(Закінчення з вересневого числа)
Це докорінно суперечило прийнятому після жовтневого перевороту закону-деклярації про відокремлення держави від Церкви і Церкви від школи, але повністю відповідало спрямуванню сталінської політики. Після кремлівської зустрічі РПЦ фактично перетворилася на прислужницю державної ідеології, стала одним із її важелів. Сталін закономірно і логічно запропонував Церкві державну субсидію, знаючи, що ієрархи від його «щедрот» не відмовляться і перетворяться на його лакиз та славословів.
А вірних слуг і покірних виконавців своєї волі тирани ніколи не залишали поза увагою, наділяючи царськими подачками і привілеями. Про це знали царі та їхні лакизи, знали Сталін й ієрархи РПЦ. «Вот мне доложил тов. Карпов, что вы очень плохо живете: тесная квартира, покупаете продукты на рынке, нет у вас никакого транспорта. Позтому правительство хотело бы знать, какие у вас єсть нужды и что вы хотели бы получить от правительства?» — запитав вождь-«благодійник» покірних «отців» РПЦ.
Митрополит Сергій відповів, що він просив би прийняти внесені митрополитом Алексієм пропозиції про надання під приміщення резиденції Патріярхії колишнього ігуменського корпусу у Новодівичому манастирі. А щодо забезпечення продуктами харчування, то вони їх купують на базарі, але бажано допомогти транспортом, виділивши автомашину.
Задоволення такого незначного прохання явно не відповідало амбіціям і маштабу діяльности Сталіна-царя і через те він відповів: «Помещения в Новодевичьем монастыре тов. Карпов посмотрел, и они совершенно неблагоустроены, требуют капитального ремонта. И для того, чтобы занять их, нужно еще много времени. Там сыро и холодно. Ведь надо учесть, что эти здания построены в ХVI веке. Правительство вам может предоставить завтра же вполне благоустроенное помещение, предоставив вам 3-этажный особняк на Чистом переулке, 4, которые занимался раньше бывшим немецким послом Шуленбургом. Но это здание советское, не немецкое, так что вы можете совершенно спокойно в нем жить. При этом особняке мы вам представляем со всем имуществом, мебелью, которая имеется в этом особняке. А для того, чтобы лучше иметь представление об этом здании, мы сейчас вам покажем его план».
Через кілька хвилин Поскрьобишев приніс плян особняка з його прибудовами і садом. Усі ознайомилися з пляном і домовилися, що наступного дня, тобто 5 вересня 1943 року, Г. Карпов надасть митрополитам можливість особисто оглянути приміщення, подароване Сталіним для резиденції РПЦ, Московської Патріярхії і помешкання ієрархів.
Роздача царських дарунків за христопродавство тривала. Сталін знову зробив наголос на постачанні продуктами, сказавши митрополитам: «На рынке покупать продукты вам неудобно и дорого, и сейчас продуктов на рынок колхозник выбрасывает мало. Поэтому государство может обеспечить вас продуктами по государственным ценам. Кроме этого, мы завтра-послезавтра предоставим в ваше распоряжение 2-3 легковых автомашины с горючим». Після цього він ще кілька разів поцікавився в ієрархів їхніми потребами. Всі троє заявили, що особливих потреб у них немає, але деколи на місцях буває надмірне обкладення духовенства податком. Сталін наказав Г. Карпову розглянути це питання і вжити заходів щодо його виправлення.
Відчуваючи, що своїми подачками він повністю опанував душами церковного керівництва, Сталін вирішив перейти до основної мети кремлівської зустрічі. Він заявив: «Ну, если у вас больше нет к правительству вопросов, то может быть будут потом. Правительство предполагает образовать специальный государственный аппарат, который будет называться Совет по делам Русской Православной Церкви и Председателем Совета назначить т. Карпова. Как вы смотрите на это? (півтовстий шрифт мій — І.Б.)».
