Нижче друкуємо супровідного листа із зверненням до наших владик українських студентів у Европі. Наприкінці 1985 року в Парижі відбувся надзвичайний з’їзд Союзу Українських Студентських Товариств в Европі. Під час нарад професійного характеру також було розглянене послання українських владик до української молоді. Внаслідок аналізи і дискусії над посланням студенти, себто надзвичайний з’їзд, вирішив звернутись у заторкнених питаннях до наших владик. Студенти виготовили відповідне, спокійне, річеве й актуальне звернення для розгляду чи до уваги наших владик.
Слід підкреслити, що це вже друга відповідь на послання до української молоді. Перша відповідь була від студентів у Канаді, які поставили перед владиками дуже конкретну вимогу: не вводіть у нашій Церкві жодної чужої мови, тільки українську, або, додаймо від себе, староукраїнську-богослужбову. У листі студентів з Європи висунено інші важливі, практичного застосування питання. Ні більше, ні менше — молодь і студенти бажають бачити своїх священиків і владик не тільки у великі свята й неділі, коли до них не можна доступити, але в щоденному житті бачити їх діючими, а ця дія повинна йти в парі з молитвою. Студенти переконано вірять, що між владиками, священиками і молоддю повинен існувати творчодіючий діялог. Без цього діялогу трудно собі уявити повний розвиток нашої Церкви. Висловлені думки студентів повністю заслуговують на увагу.
Чи не варто з наших церков усунути Служби Божі в англійській
чи будь-якій іншій мові та залишити виключно українську чи староукраїнську?
Бо з часом може назріти питання: чого ж мені їхати так далеко ніби до своєї церкви, як я краще піду до латинської де також правлять по-англійському?
Чи не варто було б позбирати й спалити ці книжечки з перекладами на англійську мову, що є у більшості наших церков у США? Варто над цим подумати
і справді зробити, щоб наша богослужбова мова була одна і та сама
у всіх країнах нашого поселення, якою вона була на Україні.
Редакція
Париж, лютий 1986 р.
Дорогі наші Владики,
Українські Студенти з Европи, зорганізовані в СУСТЕ, мали свій Надзвичайний З’їзд наприкінці 1985 р. в Парижі. Між іншим, вони вирішили висловити нашим владикам свої думки щодо їхнього листа до молоді, написаного того ж року.
Отак після одномісячної дискусії між студентами Европи, маємо шану представити Вам відповідь українських студентів у Европі на послання єпископів до молоді.
Сподіваючись, що такий крок вкладе конструктивний дух для віднови нашої Церкви, і що далі зможемо очікувати Вашої підтримки, остаємось із християнським і студентським привітом і пошаною до Вас,
Мирон Митрович, Голова Управи СУСТЕ
Ганя Наум’як, Секретар Управи СУСТЕ
Михайло Димид, Голова К.К.СУСТЕ
Париж, лютий 1986 р.
Дорогі наші Владики!
Великим осягненням є зацікавлення молоддю зі сторони нашого єпископату в 1985-ім — Міжнароднім Році, нам присвяченім. Ми, українські студенти Европи, зібрані в Союзі Українських Студентських Товариств в Европі, хоч це — безконфесійний союз, вдячні нашим єпископам, що написали нам і хотіли висловити деякі основи і обов’язки нашого існування.
Правда, що Ви виходите з ідеї Церкви, базованої на структурах, де приймається все пасивно , без діялогу, але сьогодні вже не можна робити економії запитів, особливо супроти молодих, які дуже численні й часто бажають брати активну участь у житті своїх Церков.
Але, щоб укріпити віру молоді й їхнє щире бажання працювати для всього, що є добре, в першій мірі треба, щоб віра, відданість і щирість були висловлені не тільки словами, але й прикладом, тобто ділами в житті наших єпископів, а також священиків і монахинь. Для цього нам треба дати дійсну катехизу, базовану на східніх традиціях, треба нам присвятити свій час для розмов з нами на всякі життєві проблеми, для дійсного діялогу, треба нам дати приклад молитви, доброго знання Святого Письма, наших старовинних традицій, доброго проповідництва.
Ми думаємо, що є різні покликання в людей, і що вони всі вимагають особливого поклику від Бога. Одні покликані до нежонатого або жонатого священства, другі — до родинного життя, ще інші до монашества — «вони зводяться до одного, бо остаточно мета одного й другого служіння є всецілою посвятою на службу Богові». Ви нам пишете, що за «цінності, за свою окремішність народ змагався, ними дорожив і їх зберігав», і що це заповідь і для нас. Ми хочемо Вас запитати, чому Ви це тільки частинно зберігаєте, чому, наприклад, не хочете святити тих молодих, а ми їх знаємо немало, які хочуть бути жонатими священиками, як завжди було в нашій Церкві, а нам кажете зберігати традиції? Ми ставимо це питання не задля причин легкости, бо є вигідно зберігати з традиції те, що нам підходить, а відкидати те, що для нас не має користи, але тому, що існує реальна проблема браку священиків і що таким способом можна було б принести розв’язку цій проблемі.
Ми свідомі того, що ми, молодь, є силою і надією Церкви й народу. Ми хочемо це все сповнити, але ми просимо і вимагаємо, щоб Ви нам помагали використовувати наші здібності, енергію, силу, ентузіязм на добро Церкви і народу.
Таку ціну треба заплатити, щоб наш нарід і наша Церква стали молодшими. Треба нас допускати до відповідальности, а того немає в нашій Церкві, треба нам, щоб всі двері єпископських резиденцій були відчинені для нас, щоб єпископи до нас приходили на пиво чи на каву без золотих перстнів чи хрестів, без червоних поясів, але як автентичні свідки Христа, як наші брати, з якими ми могли б говорити, дискутувати, тішитись і сумувати без ієрархічних бар’єрів, які, на жаль, в посланні до нас надто видючі. Правда, що є винятки і що ми маємо конкретні приклади священиків і єпископів, які мають тісний та звичайно-людський контакт з молоддю. Бар’єрів у них не існує ані в убиранні, ані в способі говорення, та ми переконані, що це притягає більше молодь до Церкви і до духовного життя.
Такі то наші думки, дорогі наші Владики, це наші молоді студентські думки. Ми щиро хотіли їх Вам висловити, щоб ми разом могли розпочати діялог, який напевно зрушить нашу Церкву з летаргії, в яку вона потрапила. В кожній європейській країні ми маємо наші студентські союзи, як перший крок запрошуємо Вас поодиноко на зустріч із нами.
З пошаною до Вас,
Українські студенти в Европі
