Пандемія – слово, яке два роки тому опанувало світом. Опанувало, зупинило, закрутило назворот, звело мури між людьми та країнами, обірвало звичні комунікації, вдарило по економіці, перебудувало політику…
Людство опинилося перед викликом, на який не сподівалося. Світ, зарозумілий і певний своєї могутності, зупинився і завмер перед вірусом – мізерною часткою, яка виявилася смертоносною зброєю, тим більше страшною, що невидимою.
Пандемія у XXI столітті? В еру космічного туризму, високих технологій, проривного розвитку медицини та фармації? Світ людей відкинув небезпеку інфекційних спалахів, маючи в арсеналі потужну базу антибіотиків. Світ вірусів чітко влучив у вразливе місце – антибіотики на них не діють. Світ людей наївно вважав, що епідемії чуми, холери та віспи, які захоплювали країни і спустошували міста, наче ворожі армії, належать історії. Світ вірусів довів, що зарозумілість – хиба. Содом і Гоморра теж до певного часу вважали, що у містах усе гаразд.
Що ж воно таке – вірус? Це живий організм чи якась нежива структура?
Цього ми достеменно не знаємо. Вважається, що віруси належать до неживого, оскільки їхня структура надто проста, у них відсутній метаболізм, реакція на зовнішні подразники, активний рух. Проте щойно вірус потрапляє в клітину, ситуація змінюється: немов окупаційна армія, що захопила фортецю, він змушує клітину працювати на себе, використовуючи її генетичний та біохімічний матеріал для синтезу щораз нових вібріонів, відбувається розмноження, реплікація інфекційного агента. Клітина-господар зазвичай гине, руйнується, і назовні виходить «новий загін загарбників», готовий інфікувати все нові й нові бастіони «завойованого» організму. Так відбуватиметься нескінченно, допоки існує сам вірус та організми, готові сприйняти інфекцію. Окрім того, вірус постійно мутує, вдосконалюючи свої технології проникнення в клітину, посилюючи вірулентність – здатність до зараження чи, навпаки, послаблюючи її. Така поведінка притаманна живому. Тому останніми роками науковці розглядають віруси як біологічні об’єкти на межі живого й неживого світу.
Слово virus перекладається з латини як «отрута». І оскільки у звичайний мікроскоп його побачити неможливо, перші дослідники, не виявивши збудника – бактерії чи кока, вважали, що хвору людину отруює якийсь могутній токсин.
Кого, що і чому атакує ковід
Структура вірусів дуже проста – це РНК, рибонуклеїнова кислота, оточена оболонкою. Вірус SARS-CoV-2, який спричиняє хворобу Covid-19, має нуклеокапсид – оболонку сферичної форми, всередині якої міститься ланцюг РНК, який несе генетичну інформацію. Поверхня оболонки вкрита виростами із розширенням на кінці – шипами (анг. spike – «шип»), через які й отримав свою назву коронавірус. Білок цих шипів (спайковий білок) і є тим «ключем», радше злодійською відмичкою, який шукає в клітині слабке місце, крізь котре проникає всередину. Слабким місцем, отими «дверима», до яких підходить відмичка, виявилися клітини з високим рівнем рецепторів АСЕ-2 – ангіотензинперетворювального ферменту, біологічна роль якого полягає у перетворенні ангіотензину-1 в судинозвужувальну субстанцію, що регулює артеріальний тиск. Тому в зоні ризику опинилися люди з артеріальною гіпертензією. Кількість цих рецепторів залежить від віку – що старша людина, то їх більше. Перша хвиля коронавірусу накрила людей поважного віку, молодь і діти майже не хворіли. Згодом почали хворіти й молоді люди. Чому? Бо в усіх країнах розпочалася вакцинація, передовсім старших вікових груп, вірус не знаходив більше тих, кого може вразити, і хвороба помолодшала.
Які тканини вражає вірус? Це епітелій верхніх дихальних шляхів (особливо ольфакторної – нюхової зони, чим пояснюється часта втрата нюху), альвеолярна тканина легенів та ендотелій кровоносних судин. У цьому полягає відмінність ковіду від грипу – вірус грипу уражає тільки слизову носоглотки. Вірус SARS-CoV-2 безпосередньо уражає легеневу тканину (ось чому так багато пневмоній), а також судини, особливо капіляри. І це пояснює, чому при ковіді страждають майже всі органи – нирки, печінка, серце, головний мозок, а також те, чому при ковіді високою є частота тромбозів.
