Слава Ісусу Христу!
Дорога українська молоде!
У цьому відкритому листі до Вас бажаю передати Вам з глибини мого серця щире й велике спасибі! За Ваше таке добре діло, за Ваш такий зрілий крок. Прочитавши Ваше звернення «До Ієрархії Української Католицької Церкви в Канаді» в журналі «Патріярхат» з лютого 1986 p., я була радісно зворушена, бо коли любиш рідну мову і борешся за її життя, то з приємністю читаєш таке, як:
«Ми маємо візію, що можливо є зберегти українську мову в нашій літургії»… і далі: «… нашим пріоритетом повинно бути: зберегти нашу українську мову в нашій літургії!»
Не можеш не зворушитись і не вигукнути на повний голос: СЛАВА БОГУ!, що він нас не залишає безплідними, а посилає нам такі здорові животворні зерна. Таку молодь, яка розуміє, що без рідного слова народ національно і патріотично буде німий! Якщо ми не вміємо плекати рідного слова на волі, де все нам співдіє, то це про нас дуже багато говорить! Пора над тим добре задуматись. Ви ж, що дорожите рідним словом, прийміть найкращі побажання і Нехай Вас всіх Господь тримає в ласці,
Що силу в боротьбі дає,
Що будить серця до життя,
Що в розум мудрість ллє!
Не легко правду боронити.
Не легко борцям жити
Та Господи! — не допусти —
В байдужості блудити!
Слава Тобі, Христе Боже!
Що даєш нам таку молодь,
Що бачить в ріднім слові ціль,
Що відчуває материнську муку-біль
Й спішить на поміч їй
В усій свідомості своїй.
Подай їм силу Духа свого,
Щоб все вони стояли на сторожі —
Рідного слова всюди,
Щоб будували міцні огорожі
Круг мови рідної, як зрілі мужі.
Мої дорогі! Ваші підписи під вищезгаданим Зверненням сплітають слави вінець нашій страждальній Батьківщині. Все Ви в тім зверненні розумно пояснюєте і підкреслюєте. Так, як я годжусь вповні з Вашими думками, так і вірю, що багато наших вірних мирян годяться з Вами. Хіба ще додам, щоб не тільки в літургії, а всюди щоб ми плекали, вживали і ставили на п’єдестал своє рідне слово, бо ж саме у нім б’ється серце України. Пишу Вам цього листа, бо:
Люблю всім серцем рідну мову,
Кохаю кожне її слово —
І кожну літеру у нім!
У мові рідній завжди чую
Вкраїну-Матінку мою,
Її пречудную красу
Я в мові рідній пізнаю
І чую муку-стогін в ній,
Коли в дітей її —
Байдужість заковує чуття сердець
І коли душу летарґ-сном присипляє…
Ох, як вона тоді страждає!
Як страждає…
Дорога свідома молоде!
Ви є ті борці за життя рідного слова.
Борітеся! Поборете,
Вам Бог помагає!..
Вірте! Вдумайтесь в ці слова нашого великого пророка Тараса. Задумайтеся, що було і назавжди буде в його слові і чим було для нього рідне слово. Будьте горді, що Господь Вам дав збуджену, чутливу душу. Будіть її в своїх братів і сестер, з любов’ю будіть! Не дай Боже лише існувати, а не жити! А це ж якраз, що з нами й стається, коли ми не плекаємо рідного слова, ми лише існуємо…
Яка це страшна душі темнота, коли душа не бачить у слові рідному України життя!
Дозвольте подати Вам пораду: закладайте при церквах ТОРС — Товариство Оборони Рідного Слова. Закладайте на фундаменті християнської любови, нехай Ваше гасло буде:
Твоє, о матінко, я слово Не дам нікому топтать,
Його усюди і завжди Буду плекати й охороняти!
На закінчення ще раз велике спасибі і Боже Вам допомагай!
Мотря Фаринич