Це була кульмінація розмови-змови, до якої Сталін поступово підводив ієрархів РПЦ. Вони вже були готові купувати й продавати. Та й чи взагалі мало якесь значення їхнє ставлення до цієї пропозиції? Адже все було вирішено заздалегідь. І все ж митрополити одностайно заявили, що вони вельми вдячні урядові й особисто тов. Сталіну (півтовстий шрифт мій — І .Б.) за таку геніяльну ідею і схвалюють призначення Карпова на посаду голови Ради, чим остаточно підтвердили свою подальшу позицію на шляху одержавлення Церкви і служіння «геніяльному вождю», який тут же поспішив їм пояснити, що новоутворена Рада у справах РПЦ буде являти собою орган зв’язку між урядом і Церквою, а голова, тобто Карпов, постійно доповідатиме урядові про життя Церкви і ті питання, що потребують державного розв’язання.
Звернувшись до Г. Карпова, Сталін сказав: «Подберите себе 2-3 помощников, которые будут членами вашего совета, образуйте аппарат, но только помните, во-первых, что вы не оберпрокурор; во-вторых, своей деятельностью больше подчеркивайте самостоятельность Церкви».
Після такого пасажу ні про яку самостійність Церкви не могло бути мови, це чудово усвідомлювали ієрархи РПЦ, які насамперед керувалися меркантильними інтересами, поділяючи великодержавницькі погляди Сталіна на радянську імперію, схвалюючи послідовну централізацію як державної, так і церковної влад. Отак і почалося перетворення РПЦ із Вселенської Церкви на радянську, яка з часом стане на шлях відкритої боротьби з іншими конфесіями.
Отже, далеко за північ 5 вересня 1943 року у Кремлі настала розв’язка трагічної зміни державних і духовних владик. Сталін, звернувшись до В. Молотова, сказав: «Надо довести об этом до сведения населення, так же, как потом надо будет сообщить населенню и об избрании патриарха».
Виконуючи волю вождя, В.Молотов тут же став складати проект комюніке для радіо і газет. До його тексту вносили відповідні поправки, зауваження і доповнення як Сталін, так і митрополити. їх уже єднала спільна мета — реалізувати свої пляни і якомога більше завуалювати перед народом істинність злочинних намірів.
Текст комюніке був прийнятий у такій редакції:
«4 сентября сего года у Председателя Совета Народных Комиссаров СССР тов. Й. В. Сталина состоялся прием, во время которого имела место беседа с патриаршим местоблюстителем митрополитом Сергием, Ленинградским митрополитом Алексием и экзархом Украины, митрополитом Киевским и Галицким Николаем.
Во время беседы митрополит Сергий довел до сведения Председателя Совнаркома, что в руководящих кругах Православной Церкви имеется намерение созвать Собор епископов для избрания патриарха Московского и всея Руси и образования при патриархате Священного Синода.
Глава Правительства т. Сталин сочувственно отнесся к этим предложениям и заявил, что со стороны Правительства не будет к этому препятствий.
При беседе присутствовал заместитель Председателя Совнаркома СССР тов. В. М. Молотов».
Це блюзнірське комюніке було передане Поскрьобишеву для негайного обнародування по радіо і через канали ТАРС у пресі. В газеті «Известия» воно з’явилося 5 вересня 1943 року.
На завершення прийому-змови митрополит Сергій звернувся зі словами щирої подяки до уряду і особисто до Сталіна. При цьому В. Молотов поцікавився, чи не викликати фотографа для фіксації цього «дійства», яке, як напише Г. Карпов невдовзі, «стало історичною подією для Церкви і залишило у митрополитів Сергія, Алексія і Миколая величезні враження, які були очевидними для всіх, хто знав і бачив їх у ці дні».
З фотографуванням, однак, не вийшло. Сталін холодно відповів: «Нет, сейчас уже поздно, второй час ночи, поэтому мы сделаем это в другой раз». Розпрощавшись з митрополитами, Сталін провів їх до дверей свого кабінету, в якому на довгі десятки років залишалася запродана душа Російської Православної Церкви.
