Нью-Йорк. 25 жовтня 1975 р.
Берхем, дня 20. листопада 1975 р.
Преосвященний Кир Андрій Сапеляк
Єпископ-Апост. Екзарх Укр.-кат.
Буенос-Айрес — Арґентина
Слава Ісусу Христу!
Преосвященний Владико!
Президія Українського Патріярхального Світового Об’єднання — УПСО — бажає отсим листом звернути Вашу увагу, Преосвященний Владико, на ось такі дві справи:
І. Зовсім випадково попала нам в руки летючка, чи щось в тім роді, під заголовком: «Правда про патріярхат та Українські дні в Римі». Взяли ми цю летючку в руки і, як звичайно, почали шукати за підписом автора. На кінці побачили ми підпис: «свщ. М.Г.В.» — отже анонім. Зі засади анонімів не читаємо, бо з практики знаємо, що анонімами послуговуються або крайні боягузи, або люди оплачувані ворожими чинниками, до большевиків включно.
Але тому, що говорилось про патріярхат — то почали ми читати цей «опус». І читаючи — впевнились ми в тому, що це праця замовлена, а її головною ціллю було зогидити все, що українське, а в першу чергу представити Блаженнішого Патріярха Йосифа в некорисному світлі і різними натяками чи недомовленнями викликати підозріння з метою: ширити серед українських вірних нехіть, а навіть ворожість до особи Патріярха, неструдженого борця за права нашої УКЦеркви.
Дійсно макіявельська метода, якої не повстидалися б і большевицькі горлорізи.
Нам стало ясним, що цю «працю» зліпив хтось, кому УКЦерква є зовсім обоятна і духово чужа, тому не розуміє сучасних стремлінь УКЦ, бо в нього вже не УКРАЇНСЬКЕ КАТОЛИЦЬКЕ, а РИМСЬКЕ серце. Автор цієї горезвісної летючки кпить собі з тих, що стараються обороняти права нашої Церкви тут, в діяспорі, і там, на Рідних Землях. Так і відчувається, що автор чується добре в атмосфері Східньої Конґреґації і, очевидно, за свою працю тепер чекає на признання, на аванс, на вдячність тих, які, собі на сором, доручили виготовити цей пасквіль, бо іншої назви цей «опус» не вартий.
Це пасквіль на всіх тих, що ще не забули «чиї ми діти…», пасквіль, який досі навіть большевики не зважились видати.
Відповідати на нього? А пощо займатись такою поганню?
Кілька днів пізніше ми мали нагоду читати «Вісник Апост. Екзархату» — ВАЕ — ч. З (41, 1975 р.).
Перше, що впало нам в очі — це подібність формату і якости паперу та характеристичні спільні риси черенок писальної машинки в обох письмах. Докладніша аналіза виявила і дозволяє припускати, що так папір як і писальна машинка, вжиті для друку ВАЕ і згаданого пасквіля, є тотожні. Отже, правдоподібно, походять з одного джерела.
І далі: деякі твердження і вислови в цьому пасквілі доказують, що при його «народженні» допомагала, або, принайменше, дораджувала особа, яка займає вище становище в нашій ієрархії. А цею особою в Аргентині, де цей пасквіль надруковано, є тільки Ви, Преосвященний Владико!
Реасумуємо:
- Цей пасквіль був писаний машинкою і на папері, які і Ви вживаєте для виготовлення ВАЕ, отже можна припускати, що був писаний і друкований таки у Вашій канцелярії.
- Коли це припущення відповідає правді, то є виключеним, щоб Ви про це не знали, бо у Вашій канцелярії не можуть працювати чужі люди.
- Досі не появилась з Вашої сторони заборона розповсюджувати цей пасквіль на терені Аргентини і цілої української діяспори, ані Ви публічно не відсепарувались від нього, отже Ви погоджуєтесь зі змістом того пасквіля. Нам є прикрим цей факт ствердити, але українська приповідка каже: Хто мовчить — той твердить!
