Тому два роки, в червні 1992 р, у Львові відбулась наукова Конференція з нагоди появи енцикліки Папи Івана-Павла II «Сотий Рік», якою папа відзначив соту річницю початку науки Церкви про соціяльні проблеми в світі, що сталось енциклікою Лева XIII «Рерум Новарум». В Конференції взяли участь поважні наукові інституції Львова і нашої столиці.
Навесні цього року появився Збірник наукових праць тієї Конференції з заголовком: «Церква і соціяльні питання» — енцикліка «Сотий Рік», в якому поміщені 43 доповіді, обі папські енцикліки — Лева XIII і Івана-Павла ІІ та інші матеріяли Конференції. Була це перша спроба української науки і її представників зараз по відзисканні нашої державної незалежності! подати свій голос у так важній сьогодні справі, як соціяльна проблематика на важкій соціальній і духовній руїні комуністичної системи на землях бувшого Радянського Союзу і в нашій Україні. Організаційний Комітет з чільних наукових інституцій Львова на чолі з тодішнім Лісотехнічним Інститутом постановив продовжувати розвивати цю тематику соціяльних проблем при помочі таких конференцій. Зразу намічено другу на вересень 1994 року з темою: «Екологія, економія і християнська мораль: українська дійсність і перспектива». Дата Конференції — 29-30 вересня. В міжчасі постановою Міністерства Освіти бувший Лісотехнічний Інститут став університетом, і Конференція буде відбуватись, очевидно, в окремій щасливій атмосфері, про що свідчить вже факт, що зголосилося в призначеному часі понад сто доповідей. Зголосився тим разом наш львівський Катехитичний Курс, і треба буде створити окрему секцію для доповідей на рамову тему з точки бачення катехизи і релігійного виховання.
Тема Конференції, як бачимо, виглядає широка. Її генеза є у енцикліці «Сотий Рік» і в недавній дійсності. Які були причини краху комуністичної системи і науки Маркса-Леніна? Світові історики добачують чотири: економія, екологія, релігія і національне питання в тому великому політичному конгломераті народів, який під червоним прапором проіснував сімдесят років, а під царською Росією, як чимало інших колоніяльних імперій історії нашої плянети — понад триста років. Не міг видержати такий штучний бльок в ускладненнях життя нашого століття, помимо дуже твердих обручів марксизму і внутрішніх аномалій антигуманних засад і мусів тріснути. Створена доктрина проти людини, її гідности особи, проти плянів Божих не може проіснувати.
Цікавий є один чинник, що причинився до розвалу радянської імперії — то екологія, якій буде науково посвячена Конференція у Львові. Це питання набрало в Україні майже трагічних видів під назвою міста Чорнобиль. В цім трагічнім явищі науково криється велика причина нежиттєздатності! марксизму-ленінізму: непошана до природи-довкілля, яке створив Бог і дав нам, людям, для існування-життя, як засіб, щоб Бога осягнути по нашій недовгій мандрівці до Нього.
Що таке екологія? Назва походить від грецького слова «оікос» — дім, помешкання. Виникло воно в половині минулого століття з думкою, що наша плянета, все її довкілля, в якому живемо і трудимося, — то наш дім-помешкання з велетенськими і, видається нераз, безмежними скарбами, які вживаємо для нашого вигідного життя. І ось знову питання: як нам ці скарби вживати, бо виразно бачиться, що вони створені Богом для всіх і для кожного, всі вони у великій кількості, а таких дарів, як вода, повітря, тепло і світло сонця, земля, що родить хліб, по якій ходимо — таки справді без міри багато і для всіх. Все те створив Бог, і ця правда нашої віри є основою екології. Ми не є повні власники і не можемо робити з тією природою, що нам хочеться. Ми ті, яким Бог віддав свої дари до вжитку — для всіх, для кожного і для всіх поколінь аж до кінця світу. З народженням індустрії, техніки ми почали природу вживати нерозумно, ми почали її псувати і станули перед поважною проблемою нашого здоров’я, довжини нашого життя і можливості великих недостач засобів нашого прожитку, зокрема для майбутніх поколінь. Папа Іван-Павло II так це описує: «Людина, опанована бажанням посідати і одержувати приємність більше, чим бути і рости, споживає безмірно і хаотично, і недоладно ресурси землі і свого власного життя. В основі бездумного руйнування природного середовища лежить помилка антропологічного характеру, яка, на жаль, широко розповсюджена в наш час. Людина, яка відкриває свої здібності перетворювати і, до певної міри, створювати світ власною працею, забуває, що в основі всього цього — первинний дар Божий. Людина думає, що можна як-небудь розпоряджатися землею, без будь-яких обмежень підпорядковуючи її своїй власній волі так, ніби вона не мала властивої їй форми і призначення, первинно даних їй Богом, які людина, звичайно, може розвивати, але не зловживати ними. Замість того, щоб співпрацювати з Богом у справі творення, людина підмінює собою Бога, і, таким чином, закінчує тим, що викликає опір природи, яка стала об’єктом людської тиранії, а не управління».
