Чікаґо, 5 березня 1979
До Шановної Редакції
тижневика «Український Голос»
Вінніпеґ
Вельмишановний Пане Редакторе!
Не бажаю входити в мотиви, якими керувалася редакція «Українського Голосу», поміщуючи довгу статтю свого нового співробітника о. Діонізія Тулюка-Кульчицького, українського католицького священика з Німеччини, відомого латинізатора і противника східнього характеру своєї Церкви й обряду. Це справа редакції й редакційної політики.
Натомість, дозволю собі прохати Шановну Редакцію дати мені можливість істотно висловитися до статті «Два документи часу» («У.Г.», 28 лютого 1979), оскільки вона стосується моєї особи та розкриває моє особисте листування, хоч і в загальних справах, з п. С. Васильком в Англії.
Бажаю насамперед ствердити, що публікування листів без згоди кореспондентів є рідким у нашій журналістиці порушенням права на таємницю кореспонденції. По-друге, таке використання чужих листів о. Кульчицьким, було наскрізь тенденційним, бо він вибрав бажані йому пасуси, не подаючи об’єктивної характеристики цілости. У своїх коментарях до окремих вийнятків він так само тенденційно й грубо висловлюється про мене й про , діячів українського католицького Патріярхального руху.
Вершком його несумлінности й тенденційности була примітка про те, що, мовляв, я «показав себе героєм». «Це той Маркусь — пише о. Д. Кульчицький — який брав шлюб (вінчався) в латинськім «чужім» обряді (уживаючи термінології наших патріярхальників).»
Для мене не є таємницею, чому о. Кульчицький та інші з ним намагається інсинувати мені справу «латинського шлюбу». Авторові й декому недовподоби моя оборона східнього характеру Української Греко-Католицької Церкви та її захист перед асиміляторами й латинізаторами типу о. Д. Кульчицького, що я роблю як публіцист й мирянський Патріярхальний діяч та ініціятор братського руху серед українців католиків.
Дозвольте тому зробити перед Шановними Читачами, які мають право знати правду, таку фактичну заяву:
Мій церковний шлюб відбувся 30 січня 1960 р. в українській католицькій церкві св. Юра в Нью-Йорку, в тодішній моїй і моєї дружини парафії. Церковними відправами проводили парох церкви о. д-р Ю. Катрій і мій приятель о. д-р Кубіній в нашому обряді. В церемонії брав участь римо-католицький архиєпископ-помічник Нью-Йорку Фултон Шін, на власне бажання, тому що моя дружина, Дарія Гасюк працювала у його бюрі як редакційний асистент. Архиєпископ Шін був вбраний як східній ієрарх (він мав привілей служити і в східньому обряді) та виголошував деякі возгласи церковно-слов’янською мовою. Він уважав для себе честю брати участь у східній церемонії шлюбу в нашій церкві. Очевидно, це було також честю для мене і дружини. Ніхто з присутніх не уважав цей обряд за латинський.
Це маркантний приклад, як виглядає в о. д-р Тулюка-Кульчицького дискусія з немилими йому патріярхальними діячами. На жаль, така настанова пробивається і з решти його статті п.з. «Два документи часу», з якою детально не збираються дискутувати на сторінках «У.Г.» Це можна буде зробити деінде.
Дякую Вам, Пане Редакторе, за надання мені можливости зайняти становище до злісно написаної статті о. Д. Кульчицького.
З висловами пошани Василь Маркусь
