Короткий нарис з нагоди сторіччя Філадельфійської архиєпархії в третьому (436‑му) числі «Патріярхату» за 2013 рік зводить роль її першого митрополита Кир Костянтина Богачевського до “меценатства на користь української науки і преси.” Хоч митрополит багато зробив для української науки, преси, шкільництва, музейництва та мистецтва, тим його роль не обмежується. Насправді він урятував та забезпечив існування структури Церкви, її фінансову самодостатність і змагав до з’єднання українських Церков у США.
Митрополит Костянтин Богачевський не був меценатом української науки і преси. Він не мав за що займатись такою особистою приємністю. Приїхав до США в 1924 році одягнутий прямим коштом Папи Пія ХІ, навіть без отримання тої дворічної платні, що йому належалась як крилошанину Перемишльської єпархії. А коли помер у 1961 році, всі його гроші належали Українській Греко‑Католицькій Церкві з митрополичим осідком у Філадельфії. Так, він був головним ініціатором розвитку повноцінних українських католицьких шкіл у США, від підставових до двох коледжів та семінарії, що їх підтримував своїм аскетичним життям. Він особисто, до більшої міри як будь‑хто в Америці, фінансово забезпечив приїзд до США багатьох українців, зокрема, священиків та їхніх родин. Його подвиг, одначе, не обмежувався особистою незаперечною жертвою власних сил і всіх винагороджень за свою працю.
Його головна заслуга полягає у тому, що він спромігся виростити українську католицьку громаду, котра розуміла різницю між зусиллям провадити добре та пожиточне життя і голослівними закликами ура‑патріотизму. Своєю працею та співпрацею – спочатку, на жаль, із частиною священства і народу – цей митрополит‑будівничий зумів у часи Великої депресії та зорганізованих атак на Церкву створити сильну церковну спільноту, яка згодом жертовно пригостила нову велику хвилю української еміграції. Митрополит жив з народом, і народ, пізнавши його трудолюбиве скромне життя, почав активно жити таким же життям. І коли наприкінці того життя, зваживши всі його незаперечні осяги в розвитку громади та забезпеченні подальшого існування Української Греко‑Католицької Церкви в США, громада хотіла запевнити митрополита в своїй пошані та купити своєму Пастиреві належну його сану машину, почула чемну, але гостру відмову. В листі до Кир Йосифа Шмондюка, датованому 13 лютого 1959 року, митрополит відмовляється від дальших святкувань своїх ювілеїв тою старомодною мовою, яку привіз із улюблених сторін: «Вистачать відзначення роковин, що відбулося у Філядельфії в дні 31 січня ц.р. Закінчім на тім і берімся до виконування наших обовязків. Ваша Ексцеленція знають добре з засідань, що тих наглих і конечних обовязків є дуже багато. Зокрема заявляю, що не можу приймити нового авта, бо я завжди був того переконання, що не годиться користати з становиска чи з уряду на особисту користь». Вже у той час митрополит був офіційно затруднений у підготуванні Другого Ватиканського Собору.
Духовна роль Церкви і забезпечення в ній добре освіченої української католицької спільноти завжди були для митрополита на першому місці перед громадськими центрами, товариствами чи організаціями. Це розуміння слід пам’ятати в наступній черзі святкувань.
Марта Богачевська-Хом’як (24 червня 1938 р., Сокаль) – історик, громадська діячка. Сфера наукових зацікавлень – українська та російська історія. Доктор філософських наук (1968 р.), професор (1972 р.). Член НТШ. наприкінці 1940-х рр. разом з ро-диною виїхала до США. Закінчила Пенсильванський університет у Філадельфії (1960 р.). У 1964-1986 р.р. працювала викладачем, а згодом – професором історії в університетах Нью-Йорка, Нью-Джерсі, Вашингтона та в Гарвардському університеті.