Травмоване суспільство не здатне до адекватної відповіді
Світовій медицині досі не доводилося зазнавати таких викликів – величезної кількості хворих, більшість з яких потребують кисневої підтримки та реанімаційних заходів. Першою реакцією урядів більшості країн світу після оголошення пандемії було запровадження загального карантину. Ізоляція є ефективним протиепідемічним заходом, бо обмежує контакти людей і утруднює передачу інфекції. Проте ці суворі заходи мають зворотний бік – падіння економіки, величезні збитки окремих галузей, втрата роботи, джерел прибутку для підприємств і кожного працівника зокрема. Карантин є кризовим і вкрай непопулярним способом боротьби з епідемією, люди не люблять обмеження своїх свобод і звичного способу життя, тому в багатьох країнах вибухнули протести.
Пандемія набігає хвилями. За два роки світ накрила уже четверта. Статистика дозволяє відстежувати «висоту» та інтенсивність поширення хвороби і робити певні висновки. У країнах, які встигли провести масову вакцинацію свого населення, рівень захворюваності та смертності на порядок нижчий, аніж у попередній хвилі. Іспанія, Португалія, Італія – країни, які сильно потерпіли від першої та другої хвиль, скасовують обмеження і повертаються до звичного способу життя, не забуваючи про дисципліну та необхідність виконання протиепідемічних норм. Натомість в Україні що не день, то нові антирекорди. За рівнем смертності наша держава опинилася серед світових лідерів. Це сумно і трагічно визнавати. Питаємо себе, чому так сталося. І відповідь очевидна, як не боляче.
Посттоталітарна травма, в парадигмі якої десятки років живе, не усвідомлюючи цього, наше суспільство, завдала важкого удару суспільній свідомості, і ця незагоєна рана особливо гостро проявилася в стані емоційного шоку, завданого епідемією: травмоване суспільство не здатне до адекватної відповіді в ситуації, яка загрожує самому біологічному існуванню, змінює звичний триб життя, омежує соціальну свободу і ламає перспективи майбутнього.
Усталена демократія відповідає на такі виклики згуртуванням і усвідомленням необхідності жорстких заходів для подолання загрози. Тоталітарні режими легко справляються із ситуацією, використовуючи драконівські методи контролю, відстежування контактів, примусову ізоляцію – і швидко досягають успіху, бо народ привчений схвалювати і не сміє протестувати.
Що маємо у хворому, битому війною, переламаному недавнім тоталітарним досвідом українському суспільстві? Пандемія з її обмеженнями вивела на світло те, що накопичувалося роками і не знаходило виходу:
- брак суспільної довіри в усіх аспектах – найперше до влади, уряду, будь-якого керівництва, недовіру до державних інституцій і навіть одне до одного;
- пасивність чи надмірну активність, часто невиправдану і собі на шкоду;
- страхи, побоювання, схильність вірити чуткам і не бачити очевидних аргументів. Чути тільки те, що хочеться, читати тільки те, що підтверджує уже сформовану опінію. Страхи легко переходять у паніку, яка швидко накриває значні групи;
- неадекватна реакція на події;
- легка навіюваність;
- небажання брати на себе відповідальність, пошук лідера, «царя», «батька», який би вирішив цю проблему або й усі інші;
- втрата моральних орієнтирів та авторитетів. І це дуже страшно. Бо думка фахівця з освітою та досвідом легко перекреслюється десь випадково прочитаним або почутим, часто від людини, якій не можна довіряти, бо вона не має авторитету в науковому середовищі.
Саме це сформувало в Україні величезний гурт так званих антивакцинаторів – людей, які заперечують користь вакцинування, наводять приклади ускладнень та смертей після вакцинації, дійсних чи уявних, закликають не вакцинуватися і призвели, власне, до трагічної ситуації, в якій опинилася Україна.
Вакцини і… вірус зневіри
Можна, звісно, безкінечно говорити про недолугість влади, невчасну закупівлю вакцин і сумнівну якість тих, що спершу були закуплені, про демонстративне недотримання окремими представниками влади вищої ланки карантинних обмежень, невизнання епідемії як такої, про недостатні дії уряду, про необхідність запровадження локдауну, якого влада боїться, бо захід цей украй непопулярний, спричинить протести і призведе до падіння рейтингу.
Ще одна величезна біда – стан нашої медичної системи. На початку пандемії медикам обіцяли доплати, золоті гори, насправді ж із цього мало що було виконане. Чимало медиків звільнилися або були скорочені відповідно до впровадження «медреформи», медсестер і лікарів катастрофічно бракує. У цій найважчій епідемічній хвилі лікарні взагалі залишили напризволяще. Понад те, на «планові профілактичні роботи» закрили два заводи, які виробляють кисень – життєво необхідний зараз хворим! Як пояснити людині, що задихається під кисневою маскою, що кисень скінчився?
