До Редакції Кетолік Гералд в Лондоні
Високоповажані Панове!
Щойно попало мені число Вашої газети «Кетолік Гералд», з 11 листопада 1977 р. Я був дуже здивований, побачивши на першій сторінці статтю під назвою: «Бунтарський український священик заложив нову парафію в Галіфаксі». Найбільш ненормально є коли світська преса подає факти незгідні з правдою й уводить в блуд читача, але куди гірше є, коли це робить католицька преса, та саме там де є конечне глибше зрозуміння даної справи. Пані Франціс Ґамлі, яка є авторкою цієї окремої статті не завдала собі труду, щоби краще вив’язатись з цього завдання. Коли римокатолики є іґнорантами по відношенні до католиків східнього обряду та їх справ то мені видається що вони могли б краще служити для Вселенської Церкви, не згадуючи про християнську допомогу поруч безвідповідальної інформації яка вносить дальше замішання між Божими людьми на Заході й Сході. Цього роду інформація тільки сприяє інтересам атеїстичного комунізму й багатьом іншим ворогам церковної єдности.
Їх Блаженство Йосиф І Сліпий є католицьким ієрархом і може будьякого священика всюди післати до українських вірних сповняти духовну працю тільки мусить бути католицьким священиком. Будьяка парафія, яка такого священика принимає не може бути поза юрисдикцією Апостольської Столиці, як це помилково подано у Вашій газеті.
Ті, що щиро цікавляться «поділом» Української Католицької Церкви у Великій Британії, довгі роки, є ці, які мають відношення до справ цієї Церкви, є добре свідомі того, що це штучно викликане тими, що намагаються цю Помісну Церкву (як також інші католицькі Східні Церкви) держати в стані рабства з фасадою східніх риз для римокатолицького обряду і в той же час роблять голосні екуменічні і великодушні обіцянки для різних східних православних церков, як також і для англіканської. Це не є лише несправедливість, але й обман з боку частини цих церковних чинників і представників, які роблять ці пропозиції.
Сам Папа Павло VI підніс 23 грудня 1963 р. митрополита Сліпого до еклезіястичного ранґу «Верховного Архиєпископа». Я є певний, що більшість римо-католиків не знає, що це означає, але для певности треба підкреслити, що цей ранґ не може бути ніколи «почесним титулом». Цей ранґ і титул має низка православних владик і кожний з них завідує і управляє своєю Церквою без жадного втручання інших існуючих патріярхів. Чи тільки одинокий Верховний Архиєпископ в Католицькій Церкві має бути інший або нижчий, як його православні брати. Навіть Ватиканський Собор ІІ часто наводить і відсилається в інших справах до декретів про Католицькі Східні Церкви, в 10 параграфі сказано — Верховний Архиєпископ «встановляє і управляє церквою або обрядом, може мати «Постійний Синод», назначувати єпископів, встановляти дієцезії і т. д. і т. д. і це що сказано про патріярхів рівно відноситься до верховних архиєпископів.
Згідно з цими привілеями, їх Блаженство Йосиф І, як Верховний Архиєпископ має право посилати священиків до Англії і там встановляти нові парафії чи де інде в світі, служити потребуючим вірним Української Католицької Церкви, якщо вірні собі цього бажають. Він може це навіть зробити, поминаючи локального єпископа, якщо є для цього потреба. Незалежно від місцевий український ієрарх в Англії є тільки екзархом, а як такий є нічого більше, як єпископом помічником. Верховний Архиєпископ Йосиф Сліпий є первоєрархом його Помісної Церкви і це є найвищий час для римокатолицької ієрархії і деяких українських католицьких єпископів, щоби почали визнавати цей факт. Це вже також час, щоби ці голосні Ватиканські чинники і представники визнали, що вже фактично в католицькій Церкві існує справжнє прагнення до єдности, а не вдаване.
Вже багато проминуло часу після урочистого підписання Соборових Декретів, але по сьогодні ці декрети не введено в життя. Поки ці декрети не будуть введені в життя доти всякі діялоги з незєдиненими з Римом церквами остануться без значення. Українська Церква, як і всі інші Католицькі Церкви східнього обряду не зреклися своєї ідентичности, тоді, коли вони входили у злуку з Римом. Всі ці Католицькі Церкви східнього обряду походять з пня Православних Церков, які під сучасну пору перебувають в екуменічному діялозі з Римом. Чи можна навіть подумати, щоби всі ці Православні Церкви мали відректися своїх традицій і юрисдикції. Напевно ні? То чому не признати цього просто і ясно вже тим Східним Церквам, що є в злуці з Римом.
Чи їх Блаженство Йосиф Сліпий, який зараз має титул «патріярха», який Ватикан відмовляється визнати або титул «верховний архиєпископ», який Ватикан святочно йому надав є в цьому якась різниця… в обидвох випадках він є головою своєї Церкви, з виразно окресленими правами і привілеями, визначеними йому канонічним правом. Під сучасну пору замішання випливає з факту обмеження прав Української Католицької Церкви й інших Католицьких Церков східнього обряду, які зовсім не були забезпечені пристижевим титулом Апостольської Столиці, яка досить часто носила замішання і контрадикції Вселенських прав і патріярший характер цієї самої Столиці, зокрема, коли ці права і привілеї відносилися до Помісних Східних Церков, що вже є в злуці з Римом.
Чому католикам латинського обряду наказано перевести в життя всі постанови Ватиканського Собору II, а в той же час католикам східнього обряду не можна обновити своєї Церкви в дусі постанов Собору. Навіть найменше обзнайомленому католикові будьякого обряду мусить це виглядати дуже дивно. Якщо це відноситься до політичних справ, які треба взяти до уваги, бо вони погіршують ситуацію, тоді ми притаємо, чи Цеква віддає належне Богові чи цезарові? Виглядає так, що сьогодні великою турботою є зокрема наших католицьких єпископів і лідерів, які так турбуються за право людини, ми хочемо оправдано запитати чому вони не займаються духовним спасінням душ вірних у самій Церкві?
Ситуація Української Католицької Церкви у Великій Британії є дуже сумна, але ситуацію не полегшено такими вірними і не справедливими інформаціями які появились в «Кетолік Гералд». Переглянувши статтю Френсіс Ґамблі звичайний читач винесе враження що їх Блаженство Йосиф Сліпий живучий мученик за віру, Церкву і Кардинал Католицької Церкви, який живе у Ватикані сам є ренеґатом, а льокальний екзарх Августин Горняк й довго страдаючий терпеливий мученик.
Якщо екзарх Горняк є справді пастир свого стада то він послухає їх крику, прозьби і загоїть заподіяні рани. Він може це зробити, піддержуючи бажання українських вірних у Великій Британії, а їх бажання є, щоби він долучився до Голови і Патріярха довго страждаючої і переслідуваної Помісної Церкви. Напевно він міг би спромогтись і показати їм цю жертву і правильне зрозуміння так, як інші показують йому жертву і зрозуміння вже давно в США, ще перед тим заки вступив до Василіян і перед єпископським посвяченям, як звичайний священик, він конечно потребує такого розуміння. Якщо він собі цього не пригадує… то другі це пам’ятають.
Мітрат Іван Дж. Моват
