Друкований нижче лист треба розглядати в світлі довгої кампанії патріярхів Максімоса IV /Саєг/ і Максімоса V /Гакім/ і їхніх патріярших Синодів за відновлення їхніх старинних прав і прероґатив, згідно з постановами II Ватиканського Собору. Конкретно це означає драматичний змаг між патріярхом і римською куріяльною Східньою Конґреґацією для Східних Церков за те, хто має номінувати нового мелхітського екзарха у Бостоні, /ЗСА/. Конґреґація обстоює, що навіть коли II Ватиканський Собор привернув патріярхам їхні традиційні права, то коли йдеться про номінацію бостонського єпископа, то тут ще діє закон «Motu Proprio» (Cleri Sanctitati), із 1957 року. Згідно з цією процедурою Рим номінує єпископа, який має бути залежний лише від Римського Престола, а не від патріярхального Синоду.
Події, що призвели до цього листа були такі: після смерті єпископа Юстина Найми у червні 1968 року патріярх Максімос V скликав синод мелхітських єпископів у вересні 1968 року, який просив Папу Павла Шостого про уживання традиційного патріяршого права щоби іменувати бостонського єпископа. Папа запевнив, що він персонально заінтересований в цьому й обіцяв скору відповідь. 12 листопада 1968 року від Східньої Конґреґації відповідь прийшла така, що Папа повірив цю справу Понтифікальній Канонічній Комісії, яка саме ревідує канонічне право, але тимчасом Рим мав би призначити його власного апостольського екзарха для мелхітів у ЗСА.
Патріярх і Синод знова звернулись з проханням до Папи, чи не могли б вони прислати одного із їхніх мелхітських єпископів на апостольського адміністратора до Бостону, доки каноністи не сформулюють нових процедур. 16 грудня минулого року Східня Конґреґація дала неґативну відповідь.
20 лютого 1969 року була скликана пленарна сесія Сх. Конґреґації щоби вирішити це питання. Цей лист, датований 16 лютого, вислав патріярх Максімос V Папі безпосередньо перед своїм виїздом до Риму. 20 лютого на пленарній сесії це питання не було обговорюване, але Східня Конґреґація вислала патріярхові письмо такого змісту, що мелхітське духовенство, яке живе у ЗСА, вибере з-поміж себе трьох кандидатів на Єпископа, а Папа зробить остаточний вибір єпископа.
Мелхіти зробили останню спробу. 9 і 10 травня патріярх Максімос V скликав синод 18 єпископів у Айн-Траз, у Лібаноні, який твердо вирішив домагатись юрисдикції патріярхату над американськими мелхітами.
За усі неґативні висліди із такого змагу у сфері екуменічних відносин з православними синод робить відповідальною перед Вселенською Церквою і перед історією, виключно Східню Конґреґацію.
_______________________________________________________________________________________
* * * * *
Патріярх Антіохії і цілого Сходу Александрії і Єрусалиму
Байрут
16 лютого,1969·
Серед грізних труднощів, з якими я тепер зустрічаюсь, я нормально звертаюся до Батька і Найвищого Зверхника Церкви у кого я завжди вірив і для кого я плекаю батьківський респект і тотальну відданість
Я приїжджаю до Риму щоби бути учасником Кардинальського Збору, який дискутуватиме вибір майбутнього екзарха для мелхітів y ЗСА. Ви знаєте, Ваша Святосте, наші позиції і позиції Східньої Конґреґації. Проблема, яка різнить нас із Східньою Конґреґацією є в наших очах дуже валентна підставі багатьох студій, реляцій і заяв авторитетних істориків і каноністів я стверджую, що право нашої Церкви і нашого патріярхату завжди оспорювалось тими, хто займає відповідальні становища у Східній Конґреґації.
Моя поїздка до Риму могла б бути пояснена як резиґнації з прав, які я обороняю. Багато наших вірних листами відраджували нас цю поїздку через можливість понижуючої деструктивної персональної невдачі якщо йдеться про права, за які я борюсь вже вісім місяців, не згадуючи тут старань мого славної пам’яті попередника.
Тому моя подорож – це риск, який я беру, маючи повне довір’я до Вашої блаженної особи. Я впевнений, що обіт Вашої Святости полагодити ці справи супроводиться повним розумінням моїх мотивів за які я борюсь, іменно за майбутнє й за саме існування Мелхітської Церкви. І це дає мені переконання, що Ваша Святість сповнятиме ролю арбітра поміж мною і Східньою Конґреґацією.
Канонічне право перед ІІ Ватиканським Собором, встановлене чужою екуменічним проблемам й принципам церковної єдности ментальністю, несправедливо обмежило юрисдикцію нашого патріярхату до кордонів Отаманської Імперії, а наші емігранти ставались залежними від місцевих ієрархій. Ми зносили цю несправедливість в надії на покращання ситуації поскільки наша еміґрація була ще в початковій стадії і нечисленна. Але від тоді усе змінилось:
1. Останній Екуменічний Собор відновив права Східніх Церков управляти себе згідно з їхніми традиційними законами, /Декрет про Східні Церкви ч. 5/, і відновив патріяршу гідність з правами і привілеями, які вони мали в старині, /Декрет ч. 9/, так що юрисдикція, за яку я борюсь є нормальним правом нашого патріярхату. Мало того – історико-юридичними студіями ми доказали, що наш патріярхат встановляв колись екзархати поза його територією, /Католікуси/, і поза Римською Імперією.