Причин для критичних розмов і нарікань на політиків та афілійований з ними бізнес в Україні дійсно багато. Але за всіма наріканнями важливо не потонути у негативізмі, не забути, що ціна зволікання – тисячі людських життів. Громадяни повинні свідомо оцінювати стан речей, робити висновки і діяти, тобто впливати на державні інституції.
Зрештою, влада ще влітку організувала все необхідне: відкрила центри вакцинації з відповідним обладнанням, завезла сучасні, визнані світовою практикою вакцини, процедура швидка і безкоштовна. Проте загальновідома схильність людей хреститися, чуючи грім просто над головою і бачачи блискавку, яка влучає прямісінько в хату, викликає незрозумілий спротив і недовіру. Тих, що важко перехворіли самі чи поховали рідних і знайомих, не треба переконувати. А ті, що сподіваються, що їх це омине, мають кепську надію.
Люди нарікають, мовляв, мало інформації про вакцини, невідомий їхній склад і наслідки. Проте мало хто знає, як влаштований телефон чи комп’ютер, а користується ним, не надто зважаючи на можливу шкоду.
Отже, про вакцини. В Україні наразі використовують кілька їх видів:
- AstraZeneca – спільна розробка шведсько-британської фармацевтичної компанії AstraZeneca та Оксфордського університету. Залежно від країни-виробника має назву Covishield – вироблена в Індії, або AstraZeneca-SKBio – у Південній Кореї. Вакцина векторна: у безпечний аденовірус вмонтовують білок коронавірусу, організм людини реагує на нього і виробляє антитіла, які у випадку проникнення справжнього вірусу атакують його і знищують. Повний курс вакцинації – дві дози з інтервалом 4 – 12 тижнів. На принципі векторних вакцин працюють також Gamaleya (Sputnic V російського виробництва) і Jansenn (Johnson&Johnson).
- CoronaVac – вакцина, розроблена китайською біофармацевтичною компанією Sinovac Biotech. Містить неактивний, «убитий» вірус. Технологія відома понад 70 років, так працює більшість вакцин.
- Американсько-німецька вакцина Comirnaty від Pfizer-BioNTech розроблена інноваційним методом. Це мРНК-вакцина, тобто створена на основі матричної рибонуклеїнової кислоти, яка імітує спайковий білок коронавірусу (ключ, яким він відмикає мембрану клітини) і навчає організм боротися зі справжнім вірусом. Метод розробляється з 90-их років, технологія відома з 2011 року, тобто не є жодним «експериментом на людях», як дехто вважає. На ДНК людини вплинути не може, не містить ні живого, ні інактивованого вірусу. Курс вакцинації – дві дози через 21 – 28 днів. В зв’язку з мутаціями вірусу деякі країни запроваджують ще й третю вакцинацію.
- Moderna американського виробника теж є мРНК-вакциною, механізм дії схожий із Pfizer. Необхідно ввести дві дози через 28 днів.
Усі ці вакцини мають високу ефективність, зокрема Comirnaty від Pfizer-BioNTech дає 95% ефективності від первинного вірусу, виявленого в Ухані, і 88% від вірусу Дельта. Що це означає? Вакциновані теж можуть заразитися, але хвороба у них матиме легкий перебіг. За вересень – жовтень 2021 року в лікарнях України 97,3% госпіталізованих і 98% померлих – ті, що не вакцинувалися.
Здавалося б, усе просто і зрозуміло: вакцинуйтеся, для цього створені умови, це швидко і безкоштовно. Це безпечно. Так, бувають ускладнення, так, їх сотні. Але в Європі частота поствакцинальних ускладнень після щеплення Comirnaty від Pfizer-BioNTech становить 0,00016%, Moderna – 0,00019%. В Україні за сім місяців вакцинації Державний експертний центр МОЗ отримав повідомлення про 103 летальні випадки. У 80 із них не виявлений зв’язок між введенням вакцини та причиною смерті. 23 випадки досі розслідують. 23 випадки із 7 421 546 вакцинованих двома дозами на 31 жовтня 2021 року. Порахуйте, порівняйте смертність від ковіду, зважте.