«Іншого разу» для «сімейної фотографії» вождя з ієрархами РПЦ не трапилось, та Сталін, очевидно, цього й не бажав, усвідомлюючи, яку каїнову справу він скоїв разом з митрополитами. Контролю за заплянованими заходами й організацією роботи Ради у справах РПЦ він доручив В. Молотову. Кремлівський сценарій одержавлення православ’я втілювався у життя. Як і було домовлено, митрополит Сергій був «обраний» патріярхом Московським і всія Руси на архиєрейському Соборі, що відбувся у визначений час. Єпископат літаками доставляли до Москви, де він дружньо голосував за сталінську кандидатуру. Митрополит Алексій невдовзі став патріяршим містоблюстителем, а митрополит Миколай, котрий не влаштовував Сталіна, без згоди Патріярха був знятий з посади екзарха України, митрополита Київського і Галицького. На керівництво Московської Патріярхії «сипалися» щедро подачки відповідно до висоти місця, виділеного Сталіним у державній «піраміді». Офіційна резиденція — на Чистому провулку, напівофіційна — садиба в Передєлкіно, приватні шикарні дачі, персональні урядові автомобілі, а для позаміських поїздок патріярха виділявся навіть спеціяльний салон-вагон. Харчування з кремлівського розподільника, можливість телефонної розмови особисто із Сталіним. Широкі матеріяльні й фінансові статки, урядові нагороди (наприклад, патріярх Алексій — кавалер трьох орденів Трудового Червоного Прапора).
Страждали тільки мільйони віруючих, надто ж інших конфесій, яких насильно навертали в лоно Російської Православної Церкви. Православні не могли второпати, куди їх веде церковне керівництво, де замаскована фальш. Ширилися ворожнеча і незгода між віруючими різних конфесій. Це було на руку вождеві, котрий правив за принципом «розділяй і владарюй», який так добре опанують його послідовники й соратники по КПРС.
А тим часом тривав процес становлення і правового оформлення державного апарату руйнації віри і Церкви — сталінської Ради у справах РПЦ. Всі питання Г. Карпов погоджував із Молотовим, що обіймав посаду заступника Голови Раднаркому країни, тобто — із заступником самого Сталіна — Голови РНК СРСР. 13 жовтня 1943 року Г. Карпова прийняв Молотов. Його цікавило, як проходить організація Ради, чи є труднощі у цій справі. Г. Карпов доповів, що процес відбувається занадто повільно, бо не завершений ремонт особняка, виділеного Раді у справах РПЦ, не повністю укомплектований штат Ради.
Молотов тут же зателефонував керуючому справами Раднаркому СРСР Чадаєву і сказав: «Совету по делам РПЦ нужно помочь во всех отношениях. Весь личный состав Совета нужно поставить в привилегированное положение. Выдайте соответствующие пайки для сотрудников аппарата». Потім запитав у Карпова, хто буде в нього заступником. Голова Ради відповів, що за згодою з керівником НКДБ СРСР Меркуловим заступником буде призначено підполковника державної безпеки Зайцева, що відповідне подання на нього в ЦК ВКП(б) на адресу Маленкова він надіслав.
На запитання Молотова, чи є у новоутвореної Ради свій транспорт, Г. Карпов відповів, що автомашин поки немає, що він як начальник відділу НКДБ СРСР користується службовою автомашиною. Молотов дав дозвіл звернутися до керуючого справами РНК СРСР про надання співробітникам Ради автомобілів.
Потім розмову було зведено до організаційних питань діяльности цього державного апарату з таємними функціями. Зокрема Г.Карпов розповів, що згідно з положенням про Раду не передбачено, хто ж займатиметься відкриттям церков. Як це буде оформлятися юридично. Молотов, подумавши, порадив: «Я считаю, что этим делом должен заниматься ваш Совет прямо и непосредственно, а юридически оформлять это будут местные облисполкомы». Але тут же застеріг Карпова, щоб Рада поки що не давала дозволу на відкриття церков, бо це належить до компетенції уряду. Взагалі ж цей процес необхідно всіляко гальмувати.
Перейшовши до розгляду кадрових питань, Карпов спитав, як практично проводити комплектування Рад у справах РПЦ на місцях. З цього приводу В. Молотов дав вичерпні вказівки: насамперед уповноважених Рад призначати в областях, території яких звільнені від загарбників, а також там, де є велика кількість церков; у звільнених областях уповноважених призначити виключно чекістів. При цьому запропонував зв’язатися з секретарем ЦК ВКП(б) Маленковим, оскільки добором уповноважених Рад на місцях повинні займатись обласні комітети партії.
