Місяць листопад, для нас українців, а зокрема Західної України має особливе значення так під оглядом національно-українським, як релігійно-церковним. Правда сьогодні, коли існує, за Божою допомогою і благословенням, вільна, самостійна і незалежна українська держава, вчорашній листопад має зовсім інші виміри. І вдумуючись над тим ставимо реторичне питання, а чи могла повстати вільна і незалежна українська держава без вчорашнього Першого Листопада, що звершувався, у княжому городі Львові, пам’ятного 1918 року, проголошуючи самостійність Західної України, а згодом злуки з всім українським народом у княжому городі Києві? Здається нам, що ні! Перший Листопад постійно нам пригадував і був тим маяком, який нас заставляв безперебійно змагати до незалежности українського народу. На жаль, Україна не довго вдержалась самостійною і незалежною державою, але після її упадку, Український Листопад безперебійно утверджувавсь безперебійними змаганнями і послідовною працею.
У ті пам’ятні часи, одною з найбільших національно-релігійних наших твердинь, на святоюрській горі був український храм св. Юра, на чолі якого стояв справжній Князь нашої Української Церкви Великий Митрополит Андрей. Справді Митрополит Андрей був великою Людиною, Божим післанцем, Святець, у повному розумінні цього слова. Митрополит Андрей залишиться у нашій історії Церкви й історії України неповторним, він світоч не тільки Української Церкви, але і національний. Його смертне успіння сповнилось Першого Листопада 1944 p., у друге пришестя більшовиків на західні українські землі. Смерть Митрополита Андрея, що сталась Першого Листопада, припадок, чи Боже провидіння? Гадаю, що це справді Боже провидіння, що нам пригадувало безперебійно молитись і змагати до свободи і незалежности — приготовлятись будувати свою хату. Останні слова, це парафраза слів Митрополита Андрея, з його пастирського листа з 1941 p., що з’явився під історичною назвою «Як будувати Рідну Хату». Під цею Хатою Митрополит Андрей не розумів нічого іншого, тільки Батьківщину — Україну.
Великий Митрополит Андрей, є найбільш кольоритною особистістю в історії Української Церкви. Наші історики і дослідники ще не відкрили повністю Митрополита Андрея, це будуть робити майбутні історики. Треба підкреслити, що поява Митрополита Андрея у нашій Українській Церкві не була припадковою. Як вище сказано, він справді був від початку до останніх днів свойого життя Божим післанцем. Від юних років у Романа Шептицького було органічне-душевне покликання до Божого служіння — монашого життя, але не у римо-католицькому, але в українському католицькому східньому обряді. У нього була дуже рішуча постанова повернути на лоно віри своїх предків. На хвилину застановімся — молода, талановита людина, з студіями права, пристійний, ґраф, перед яким була кар’єра і відкривались усі брами, вибрав собі суворе монаше життя. До цього слід додати, що це його бажання не прийшлось йому легко сповнити, бо треба було звести неймовірно великий змаг, щоб на свій вибір одержати батьківську згоду. Роман Шептицький, майбутній єпископ і митрополит нічого не робив без згоди батьків, на все бажав мати батьківське благословення.
Ось ці, дрібні фрагменти з життя Митрополита Андрея були визначальними у його житті. Ось ця велика любов, респект і пошана до своїх батьків все були домінуючими у його житті. Найбільшу Божу заповідь Любов Митрополит практикував у щоденному свойому житті. Його стипендії для здібних і бідних студентів, яких висилав на студії закордон були тільки доказом цього. Його лист до Гімлєра в обороні жидів, а також переховування жидів тільки підтверджує його сповнення Божої заповіді Любови. Все, що робив Митрополит Андрей, робив з любови, в цьому була його сила, в цьому була його неповторність і унікальність.
Так, треба сказати, що Митрополит Андрей визначний богослов, великий мислитель, неповторний провідник Української Церкви й народу, добросердечна людина, великий філантроп, гуманіст і справді великий християнин.
Митрополит Андрей, далеко перед своїм смертним успінням з відчуттям подумав над своїм гідним наслідником, який мав продовжати ним визначений шлях Української Католицької Церкви і вибрав на це місце справді, подивогідну людину, Владику Йосифа Сліпого. Сьогодні можемо без найменьшого сумніву, з певністю сказати, що вибір Митрополита Андрея був ідеальний, бо справді св. п. Патріярх Йосиф виявився неперевершеним і бездоганним главою — Патріярхом УКЦеркви. І сьогодні наша УКЦерква дальше іде із їх духом печаттю.
Так Перший Листопад пригадує нам радісні, сумні, трагічні й геройські моменти в історії українського народу й Української Церкви. Сьогодні це тільки спогади, бо живемо у своїй власній державі. Може не все так, якби бажалось, але є всі надії на краще. Ми пережили страшні, трагічні часи, млини смерти, заслань і розстрілів, сьогодні є Рідна Хата, яку плянував і будував Слуга Божий Андрей. Подякуймо Всевишньому Триєдиному Господові Богу за всі ці блага. До таких роздумів нас наводить Перший Листопад.
М. Г.