Наведена статистика – публічна, доступна всім. А проте аж надто багато людей їй не повірили. Не повірили офіційній інформації, цифрам із наукових європейських джерел. Не повірили, бо травмоване посттоталітарне суспільство уражене вірусом зневіри. Значно легше вірити закликам антивакцинаторів – «вакцина шкідлива, спричиняє зміни в ДНК, усі вакциновані помруть через два роки». А також вигадкам, що разом із вакциною людям вводять якийсь дивовижний чип, який нібито програмує їх на непліддя, смерть та інші муки й жахіття. Скажіть, як через рідину та голку можна вводити щось іще, окрім ліків?! Утім є люди, які в це вірять.
«Не спокушай Господа Бога свого!»
Люди чують те, що хочуть чути, і нечасто запитують себе, хто ж поширює ці чутки, хто їх нам нав’язує, роблячи це невтомно й безупинно.
Нещодавно Рада національної оборони та безпеки України викрила розгалужену мережу ботів, які проводять агресивну інформаційну компанію в соціальних мережах, спрямовану проти вакцинації. До каналів, які поширюють дезінформацію, згідно зі звітом РНБО, належать «Сплетница», «Картель», «Крокодил», які курирує РФ і які «просувають деструктивні наративи за допомогою як публікацій, так і ботів у коментарях до них».
Такі ж наративи поширює одна з Церков в Україні, батюшки якої відкрито забороняють вірянам надягати маски у храмі, бо це начебто є ознакою малої віри у Божий захист. Ми віримо у Господню правицю, що захищає кожного з нас. Але чи не гріхом є спокушати милосердя Боже надаремне, піддаючи своє життя небезпеці, якої можна уникнути? Чи не до нас промовляє Слово Боже: «А Ісус відказав йому в відповідь: Сказано: Не спокушай Господа Бога свого!» (Лк 4, 12)?
Батюшки, можна сказати, віддають українцям наказ: «Не вакцинуйтеся!» Натомість «в інформаційному полі Telegram-каналів, які адмініструються РФ та спрямовані на аудиторію тимчасово окупованих Донецької і Луганської областей, АР Крим та м. Севастополь і на територію Росії, можна побачити діаметрально протилежні тенденції. В їхніх публікаціях вже міститься цілком інша позиція стосовно вакцинації: проводиться робота з інформування та доведення до відома населення інформації про необхідність щеплень, висміюються та демонізуються антивакцинатори, залучаються лідери думок та блогери для поширення пропаганди вакцинації», повідомляє РНБО.
Що це, як не частина гібридної війни Росії з Україною, війни кривавої, в якій гинуть невинні люди, а замість куль і танків служить вірус? Мета цієї війни очевидна – щоб у ній дезорієнтувалися і загинули щонайбільше українців.
Вакцина. Що це – добро чи зло?
Згадаймо часи, коли смертоносні епідемії натуральної віспи винищували міста і спустошували країни. Епохальне відкриття Едварда Дженнера перервало цей ланцюг, масова вакцинація дозволила у 1980 році оголосити про ерадикацію інфекції в світі. Натуральна віспа зникла, покоління людей, яким зараз 50-60 років, було останнім, хто потерпав від дуже неприємних наслідків вакцини – ранки на плечі, на місці якої утворився рубчик. Але нашим дітям вакцина не знадобилася – хвороби більше не існує.
Наприкінці XIX століття кожна сьома смерть у Європі була спричинена туберкульозом. Скільки відомих людей потерпало від невиліковних тоді сухот! 18 липня 1921 року французькі лікарі Альбер Кальмет і Каміль Герен зробили новонародженій дитині перше протитуберкульозне щеплення вакциною, відомою нині як БЦЖ.
Масові щеплення проти кору, дифтерії, правця, поліомієліту зробили ці хвороби рідкістю, лікарі мого покоління тільки теоретично знали, як виглядає висипка при кору. Проте у 2008 році розпочалася активна антивакцинальна кампанія, спричинена зловживаннями тодішньої міністерки охорони здоров’я Раїси Богатирьової та її синів, які закупили неякісну вакцину, що справді призвела до смерті дітей та важких ускладнень. Люди почали протестувати і мали рацію. Давно вже немає Богатирьової, вакцини якісні, їм можна довіряти, але синдром посттоталітарного суспільства не зник, хоч й працює нині на самознищення. Обмануті один раз громадяни не схильні більше довіряти.
Коли тебе оточує сила-силенна людей, які одноголосно заявляють про шкоду вакцини проти Covid-19, про якісь ускладнення, справжні чи міфічні, несамохіть замислюєшся, що їм сказати, як переконати. Як пояснити: люди, вам відкрили шлях порятунку, то чому ж ви відмовляєтеся сісти у човен, чому обираєте плавання розбурханими хвилями, кожна з яких може втопити?
Медицина шукає вихід і пропонує
Чи питав себе хтось, чому ми маємо ліки від одних хвороб, а від інших не можемо знайти, хоча століттями медична спільнота невтомно шукає їх, вкладаючи величезні кошти в дослідження. Чи питали ми себе, чому проти одних хвороб існують вакцини, а проти інших їх немає. Бо ж є на світі такі дуже неприємні болячки, як сифіліс та гонорея, наприклад, від яких потерпає певна частина населення. Якби була вакцина, з радістю застосували б – і грішили б собі наввипередки без проблем та наслідків. Ба ні. Проти цих хвороб вакцини не існує, хоча їх намагалися створити. І тут мені на думку спадає цитата псалмопівця: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому!» (Пс 127, 1).
Натомість проти ковіду вакцина була винайдена швидко, бо існують давно відпрацьовані механізми, відкриті технології. То чому ми, смертні та грішні, відхиляємо Божу руку, простягнуту нам у поміч?
Ми шукаємо причини, щоб ухилитися від маленького уколу, покликаного захистити нас від важкої хвороби. Звинувачуємо державу в тому, що нас начебто позбавляють прав, які ми досі мали, обмежують нашу свободу, вдаються до обмежень у транспорті, в допуску до роботи. Це так властиво людській натурі – почекати, не робити певних кроків аж до реченця, відкладати до останнього. А потім, звісно, нарікати – на владу, на суспільство, на лікарів, на всіх, окрім себе. Де ж наша вільна воля, свобода вибору, причому вибору правильного, вибору життя і безпеки довколишніх?! «Ми все чинимо за потребою, а не з вільної волі, тому що сила вільної волі – це ніщо, вона нічого не може, і якщо немає Божої благодаті, вона не здатна на будь-яке добро» (Мартін Лютер «Про рабство волі»).
Пандемія впала на нас зненацька і стала важким випробуванням для всіх. У першу чергу для медичної системи, для лікарів, для медсестер, для водіїв «швидких», для кожного, хто став пацієнтом і хто, на щастя, цього уник. Ми так часто чуємо нині сирену «швидкої», яка везе до лікарні людину під кисневою маскою. Ми бачимо страждання близьких. Хоронимо рідних і друзів. Штам «Дельта» приніс цілий шквал смертей – щодня по півтисячі. Запитуємо себе – що далі? Це припиниться? Коли?
Чимало країн вже дали відповідь на це питання. Статистика – вперта річ, цифри промовляють красномовніше за будь-які аргументи:
- Україна: населення – близько 35 млн, повна вакцинація – 7,38 млн, або близько 20% населення. Нових випадків зараження за 29 жовтня – 26 198, померла від коронавірусу 541 людина.
- Німеччина: населення – 84 млн, повна вакцинація – 55 млн, або 67% населення. Нових випадків зараження за 29 жовтня – 16 558, померли від коронавірусу 58 людей.
- Франція: населення – 65 млн, повна вакцинація – 50 млн, або 74%. Нових випадків за 29 жовтня – 7360, померли від коронавірусу 22 людини.
- Ізраїль: населення – 9,3 млн, повна вакцинація – 5,7 млн, або 62% населення. Нових випадків за 29 жовтня – 369, померлих від коронавірусу 0.
Що ж на нас чекає? Коли і чим це скінчиться? Чи ця біда нам дана довіку?
У кожній проблемі правда посередині. Пандемія Covid-19 – це всього лише хвороба, яка підлягає законам епідемічного процесу. Жодна епідемія не тривала вічно і навіть довго. Іноді вірус мутує у бік меншої вірулентності та перетворюється на одну із сезонних інфекцій – на зразок грипу. Або суспільство формує колективний імунітет проти хвороби – і залишає збуднику обмаль організмів, які він може уразити. Медицина шукає шляхи виходу з гострої кризи – і з Божої ласки їх знаходить.
Так, пандемія змінила світ, виявила прогалини, слабкі ланки. Але вона й згуртувала велику кількість добрих людей, об’єднала їх у бажанні творити добро, бо «Для Бога нема неможливої жодної речі» (Лк 1:37).
Леся Романчук, кандидатка медичних наук, доцентка Тернопільського національного медичного університету ім. І. Горбачевського, письменниця, членкиня НСПУ, має літературну відзнаку «Золотий письменник України».