Г. Карпов доповів В. Молотову про те, що свої обов’язки голови Ради він поєднує з виконанням обов’язків начальника відділу НКДБ. І, маючи доручення Меркулова, хоче з’ясувати, чи необхідно його звільнити від безпосередньої роботи в службі держбезпеки, чи надалі поєднувати ці посади?
Молотов відповів: «Сейчас я вам не могу сказать, мы еще подумаем. Если ваше должностное положение в НКВД не публикуется в газетах и не придано официальной гласности, то я считаю возможным совмещение, но решим это позднее». Але Г. Карпов, і надалі виконуючи обов’язки голови Ради у справах РПЦ, залишався працівником державної безпеки, за що в 1945 році отримав чергове звання генерал-майора держбезпеки.
Принагідно необхідно зазначити, що юридичне оформлення Ради у справах РПЦ було закріплено постановою РНК СРСР за № 993 від 14.09.1943 року, а Постановою РНК СРСР за № 1095 від 7.10.1943 року було затверджено Положення про Раду, яким формально передбачалося, що цей орган здійснюватиме нагляд за дотриманням місцевими органами влади законодавства про свободу віроісповідання.
Рада у справах РПЦ першою порушувала це законодавство, функціонуючи як філія державної безпеки. Всі кадрові питання про призначення на відповідні посади духовенства попередньо потребували узгоджень у Раді, а вона, в свою чергу, узгоджувала їх з партійним керівництвом. Так, 19 січня 1944 року під час чергового прийому Молотов дав Г. Карпову вказівку «… з секретарем ЦК Компартії України Хрущовим узгодити питання про призначення нової особи екзархом України замість митрополита Миколая».
Виникає риторичне запитання: ким же були тоді духовні ставленики РПЦ — номенклятурними одиницями компартії чи Московського патріярхату? Достеменно відомо те, що вони ніколи не виражали інтересів мільйонів православних, виправдовуючи «виявлене їм довір’я з боку сталінського уряду і правлячої компартії» очолити парафії та єпархії.
При цьому вірнопідданих уряду і справі Леніна-Сталіна ніколи не забували, щедро обдаровуючи їх відповідно до сану. Так, 21 січня 1944 року полковник держбезпеки Г. Карпов доповів заступникові Голови РНК СРСР В.Молотову, що 24 січня цього ж року патріярхові Московському і всія Руси Сергію виповнюється 77 років. З цієї нагоди Рада у справах РПЦ внесла пропозицію зробити йому до дня народження подарунок з промислових товарів, вин, фруктів і кондитерських виробів на загальну суму до 10 тисяч карбованців.
В. Молотов досить схвально поставився до пропозиції і дав урядову вказівку піднести патріярхові подарунок на значно більшу суму — від 30 до. 35 тисяч карбованців. Крім того, він розпорядився підготувати подарунки ще на десять осіб з числа провідних митрополитів і єпископів Російської Православної Церкви. Чекісти нашвидку зробили калькуляцію і невдовзі Г. Карпов відрапортував В. Молотову, що патріярхові Сергію придбано: кишеньковий золотий годинник, шовковий оксамит для патріяршої мантії, шовковий репс для ряси, шовкове полотно з розрахунку на шість пар білизни, 10 пляшок коньяку, 10 пляшок шампанського, 10 кілограмів фруктів, ікри і шоколяди. Подарунки єпископату РПЦ Карпов запропонував приурочити до пасхальних свят. Молотов схвалив пропозиції чекістів.
У тридцять шостому номері тижневика «Аргументи и факты» за 1991 рік йшла мова про засилля КДБ у церковних структурах. Замітка називалась «Чекисты… в рясах». Та виявляється, що ці ж чекісти… в рясах своєчасно одягали ієрархію Московської Патріярхії навіть у… нижню білизну. А після цього використовували одержавлену РПЦ як інструмент впливу на свідомість народу з метою централізації і зміцнення імперії у дусі тоталітаризму, навернення всіх конфесій у лоно Російської Православної Церкви.