З повище названих причин вся вина і моральна відповідальність за появу і поширювання цього огидного пасквіля падає виключно на Вас, Преосвященний Владико. А сам пасквіль коротко можна так схарактеризувати: стільки брехні, перекручень, фальшивих тверджень і підозрінь, злобних завваг, рабства і фальшу можна тільки знайти в совєтській пресі!
З тих то причин не варто дальше займатись цим «опусом», чи відповідати на нього. Вже сам факт, що автор, чи автори, не мали відваги підписатись правдивим прізвищем — найкраще говорить про вартість самого пасквіля та моральну вартість автора чи авторів.
ІІ. Прочитали ми докладно і Вашу проповідь з нагоди свята Покрови. Залишаємо на боці Ваші ремінісценції з побуту в Україні, бо вони чисто особистого характеру. Обмежуємось до тої частини Вашої проповіді, де Ви говорите про підсумки «Українських днів в Римі».
Треба тільки жалувати, що у своїй доповіді Ви, Преосвященний Владико, послуговувались неправдивими твердженнями і, з особистих анімозій до Блаженнішого Патріярха, представили невірно змагання вірних, священиків і Владик (на жаль не всіх!) ПУКЦеркви за її права. Перед літами Ви, Преосвященний Владико, про це дещо інакше думали і писали. А зворот у Вашому наставленні прийшов щойно тоді, коли Східня Конґреґація «накивала пальцем» і загрозила матеріяльними консеквенціями. Тоді то нагло наступив зворот на 180 ступенів у Ваших переконаннях і, разом з деякими іншими, Вам духово спорідненими Владиками, почали Ви кричати про «схизму», про намагання укр. вірних заперечити Унію тощо. Очевидно, все це попросту вигадане і Ви про це найкраще знаєте; ми всі аж надто добре знаємо, що св. Отець є Головою Вселенської Церкви, якої складовою і невід’ємною частиною є й наша УКЦерква. Ми всі знаємо, що св. Отець є охоронцем догм віри і вчителем християнської моралі. Ми також знаємо, що св. Отець є символом об’єднання нашої, Східньої Церкви, зі Вселенською Церквою, а юрисдикцію виконує Патріярх або Верховний Архиєпископ. Саме і про це останнє йдеться нам: щоб наш Патріярх мав юрисдикцію над нашою УКЦерквою і щоб вона, ця Церква, виступила на зовні як одна цілість, а не у формі, зі собою непов’язаних, єпархій чи екзархатів.
Коли ж вірні ПУКЦеркви критично ставляться до деяких потягнень Ватиканських чинників, а навіть св. Отця як шефа Ватиканської держави — то це зовсім інша справа, і з вірою вона не має нічого спільного. Ватикан веде політику і вмішався в політичні махінації з антихристиянською і безбожною Москвою. І ми, як Божі діти, маємо право, а навіть обов’язок, протестувати проти всіх заходів, щоб нашу Церкву на Рідних землях остаточно погребати, бо того вимагає Москва, а тут, в діяспорі, її розчленувати на малі «удільні князівства» і поставити під опіку римо-катол. ієрархії. Що до цього йде — бачить кожний, хто хоче бачити і дивиться тверезо на всі політичні потягнення Ватиканських чинників в останніх літах. Про це все добре пише скромний, але цілою душею відданий нашій Церкві о. крил. Іван Кіт, душпастир Шарлєроа.
Читаючи Вашу проповідь, Президія УПСО була дуже здивована Вашими голословними твердженнями про «…. переломову подію в історії Церкви на еміґрації…», про «…. відважну поставу загалу українських Владик….» (Чи сталим ходженням за порадами до арх. Бріні?), про це «…. що жертвою УКЦеркви на еміґрації стали в першій мірі її Пастирі….» (На це француз сказав би: «C’est la mania des grandeurs».) Або твердження: … «що Владики мали ласку уподібнитись, хоч тільки в малій мірі, до українських Владик Матірної Церкви….» На таке неповажне твердження маємо право також відповісти неповажно: «Де кум, а де коровай»! І далі читаємо: «Мужна постава українських Владик в обороні УКЦеркви стане прикладом для всіх українських священиків і вірних….»
