Голяндія
Коли ви 35 років тому покинули Европу і живитеся принагідними вістками з преси про життя-буття української спільноти в Европі, ну, і коли ви усвідомлюєте собі, що в цій же Европі не кожна країна примусового для багатьох українців поселення має аж достатню кількість цих українців для належного поставлення громадського, культурного, чи сякого-такого національно — духового там життя, то ви не багато й вичікуєте і сподієтесь. Це ваше наставлення спирається головною мірою на погляді, що тільки великі скупчення емігрантської нашої спільноти можуть здобуватися на щось репрезентативне, щось імпозантне, ґрандіозно зорганізоване і на всякий випадок щось гідне уваги. Моя поїздка до Европи була для мене відкриттям якраз протилежної істини. У такій Голяндії, де від 40-их років Україну репрезентує тільки одна однісенька людина, проф. д-р Мирослав Антонович, ця відкрита мною істина стала для мене вже незаперечно переконливою, навіть куди більш, ближчою абсолютної правди, як та теорія, що спирає свої висновки на масовості, великій кількості наявних сил і на можливості широкої компетиції чи культурного обміну даного національного елементу у діяспорі. Просто неймовірно, але як же несказано радісно є ствердити, що проф. Антонович попри свої фахові, хліб-насущні завантаження стільки часу, стільки серця, своєї душі і всієї своєї енергії вкладає в українську справу, що це ім’я Україна є світло сконкретизоване не тільки в Голяндії, але й у найвіддаленіших країнах світу. Особливо двом ділянкам присвятив д-р Антонович свої сили і свій талант. Українській духовій культурі і своїй рідній Церкві. Це мабуть унікальне явище на ввесь світ, що йому (д-р Антоновичеві) вдалося зачарувати до тієї міри чужинців, що він зробив з них щирих українців, а ідейно навіть більше відданих Українській Церкві за тих, що з діда-прадіда належать до тієї ж Церкви. Припускаю, що міг би ще хтось деінде найтися такий, як проф. Антонович. Але воднораз я погодивсь би на таке припущення тільки умовно. Можна б вкінці теоретично визнати, що талановитий майстер музики міг би (знову застерігаюся, — теоретично) на якийсь час зорганізувати мистецький колектив із чужинців для високохудожнього виводу української пісні, чи незрівняного нашого, так чужинців фасцинуючого, церковного співу… Але не вірю, що можливий такий другий д-р Антонович, що б з року на рік уже через 30 літ все наново поповняв і відмолоджував би виключно чужинцями свій хор, розучував би їх все занова української дикції, розуміння кожного українського слова і вияснював би їм найтонші нюанси української мови і церковної нашої унікальної музики.
Цілий місяць я провів у Голяндії. Був м. і. в Утрехті і так бажалось мені стиснути з подякою і поклоном руку шановного нашого Маєстра. На жаль, не застав його вдома. Нехай ці рядки заступлять мій персональний йому поклін.
Бельгія
Тяжко числово охопити актуальний стан українського елементу в Бельгії. Колись Бельгія належала до найстарших прибіжищ нашой еміграції. Після другої світової війни ця наша еміґрація попереносилась по всім усюдам, а під теперішню пору залишились тільки незначні її рештки. Начислюють тепер оптимально 3 000 українських душ, враховуючи мішані подружа, не зовсім здеклярованих і розкинених по всіх містах і містечках не тільки Бельгії, але й Бенелюксу. Значить, більш реальна цифра була б яких 600 нарізно розкинених родин по цілій Бельгії. 600 українських родин, а мусите перед кожним представником української родини скинути шапку. Коли читаєте звідомлення про їх працю і їхні контрибуції на загально національні та церковні цілі, то мусите рум’янітися, що на американському континенті, де стократь більше тих українських душ, ми в деяких відношеннях їм ніяк не дорівняли, а в дечому тільки сяк-так заледви зрівнялись. Коли порівняєте напр. їхні пожертви на Патріярший Фонд, то щоб зрівнятися з їхніми вкладами треба і цілого Монтреалю (де нараховують 6 000 активних українців) і Торонта (де 60.000 цих українців). І тоді, коли не тільки в Монтреалі, чи Торонті, але й у цілій Канаді ми не маємо ще власного окремого будинку «Святої Софії», то такий будинок став уже дійсністю у маленькій Бельгії при їхній «міні» українській католицькій громаді!!! А який же розкішний і імпозантний цей дім! Все це можливе у цій маленькій Бельґії, яку за один день переїдете залізницею довкруги та ще з задержкою на звідини, тільки тому, що там кожна українська душа важиться на вазі для золота.