І так ми сьогодні не маємо здорової води, дихаємо повітрям, яке занечищене газами і всякими хемікаліями, як це яскраво описує Олесь Гончар у своєму творі «Собор»: «Жити серед розкішної природи, на березі однієї з найкрасивіших річок плянети і все жити і дихати брудним пилом та газом…», чи в іншому місці: «І сам сенс буття, чи не в тому він, щоб пити красу цих ночей, жити в мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці і поезію людських взаємин? І щоб навчитись цим дорожити, відчути потребу це берегти?». Україна, як теж країни подекуди в світі, почала псувати і калічити природу з великою шкодою для себе і поколінь, без почуття відповідальности і рахунку перед Богом. З володаря плянети, як нас створив Бог, ми стали поганими наємниками. Щоб не виглядало це якоюсь побожною пересадою, ось слова, сказані в Україні ще в 1989 році авторитетною особою: «Ставлення до ресурсів було бездумним, марнотратним. Корені цього, як не парадоксально, криються у величезних розмірах багатств, які дала в розпорядження людині природа. Осліплені «незліченністю» цих багатств, ми недопустимо мало думали про їхнє збереження, по-справжньому не усвідомлюючи того, що будь-яке багатство не в самому володінні ним, а в умінні правильно його використати».
Як зруйнували ми природу, можна бачити тепер в Україні. Це стало навіть загрозою для здоров’я — нашого і майбутніх поколінь. Це є тривожне питання екології, яка пов’язана з економією, релігією, а навіть національним питанням. Тому наукова Конференція Лісотехнічного Університету у Львові у вересні хоче посвятити цій преважній справі у нас велику увагу.
Екологія є сучасною наукою з дуже широким предметом наукового досліду. Не є це наука тільки про пошану природи і нашого довкілля на землі, не є це наука тільки про засоби очищення повітря від трійливих газів чи води від усякого занечищення, урожайної землі від небезпеки втрати свою урожайність. Екологія включає теж і наші людські взаємини і погані нахили, такі як — мати-загрібати якнайбільше, багатіти коштом других і коштом природи, людське самолюбство чи навіть таке жорстоке явище, як вбивство ненароджених дітей, щоб вигідно жити і користати з тих місць, які вони були б заняли по своїм народженні. А християнська моральна богословія вичисляє ці наші людські нещастя під назвою головних гріхів у катехизмі, які можна б аналогічно назвати екологічними лихами нашої душі…
Сталось так і то зразу на початку нашого існування, що ця внутрішня екологія наших душ і ця зовнішня серед природи обернула проти нас цю природу, а людину, яка стала з Божої волі володарем-господарем природи, через свою нерозумну поведінку перемінила на цій плянеті в перелякане сотворіння, в її душу увійшло занепокоєння, що буде з її здоров’ям, скороченим життям, як житимуть на цій руїні потомки.
Про те говорить у своїй програмовій енцикліці «Спаситель Людини» зараз на початку свого понтифікату Папа Іван-Павло ІІ в 1979 році: «Людина, все таки, живе чимраз більше в страсі. Вона боїться, що її твори, очевидно не всі і не у більшій часті, але деякі і властиво ці, що мають у собі велику порцію людського генія й ініціятиви, можуть обернутись в радикальний спосіб проти самої людини… Повинно зродитись, отже, питання: чому ця власть дана людині на початку, власть, якою людина мала панувати над землею, обернулась проти неї, викликуючи, зрозуміло, стан занепокоєння, свідомого чи несвідомого страху, небезпеки, яка поширюється на всю людську сучасну спільноту і проявляється у різних аспектах?». І папа дає відповідь: «Людина, виглядає, часто не спостерігає інших значень свого природного довкілля, а бачить тільки ці, які служать для безпосереднього вжитку і споживання. А навпаки, волею Творця було, щоб людина спілкувалась з природою як «господар» і «сторож» — мудрий і шляхетний, а не «визискувач» і «нищівник» без всякого згляду». І папа пояснює дальше, що він має на думці: людина має пам’ятати про те, хто вона, яка її гідність, якою вона має бути супроти других, зокрема потребуючих, а ще ясніше — людина має бачити себе перед Христом Спасителем і в Його світлі розв’язувати проблеми свого життя.
Самою наукою екології не розв’яжемо кроків нашого нерозуму, самолюбства і безвідповідальности. Це моральні проблеми, і відповідь на них дає нам Божа наука, вчительська власть держави, ведена Божим проводом, і богословія, яка досліджує Боже слово. Коротше: як жити в мудрій злагоді з природою? Вистане прийняти одне: все створив Бог і дав це людині як господареві землі, як сказано на першій сторінці св. Письма: «Будьте плідні і множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі» (Бут. 1, 28). Людина — завершення сотворіння. Бог немов впроваджує її на все вже готове і віддає для вжитку. І скільки того! І на яку велику масу людей і на скільки тисячоліть, і як воно все розміщене, поховане під землею, на землі і в повітрі, і людина все те потім своїм розумом шукає і знаходить, перетворює собі на прожиток і навіть на радість! Нагадаймо всі джерела енергії, як вони мудро створені і збережені, поки людина появилась. І людина в цьому виступає не тільки як господар, але як Божий помічник у ділі сотворення! Так, це не перебільшення, це ствердження на основі фактів сотворення про велику гідність людини, і тієї гідности вона так часто не бачить і вживає сотворені для неї речі, наче б була вона звичайною твариною, а не Божим образом, яким створив її Бог. Псалом каже: «Твої небеса і твоя земля; ти заснував вселенну і все. що наповняє її» (Пс. 88, 12). І важні ці правди пізнає людина з усього сотворення, не накинув їй це хтось. Каже книга Мудрости: «Справді дурні з природи всі ті люди, які не пізнали Бога, які через видимі блага не здолали пізнати Сущого і, розважаючи над творами, не дійшли до впізнання Майстра… Бо з величі та краси створінь через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх» (Муд. 13, 1-5). Іншими словами, нам треба розумно читати книгу природи, щоб вміти її шанувати, пізнати через неї при помочі Божого слова нашу високу гідність і високу нашу ціль життя, якою є сам Бог, який для себе нас створив. І все це з науки і правди віри про сотворення.
Теперішній папа в своїх соціальних енцикліках лишив чимало великих вказівок, як розумно жити в злагоді з природою, і його вказівки повинні б бути засадами науки екології. Ось вони:
Не можна вживати без шкоди усі категорії мінералів, рослин і тварин, як кому подобається, для своїх потреб, а з поглядом на природу кожної істоти, кожного буття.
Ресурси нашої землі не є безграничні, і їх не можна усіх відновляти, відроджувати, вони не є невичерпні, і незрозуміння цього принесе шкоду майбутнім поколінням.
Так званою індустрією можемо псувати природу і її занечищувати з небезпеками для здоров’я. Наш академік має тривожні слова: «Справді, техногенний вплив на навколишнє середовище вже загрожує необоротними змінами, які особливо відчутні в насиченому промисловістю придніпровському регіоні… йдеться вже не про захист навколишнього середовища, а про захист людини від навколишнього середовища».
Можна відважно сказати, що при помочі науки екології можемо відкрити чимало Божих правд, яких в нашій людській зарозумілості ми не добачали. Несподівана користь з екології! Хоч які гіркі висліди у тих, що бралися господарювати Божими добрами без знання Бога, людської гідности і вартостей сотворінь, відданих людині не на поталу, але щоб, уживаючи їх розумно і з почуттям відповідальности, прямувати до своєї вічної цілі. Вистане глибше і з вірою роздумати над правдою про сотворення, яка є виключно християнською правдою, до якої не дійшли великі філософські уми старини. В науці екології спостережемо могутню Божу руку, яка все в премудрості сотворила, побачимо себе, як у сваволі, нерозумі і самолюбстві можемо псути ці великі Божі дари, коли у засліпленні створимо нову бездумну поведінку з природою, а заперечуючи Бога, дійдемо до висновку Достоєвського: коли нема Бога, можна робити, що подобається.
Є в природі лад, є мудрі Божі закони для людини, бачиться в природі любов Бога до нас, і папа каже: «В обличчі видимої природи ми є підчинені законам не тільки біологічним, але також моральним, яких не можемо безкарно переступити».
Нашій Конференції у Львові бажаємо гарних успіхів, щоб велике добро вийшло з неї для нашої України!
о. Іван Музичка
