті в газеті «Ратуша» від 13.08.1994 р. про не зовсім ясну і не зрозумілу історію, що твориться навколо прилбицького іконостасу. Як відомо, с. Прилбичі і церква, з якої походить іконостас, є пов’язані з іменем Слуги Божого Митрополита Андрея, 50-ліття смерти якого в листопаді обходимо. Зважаючи на те, що все, що зв’язане з іменем Великого Митрополита — є дороге і має ареол святости для греко-католиків в Україні і поза нею. Тому згаданий іконостас вважаємо нашою духовною реліквією. У цьому зв’язку звертаємось до Вас з просьбою піддати розслідуванню ці високоаморальні, неетичні і нехристиянські махінації, що робляться певною групою людей з іконостасом, і повернути Греко-католицькій Церкві її священну реліквію. Очікуємо Вашої скорої реакції і розуміння важливости цієї справи, позаяк наша молодь студіює в українських навчальних закладах Риму, через бл.п. патріярха Йосифа – засновника цих закладів — є пов’язані з іменем його попередника — Слуги Божого Андрея.
З надією на позитивне рішення цієї справи зістаємося з пошаною
Іван Гречко — голова
Ярослав Лемик — заст. голови
Роман Чмелик — секретар
* * *
Проблеми, про які я розкажу пізніше, заставили мене збирати різноманітні адреси нашої діяспори. З цією метою я шукав журнали, видані за кордоном нашими земляками, з метою подальшого написання по даним адресам листів, таким чином деякий час назад отримав я і Ваш журнал. Перше моє враження було, що це звичайне видання, яких на Україні на даний час розвелося велика кількість, повторюючих одне одного і стилем писання, і матеріялом. Та здивуванню моєму не було межі: те, що я побачив на сторінках Вашого журналу, ті сміливі думки, яких ми у себе боїмось навіть вимовити в голос, щоб не бути звинуваченими в єресі, наводяться на сторінках Вашого журналу з такою ясністю і точністю, що стає очевидним, наскільки тут, на Україні, ми відстаємо у розвитку теології, погляду на Патріярхат, на нашу ролю у всій Вселенській Церкві.
Ті безстрашні і вкрай необхідні думки по відкритті гнійників на тілі нашої Церкви справили на мене величезне враження, поміж усієї християнської преси не зустрічав я іншого подібного видання, щоб так сміливо взивало не тільки до своїх вірних, але й до всіх церковних інстанцій: «Покайтеся…» і як «Від народжених від жінок не було більшого від Івана», подібне я не зустрічав «більшого» журналу, ніж «Патріярхат». Тому приношу щиру вдячність колективу редакції за Вашу дуже потрібну працю.
Проблеми, що заставили мене шукати зв’язку з діяспорою, є типовими майже для всієї Західньої України. Це проблеми боротьби релігійних конфесій. Боротьби за храми.
Село Саджавка розташоване на Прикарпатті, над Прутом. З початком відродження Української Греко-католицької Церкви відбувся поділ села на дві релігійні громади. Після чого, полишивши церкву, наша громада чотири роки провадила богослуження біля каплиці. Позови в суд, у Верховну Раду ніякої користи не принесли. Бачачи те безвихідне становище, в якому ми опинилися, наша громада вирішила приступити до побудови власної церкви, тому що дуже важко стільки часу — чотири роки вже позаду, а впереді безпросвітне майбутнє, дуже важко ці роки було проводити на морозі чи під палючим сонцем.
Ці проблеми і є причиною нашого прохання, цього крику душі всієї нашої громади — допоможіть нам. Я прекрасно розумію, що ми не перші, що цих декілька років Ви допомагаєте, чим тільки можете, своїй матері — Україні. Що доляри Вам з неба не падають; але для чого Господь дав нам життя, чому Боже Провидіння залишило Вам життя у ті страшні роки і там, на чужих землях, згуртувало Вас у свої маленькі громади, завдяки чому зберегли свою віру, мову, традиції. Чи не для того, щоб у даний час Ви допомогли своїй Україні піднятися з колін, щоб з Вашою допомогою відродилася наша Церква на рідних землях і хіба не варті ці люди, що залишили церковний храм тільки тому, що не хочуть більше бути зрадниками своєї віри і ось уже чотири роки на холоді, на жарі, на голому камінні серед глузувань та прокльонів відправляють богослужіння, хіба не є ці люди гідні Вашої посильної допомоги. Без сумніву, ми розпочали будівництво самі і самі будемо його продовжувати, якщо Ви не зможете допомогти нам. Тільки це прийдеться набагато важче зробити та й як інакше, якщо для будівництва нам потрібно біля 40 тис. американських долярів, а це при тому, що заробітна плата більшости наших парафіян становить у середньому 8-10 долярів на місяць.
Ще раз прошу всіх про допомогу, за всіх жертводавців кожної п’ятниці будуть правитися богослужіння за час їхнього життя і по смерти. Всі імена будуть записані в особливій книзі, а імена найбільших жертводавців на кам’яній плиті.
Та не тільки в цім наші проблеми, проблеми і в отримуванні можливих пожертвувань, так як нормальним способом пересилки у нашій країні отримати їх поки що неможливо. Тому єдиний вихід — це передача з рук в руки кимось, хто їде на Україну.
І все ж таки вірю в те, що знайдуться люди, яким наша біда буде близькою до серця.
У зв’язку з великою ненадійністю нашої пошти лист буде відправлений у двох екземплярах, різними шляхами в надії, що хоча один дійде до місця призначення.
З великою повагою і сподіваннями Парох церкви Покрова Пресвятої Богородиці
о. Василь Ткачук
Слава Ісусу Христу!
с. Саджавка,
Надвірнянський р-н,
Івано-Франківська обл.