В Антверпії-Берхем живе н. пр. така душа совершенним одиночником, але який же в неї широченний діяпазон загально громадської, організаційної і зокрема патріярхально-церковної діяльности!!! У Ґенті живе ще інший наш соліст, д-р Попович. Як він ухитрюється поза своєю професіональною працею знайти стільки «вільного» часу на справи УПСО, де він є заступником голови, і на справи всіх культурно-національних товариств у Бельгії та поза нею і на виїзди в терен із доповідями, чи на конференції, то це для такого канадського відвідувача, як я, просто загадка. Але ж, коли ви відкриваєте таких благочинних чудотворців майже у кожнім місті Бельгії, то вже ця загадка менше вас займає, натомість охоплює вашу душу подив і пошана до цих людей.
У Шарлєруа я мав шану бути в обителі о. мітрата Кота. Ви не завжди можете його застати в його резиденції. Він властиво обслуговує цілий свій місійний терен: Шарлєруа, Таміні, Намюрі, Шапель і ще інші. І знову у вас думка, якої спекатися не можете. Хотілось би знайти якусь аналогію між старим і новим краєм. Ви ж знаєте теж хіба деяких, хоч і як рідкісних наших священиків, гідних свого покликання, і на американському, чи канадському континенті. Але, чи можете якось порівняти умовини душпастирства в Европі, зокрема в Бельгії з умовинами душпастирювання у Канаді, чи Америці? Що наша українська спільнота в Бельгії так переростає саму себе і є до найменшої клітини максимально використана, то в левиній частині треба це приписати такому душпастирю, як о. Кіт. Ви просто не повірите, що він від раннього ранку до пізнього вечора є по всіх місцях своєї розлогої місійної округи; він і головний кольпортер і доставляч «Патріярхату» і прерізних видань УКУ, і душа «Святої Софії», і збірщик і книговод «Патріяршого Фонду», і невтомний порадник у щоденних проблемах українських душ, і організатор прощ до Люрду і Риму, і перш за все усією душею апостол нашої Церкви. Я почував себе незвичайно упривілейованим, що міг з ним провести незабутніх уже для мене декілька годин.
Свята Софія у Бельгії
12 жовтня я побував у центрі українського життя на всю Бельгію і сумежні з нею країни, в Лієжі. Відбував цю дорогу в товаристві проф. П. Зеленого і навіть з ласкавого його запрошення. Мене особливо цим разом цікавили українські установи і організоване українське життя у цьому релятивно найбільш скупченому центрі української Бельгії. Досі все українське культурно-духове і національне життя централізувалося у лієжському народньому домі, досить вигідній будівлі як на місцеві умовини і потреби. Скажімо, заля на яких 300-400 осіб повністю вистачала на всі святкові зібрання, на відзначення різних подій і роковин, вистачала для переведення концертів і вистав, а сам дім мав ще досить місця на школу, організаційні засідання, чи конференції. Але цього року збагатилась Бельгія новою установою. Яких десять хвилин їзди від цього Дому став уже дійсністю куди кращий, просторніший і без найменшого сумніву репрезентативніший об’єкт, Що має всі конкретні запоруки стати тепер справжньою централею усього культурно-церковного життя Бельгії. Положений при головній артерії Лієжу дім і прекрасна простора площа, обсаджена вся добірними деревами, покищо ще не пульсують життям, бо в цей час ідуть заходи пристосувати відносно нові будинки і простірну площу для нових вимог і створити з них справжній культурний центр, головну маґістралю життя для всієї української спільноти в Бельгії. Я ходив по чистеньких, ще не устаткованих, кімнатах і вже уявляв собі, як у скорому часі виглядатиме цей центр. Наріжну апсиду, півротунду дому піднесуть удвоє вище на копулу церковці, а сумежню частину перетворять на дім Божий. Ще дальшу, двоповерхову структуру перетворять на парафіяльний дім і приміщення для «Святої Софії». У протилежному кінці площі-парку мають збудувати новий дім із простірною залею, приміщеннями для школи, для громадських зібрань і всіх інших потреб української громади в Бельгії. Я поцікавився апробованими вже урядом плянами і читав з увагою чартер нової установи, затверджений урядом. Починається цей документ так:
«Український Культурний Центр ім. Святої Софії»
- Проф. д-р Петро Зелений, замешкалий…
- Проф. Валентина Пузай
- Проф. фармацист Мершієрс, бельг. походження, замешкалий …
- Богдан Дибайло, …
- Микола Когут, комп’юторист, …
- Володимир Залуцький, …
- Іван Залуцький
- Інж. Юрій Сороківський, …
- Богдан Трусевич
- Василь Матвіїв, (голова Українського Т-ва в Лієжі)
- Ліда Демчук, голова Ліґи Католицьких Жінок,
- Микола Капечук, …
- Ігор Хохоляк, студент, голова Асоціації Української Молоді в Лієжі
- Володимир Сидор, …
- Йосиф Вархола, …
зголошують заснування корпорації Святої Софії у Лієжі. Асоціація зареєстрована як неприбуткова установа під назвою Український Культурний Центр ім. Св. Софії».
Ціль цієї установи з’ясовується у чартері так: «Асоціація кладе своїм завданням піддержувати, боронити, спомагати та розвивати дії українського патріярхату у тісній співпраці з церковним проводом. Асоціація має також за своє завдання наукову і научну працю та культурно-освітню діяльність серед своїх членів на терен і Бельгії. Для тієї цілі буде займатися організуванням і розбудовою шкільництва, ініціюванням наукових курсів, конференцій, дискусійних форумів, створенням центральної бібліотеки, влаштовуванням виставок українського мистецтва і концертів української пісні і художнього слова. Понадто асоціація буде організувати культурно-освітні зустрічі, екскурсії і піддержуватиме спортивну самодіяльність»… Слідує за цим подрібно розроблений статут цієї установи.
Якщо спиратися виключно на тексті чартеру, то це, хоч і вірна і законосильна передача так організованого громадського зусилля, як і покладених українською громадою у Бельгії цілей, то однак найважливіша і основоположна справа, а саме генеза цієї установи цим документом зовсім не виявлена. А справа ця така, що не було б цієї генези, то й думки не було б про такий величний, такий імпозантний навіть у цю хвилю і на повну пару уже діючий почин. Генеза ця і електрифікуюча і всебічно та винятково шляхетна. Ось вона. Проф. Петро Зелений, як відданий діяч Української Католицької Церкви і голова Президії УПСО від самого його заснування по сьогоднішній день, ще за життя своїх найдорожчих записав усе своє майно на свою дружину, Софію і донечку, Надію. У цьому самому завіщенні і мати, незрівняна патріярхальниця, і донечка, така ж сама патріярхальниця, залишали записане на них майно на цілі Помісної Патріяршої Української Церкви. З утратою своїх найдорожчих проф. Зелений почав зразу таки заходи у напрямі реалізації і свого і своїх найдорожчих осіб завіщення. Почав з обговорення цієї справи, очевидно, з Блаженнішим Патріярхом. Блаженніший поблагословив інтенції шановного Професора, піддаючи думку створення Святої Софії у Бельгії і навіть декляруючи на цю ціль грошеву підмогу зі своєї сторони. У результаті з’явився уже на терені Бельгії Український Культурний Центр ім. Святої Софії. Це мабуть навіть у теперішньому вигляді і стані найімпозантніший монумент на всю українську діяспору. Очевидно, існуючі будинки і великанська площа — парк будуть переходити свої трансформації і коштуватимуть напевно ще стільки, скільки вже вплачено, але в кінцевому результаті це буде вікопомна хвала Господеві і тим людям, яких Бог надхнув цією ідеєю. Безпосередньо ж це буде вічно живущий пам’ятник великим ревнителям Української Помісної Церкви: св. п. Софії і Надії Зелених.
