Коханий мій Львове,
Данилів престоле!
Як жаль, що ти в шорах,
Закутий в окови!
На всіх пішоходах —
Московські підкови,
Неначе відлуння
Прадавніх монголів…
І дзвони, хоч дзвонять,
Лунають насильно.
Кого це хоронять,
Ллють сльози невільно?
Притишилась мова,
Вишиванка мила,
Щоб грязь чужородна
Краси їх не вмила.
О, любий мій Львове,
Мій леве у ранах;
Пригнічений, в болях,
Ти стогнеш у драмі.
Чекаєш ти ліку
В печалі юдольній.
Час прийде — ти встанеш
Під дзвони визвольні.
(Із збірки «Дійсне і мрійне»)
Поділитися:
