Ватикан. – Італійські поліційні власті дали минулого тижня доказ подивугідної рішучості відносно одного радянського горожанина, Філарета, Митрополита офіціяльної Православної! Московської Церкви, підпорядкованої Кремлеві. Цей, маючи транзитну візу через італійську територію, домагався поїхати до Барі, щоби віддати пошану – говорив він – Святому Миколаєві, мощі якого зберігаються власне у цьому місті. Просьбу Філарета піддержав кардинал Віллебрандс, президент Секретаріату для Об’єднання Християн і архиєпископ Августин Кассаролі, секретар Конґреґації Публічних Справ Церкви. Цей останній – це невдалий дипльомат, що заключив різні контроверсійні договори з державами за залізною заслоною.
З найбільшою чемністю, але і не меншою рішучістю, італійські власті заявили так Філяретові як і цим двом визначним представникам Церкви, що італійські громадяни у Росії (!) не мають свободи руху по радянській території. З тих причин не можна також дозволити російському громадянинові свобідно подорожувати в Італії. Поліція не виявила ніякого здивування із-за того, що якраз високі достойники Святої Столиці піддержували домагання Філарета. Не треба забувати, що сьогодні Філарет є головою цієї галузі московської церкви, що жорстоко співпрацювала з радянською поліцією у знищенні Української Католицької Церкви. Ще нині, в Києві, Філарет переслідує католиків, які змушені потайки виконувати релігійні практики. Він лютує на багатьох православних, які, хоч не визнають Риму, не бажають, щоби Свята Православна Церква підпорядковувалась комунізмові і була об’єктом зловживання Кремля. Якщо це позірно побожне бажання Філарета, поклонитись мощам Св. Миколая, могло виглядати підозрілим для італійської поліції, то рівночасно зовсім незрозумілим був вияв надмірної любови й всепрощення Ватикану в зустрічі з митрополитом, який у своїй батьківщині таких тенденцій не виявляє.
Знову ж централя поліції могла б пригадати, особливо Кардиналові Віллебрандсові, упокорення і незатаєну образу заподіяну якраз йому, коли його, тоді ще звичайного монсеньйора Віллебрандса, вислано до Москви привезти Архиєпископа Йосифа Сліпого, визволеного з радянських лагерів особистою інтервенцією папи Івана XXIII. Тоді большевики прямо не дозволили йому залишити московське летовище і грубо настоювали на тому, щоб Віллебрандс тайно супроводив Архиєпископа Сліпого до Ватикану і зробив так, щоб він з ніким не говорив про свої враження з ув’язнення. Отже чому сьогодні Ватикан вимагає прихильного ставлення до Філарета? Італійська поліція не поставила цього питання. Це могло б виглядати як вмішування у справи Ватикану, просити будь якого вияснення наглядної неспівмірності між теперішніми претенсіями Філарета і способом, в який росіяни повелися з самим Віллебрандсом. Для повної дискретності навіть не підкреслено, що просьба кардинала Віллебрандса в користь Філарета була незаслуженим великодушним втручанням, хоч і не офіційним, Ватикану у правила, які регулюють, свободу руху італійських, громадян у Росії (!).
Відмовна відповідь італійської поліції уможливити Філаретові «поклонитися Св. Миколаєві» в Барі викликала лише деякі негодування у тих кругах Апостольської Столиці, що шукають і пропагують діялог з Москвою, але не у Секретаряті Стану, де осуджують уступки Церкви відносно большевиків під плащиком любови миру.
Не можна і не треба забувати, що Філарет в дійсності це Кремлем поставлений противник Верховного Архиєпископа і кардинала Cліпого, який є правдивим Головою Української Церкви, хоч він і змушений жити на вигнанні. Архиєпископа і Митрополита Сліпого вкинено до в’язниці якраз тому, що він зневажливо відсунув большевицькі домагання відлучитись зі своєю Церквою від Риму. Йому навіть пропонували стати патріярхом Москви і усеї Росії (!), якщо б він був погодився на зірвання з Римом. Також треба пригадати, що його вірність Римові коштувала його 18 років ув’язнення і каторжних таборів праці.
Звільнення для нього прийшло по майже чотирьох п’ятирічках терпінь у лагері Інта, за північним полярним колом, при гирлі ріки Печори. Це був табір, з якого людей висилали до Нової Землі для обслідування дій радіоактивного випромінювання на людські організми. Можна заключити, що Верховний Архиєпископ і Кардинал Сліпий уникнув цієї жахливої судьби зовсім припадково.
Дивно отже, що голова тієї церкви, що виставила Верховного Архиєпископа і Кардинала Сліпого без скрупулів на таку небезпеку, тепер покірно просить дозволу на прощу до Барі. Це тим більше неймовірне, що таку просьбу піддержують, хоч би навіть дискретно, деякі ватиканські прелати. Належиться признання італійській поліції за відмову задовільнити таку просьбу Філарета.
Завдяки поліції Філарет, під час свого побуту в Римі, мусів задовільнитися тільки одним смачним обідом в його честь приготованим Секретаріятом Єдності так неначе б він був заслуженим церковним достойником. По обіді Філарет приїхав автом на віа Боччеа, де нині височіє Українська Католицька Церква, збудована з ініціативи Кардинала і Митрополита Сліпого, для скріплення віри і національної свідомості українців католиків на вигнанні. Це є центр де збираються деколи всі українські католицькі єпископи, розкинені по цілому світі. Це смолоскип українського націоналізму проти Москви. Храм при віа Боччеа є посвячений «Святій Софії» це значить Божій Премудрості. Вона є точною репродукцією святині тієї самої назви збудованої у Києві і мала б бути катедрою Кардинала Сліпого.
Але є суттєва різниця між храмом у Києві і цим у Римі. Перший за активною згодою Філарета, був збезчещений і нині є світським музеєм, де про Бога навіть не згадується. Натомість «Свята Софія» в Римі понад це, що є світильником українського націоналізму, стає центром притягання зростаючої громади італійських вірних, що збирається тут кожної неділі в 12-тій годині, щоб вислухати співану Службу Божу, бо воліє стару східню Літургію, помимо того, що вона по російськи (!) (українськи), чим плитку і конфузійну літургію латинської Церкви.