А тепер дозвольте Вас запитати: КОЛИ це було і ЯК проявлялась назовні ця «мужня постава»? Може б Ви, Преосвященний Владико, про це дещо більше написали в пресі і подали докази, а не поширювали невірні вістки в церкві, де ніхто не може Вам перечити! Ми просимо не надуживати церкви для своїх особистих порахунків з немилими Вам особами чи подіями. Нам добре є відомим джерело тих фантастичних тверджень, бо ж Ви самі приїхали вже по закінченні офіційної частини «Українських днів»; ми також були в Римі, але цієї «мужньої постави» Владик ми не бачили, крім деяких, які дійсно, як українські католицькі Владики, мужньо і відважно стали по боці нашого Патріярха і тим врятували честь нашої Ієрархії. Але ні Вас, ні Вам подібних, ми не бачили між тими мужніми Владиками. Ані ніхто з нас не бачив, ні не чув, про ці «великі подвиги», про які Ви нам з таким захопленням в проповіді говорили. А може це все відбувалось в мурах Малої Семінарії виключно «для запрошених гостей»?
Прикро нам читати фантастичні речі, вигадані українським Владикою, який міг би багато зробити для нашої Церкви, але з особистих мотивів не хоче підчинитись Голові своєї рідної, мученицької Церкви.
А маревом схизми не страште нас! Про це, видно, думають ці, які так багато про це пишуть, а не ми, вірні ПУКЦеркви. Про це знає найкраще і сам св. Отець, якщо Його не інформуєте інакше. Змагатись за права своєї рідної Церкви, за один провід УКЦеркви в діяспорі, за її помісність де факто, а не лиш на словах (і Ви пишете про ПОМІСНІСТЬ, але Голову тої Церкви Ви не признаєте!), за патріярший устрій ПУКЦеркви і т.д., — це ще не схизма, а навпаки, наше щире бажання Вселенську Церкву зробити притягаючою і для наших братів православних; це почуття своєї вартости і визрілости, звільненої з комплексів меншевартости і підхлібства, так характеристичних для деяких наших інтелігентів та Владик; це почуття єдности цілої української діяспори з нашою Матірною Церквою де факто, а не тільки в сфері фантазування!
Саме ми, так Вами зненавиджені патріярхальники, боремось за злуку зі Вселенською Церквою, якої так негідно вирікся папський леґат в Заґорську, кард. Віллєбрандс, бо домагається реалізації постанов, святочно приобіцяних Апостольською Столицею. І працю патріярхальників називати бунтом, чи прямуванням до схизми, — це тільки доволі дешевеньке упрощення дуже поважної справи. Правда і історичні факти є по нашій стороні!
Ватиканські чинники вживають різних аргументів проти нашого патріярхату, бо так хоче Москва! Може в той спосіб Ватикан сподіється врятувати Італію і сам Рим перед заливом комунізму!
Але коли ці самі аргументи повторяють наші Владики, то тим ставлять себе в прикре положення. Вірні бачать, що такі Владики не стають по стороні правди і справедливости, по стороні свого народу і інтересів рідної Церкви, а тільки по стороні Ватиканської гри з Москвою….
І коли б Ви, як Владика українців католиків в Аргентині, краще прислухувались до голосу своїх вірних — то напевно дещо інакше Ви говорили б і писали б про цю велику ціль, до якої змагає наша Церква і наші патріярхальні товариства. Тоді Ви, Преосвященний Владико, не стояли б збоку і тільки критикували, а навпаки, самі стали б на чолі тих змагань – ЧОГО ВАМ з ЦІЛОГО СЕРЦЯ БАЖАЄМО і молимо Господа нашого Ісуса Христа, щоб так СТАЛОСЬ!
Просимо прийняти вислови нашої християнської пошани і остаємо з Христовим привітом:
ПРЕЗИДІЯ
Українського Патріярхального Світового Об’єднання
за Єдність Церкви і Народу:
проф. інж. д-р Петро Зелений вр. — голова — Бельгія
д-р мед. Володимир Попович вр. — І. заст. голови — Бельгія
д-р філ. Кирило Митрович вр. — секретар — Франція
інж. Сидір М. Тим’як вр. — скарбник — ЗСА.
