Еміненціє,
Ми, українські католицькі священики, згуртовані в товаристві св. Андрея, звертаємось до Вас з проханням ласкаво вислухати нас.
Чого ж ми бажаємо?
1. В справі останніх перетрактацій московського патріярха з Ватиканом про східню вітку Католицької Церкви необхідно стати на становищі «авдіятур ет альтера парс», якщо справедливість має бути збережена (про нас без нас).
2. Якщо Ви підходите до питання в дусі зберігання канонів Церкви, що так у понятті Католицької Церкви, як і східньої нез’єдиненої, то СИНОД, у всіх його видах і розмірах, не можна розуміти інакше, як ЗБІР ЄПИСКОПІВ, а не зустріч без єпископів; то ж не можна змішувати «синод» із правдивим Синодом. Отже львівський собор (Західня Україна) з 1946 р. не можна трактувати поважно. Представники Ватикану в Заґорську мовчали, коли там «уневажнювали й виклинали Унію» та «Уніятську Церкву». «Кві тачет — консентіре відетур». І тепер з обмінних (але скриваних перед світом) листів між патріярхом Піменом і Папою Іваном Павлом II знову виходить, що Ви готові цю саму помилку повторити. В чому вона полягає?
3. У всіх своїх дипломатичних розмовах із Західнім світом Москва, на оправдання своїх геноцидних та імперіялістичних злочинів, гістерично кричить про «невтручання в її внутрішні справи», хоч нищення і дискримінація неросійських народів не є внутрішньою справою Москви! То чому наказує своєму інструментові, патріярхові Піменові, втручатися у справи Вселенської Католицької Церкви і з нею об’єднаної Української Католицької Церкви?
4. Не зважаючи на всі Ваші теоретизування, Еміненціє, ми ще раз заявляємо Вам, що ми не є ніякою частиною російського народу, але ми є окрема нація, що має свої окремі прикмети, свою мову, свою відмінну культуру та свою ОКРЕМУ ЦЕРКОВНУ ТРАДИЦІЮ КИЇВСЬКОЇ РУСИ, яка принаймні кілька століть старша від пізнішого московського творива.
Чи Вам, Еміненціє, ще замало тих мільйонових жертв церковної політики совєтського режиму і його рупора патріярха Пімена? Чи смерть українських католицьких єпископів, отже Ваших співбратів у єпископстві, священиків, монахів, монахинь Вам нічого не каже? Чи Ви говорили б з якимсь патріярхом, що був би цілковито на службі безбожного уряду і був би спричинником убивств, тортур та переслідувань єпископів, священиків і мирян Вашого народу і який хотів би підчинити Церкву Вашого краю своїй російській православній Церкві, скликавши «синод» Вашої Церкви, де не було б жодного єпископа, а тільки жменька стероризованих священиків і кілька мирян? Чи Ви признали б рішення такого «синоду» і вели б діялог з катом Вашої власної Церкви?
Коли йдеться про Українську Католицьку Церкву, то Ви ведете нас до такого стану Вашим поступовуванням, що воно нам видається позбавленим всякого християнського розуміння. «Яка бо спільність праведности з беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою? Яка згода між Христом та Веліялом? Яка участь вірного з невірним?» (Кор. І, 14-15).
В ситуації, в якій ми є тепер, в часи переслідувань, чи маємо думати, що не можемо на майбутнє числити на Вашу поміч? Бо ж стероризований дипломат (ультимат Пімена!) не може помогти жертвам терору.
Овочі Вашого діялогу? — переслідування і вбивства найвірніших синів і дочок Церкви продовжуються, як про це пише німецька газета «Нойе Більдпост» з 13.9.1981 p.: «Терор у Литві проти католиків. Нападають на вірних, мирян і священиків, їх переслідують, побивають, тортурують; церкви грабують, палять, профанують…»
Інший овоч Вашого «фальшивого екуменізму»: опанування атеїстами церковної ієрархії, проникання «патріярхальних» агентів навіть до нутра Католицької Церкви, як це ствердив Папа Павло VІ, кажучи: «Сатана увійшов до нутра Церкви». Хто ж йому відчинив двері до Христової Церкви? Це діялог із сатаною, Еміненціє. Це безсоромне простягання руки катові, руки якого закривавлені невинною кров’ю мучеників і ісповідників Української Католицької Церкви і інших. Ще сьогодні Ви торгуєте людськими душами українського народу. Не хочете прийти з допомогою Вашим переслідуваним братам? — залишіть їх у спокою і їхніх терпіннях.
Великий російський письменник і патріот О. Солженіцин у свойому листі до Пімена відкрив усю гіпокризію патріярха: «Я був роздавлений,… коли почув у Різдвяну Ніч Ваше пастирське послання… Які канонічні потреби обумовлюють існування Московського патріярха?.. Ми втрачаємо останні риси і ознаки християнського народу… і це повинно бути основною журбою патріярха… Атеїсти по-диктаторському керують Церквою… видовище, якого ніхто не бачив від 2.000 років…» («Великопосне послання Солженіцина» — Руская мьісль, ч. 2888 — 30.III. 1972).
Не просимо Вас багато: ідіть шляхом великих вселенських архиєреїв та їх славних співробітників, які мали відвагу стати в обороні правди і переслідуваних.
Ми, українські католицькі священики Т-ва св. Андрея, звертаємося до Вас з проханням: протиставитись московській сваволі та взяти в оборону Українську Католицьку Церкву, переслідувану безбожним московським режимом. Ми бажаємо, щоб наша Церква, з’єднана з Вселенською Христовою Церквою, зберігала свою ідентичність і помісність, проповідуючи Христову Євангелію та свобідно працювала для спасіння своїх вірних.
Очікуємо духовної підтримки і залишаємось з глибокою пошаною до Вашої Еміненції.
В імені священичого товариства св. Андрея
о. Іван Кіт, секретар
Шарлеруа, 9 жовтня 1981 р.
* Такого змісту лист французькою мовою вислано кардиналам: Рубінові, Казаролі й Віллебрандсові.