2. Через сучасну політичну і соціяльну ситуацію в арабських країнах христіяни еміґрують в застрашаючих пропорціях. Східніх христіян виеміґрувало більше як залишилось в їхніх рідних краях, і ця тенденція продовжується. Чи можемо ми в таких умовах уживати застаріле канонічне право і зредукувати наш патріярхат до географічного або історичного поняття?
3. Проблема екуменізму і єдности зобов’язує усіх заінтересованих знайти найкращі можливости для їх реалізації. Ватиканський Собор пішов так далеко, що прийняв постанову першого Собору Апостолів у Єрусалимі, «Не можна настановляти того, що непотрібне». Чи потрібним є встрявання певних авторитетів у номінацію нашого єпископа у ЗСА коли наш Синод і патріярх бажають, можуть та мають право і відповідальність вибору пастиря для їхніх вірних? Коли відмовляється Східним Церквам їхнє традиційне право, то що варті тоді екуменічні старання католиків і їхні поїздки та відвідини голов автокефальних церков?
4. Православні патріярхи, вірні своїм старинним традиціям, і вимогам часу, виконують їхню юрисдикцію над їхніми вірними в цілій діяспорі, із ЗСА включно, без яких небудь обмежень. Чому така юрисдикція має бути відмовлена Східнім Католикам? Чи вони мають бути упослідженими за те, що стали католиками? Секретаріят Єдности й Східня Конґреґація стали останніми часами опозиційними й ворожими до нас. Чи ми маємо бути жертвою виправлення століттями повторюваних помилок латинських місіонарів і Апостольських Делегатів?
5. Богом інспірованого жесту Вашої Святости відвідати Єрусалим і обняти Патріярха Атанаґораса ніхто так щиро не прийняв, як ми східні християни. Це наша Церква сприяла такому зближенні Сходу й Заходу століттями, за що вона приймала денунціяцію і навіть удари.
6. Опозиційне ставлення до нас певних латинських каноністів і латинізаторів походить від неправильного розуміння обряду і від їхнього самолюбства. Бони не зрозуміли того, що патріярх для орієнтальних є центральним елементом у формації їхньої Церкви, історії і навіть суспільного життя. Сьогодні це поняття поширене серед вірних на патріяршій території, і поза нею в інших краях.
7. Наші діти за кордонами прив’язані до нашого патріярхату. Цю відданість потверджують листи від нашого священства, питомців і вірних, які рішуче відкидають можливість відірвання їх від патріяршого престола який вславив їхню Церкву й обряд, і який репрезентує одиноку дорогу духового збереження їх в країнах їхнього замешкання. І чи буде це гуманно під претекстом ануляції старих прав проти волі вірних не дозволити їм бути собою в країнах, де респект до людських прав є недискусійний?
8. Закінчуючи ці міркування, за дозволом Вашої Святости, говорячи прямо від щирого серця, нехай мені можна буде поставити питання: якщо завтра їх Блаженство Патріярх Атанаґорас і його Синод об’єднаються канонічно з Римом, чи будуть вони змушені до підданости Римові так, як їхні братя католики, яким Рим святочно обіцяв задержати їхні традиційні права і привілеї? І чи не будуть їхні вірні колонізовані під латинським мандатом без права бути собою коли лише латинський інтерес заопонує їм?
Ваша Святосте! Це сумаричне міркування є доказом наших вимог, з якими я приїжджаю до Риму. Але понад усі ці міркування ми ставимо обіт Вашої Святости даний нам…
Я прошу Вашу Святість вибачити цю безпосередність, бо це є безпосередність сина Церкви, який має на думці не лише свою малу Церкву, але й Церкву Вселенську. Це безпосередність зраненого сина, який має повне довір’я до доброти і справедливости Отця.
Прошу прийняти, Ваша Святосте, вияви мого респекту й відданости. Цілую сердечно Ваші святі руки,
Максімос V Гакім
Патріярх Антіохії і всього Сходу,
Александрії і Єрусалиму.
(передруковано із скороченнями з журналу «Діяконія», видання число 3, 1969)
Як доносять останні пресові агенції, гострий конфлікт між католиками мельхітського обряду та Східньою Конґреґацією який тривав майже рік, полагоджено полюбовно. Мельхітський Синод вибрав на екзарха до Америки архиєпископа Тавіля, дотеперішнього патріяршого вікарія в Дамаску, Папа затвердив цей вибір. Його вибір як і затвердження, згідно з повідомленнями світової преси, оголошено одночасно в Дамаску і Римі. Архиєпископ Тавіль знає місцеві обставини й одночасно буде намагатися зберігати церкви мельхітського обряду від латинізації та затіснювати єдність з усією мельхітською Церквою та її головою, патріярхом Максімосом V. Це не лише поразка Східньої Конґреґації, але й просуваної деким думки про творення окремої «візантійської церкви з різних східніх обрядів» а Америці.
