У кількох числах «Свободи» з’явилося звернення Центрального Ювілейного Комітету з Вінніпегу, Ман., Канада, до українців у вільному світі із закликом фінансової підтримки до підготовки відсвяткування ювілею тисячоліття Християнства Руси-України, яке має відбутися у 1988 році. У цьому зверненні у параграфі «Це наша релігія» написано (усі підкреслення наші — Л. К.) «Його Святість Папа Іван Павло 2-гий ось так описав цю велику подію у своєму листі до Кардинала Йосифа Сліпого при нагоді оголошення тисячоліття: «Так приходимо до року 988, коли князь Володимир, внук блаженної Ольги, почав поширювати християнську віру серед усього населення своїх городів, і він теж зарядив, щоб усі мешканці його столичного городу перед ним, його родиною і грецьким духовенством публічно і спільно охрестились в ріці Дніпро. Таким, отже, чином почав він поширення віри, найперше в межах свого князівства, а потім аж до крайніх місцевостей своєї країни Русь».
Наведім тепер відносно недавно написаний на доручення того самого Папи Івана Павла II лист кард. Віллєбрандса до московського патріярха Пімена, у якому читаємо, що Папа Іван Павло II добре знає, що Російська Православна Церква є спадкоємцем «славної традиції св. Володимира і давньої Київської Церкви, яка стала основою віри і витривалости вашого (підкр. Л. К.) християнського народу» («Патріярхат», травень 1984 р. стаття М. Галіва).
Порівнюючи вищенаведені цитати, зауважуємо, що у листі Папи до Патріярха Йосифа уважно оминаються безпосередні звороти, що відносилися б до українського народу, а дипломатично заступаються зворотами «своїх городів… його столичного городу» чи «своєї країни Русь». Натомість у листі до московського патріярха Пімена зовсім недвозначно підкреслюється, що Російська Православна Церква є спадкоємцем «славної традиції св. Володимира й давньої Київської Церкви, яка стала основою віри вашого християнського народу». Також нещодавно примас Польщі кард. Юзеф Ґлемп під час його поїздки до Бразілії і Арґентіни, взоруючись на поглядах свого релігійно-національного зверхника Папи Івана Павла II, знову підкреслив, що «найважніша дата сучасного періоду буде 1988-й рік — 1000-річчя хрещення Росії» («Вісті з Риму», березень, 1984). Хто знає, чи цей зворот неправди не був висловлений кард. Ґлемпом на «тихе» доручення Ватикану?..
Насувається питання, чи не краще було б Центральному Ювілейному Комітетові у Вінніпезі у зверненні навести цитату з послання Блаженнішого Патріярха Йосифа до українських науковців (Св. Софія, вересень, 1980), у якому їх Святість каже:
«Близько тисяча літ тому над Дніпром засіяв Христовий хрест, і в душі наших княжих предків увійшла Христова благодать нового народження. Дякуючи рівноапостольному князеві Володимирові, Русь-Україна охрестилася, і тією подією почалась нова доба історії нашої Батьківщини». До цієї цитати можна б долучити слова Соборного Різдвяного Послання ієрархії Помісної УКЦеркви із січня 1984 p.: «…щоб уже так близький Ювілей 1000-ліття нашого християнства ми відзначили разом духом і тілом, єдиним серцем і єдиними устами». Це звучало б набагато сердечніше, щиріше та по-українському рідніше від дипломатичної цитати теперішнього папи, у якій він не відмітив дійсного спадкоємця славного акту прийняття християнства Руси-України, а приписав це прийняття Росії, яка, як нація, у 988 році взагалі ще не існувала. Також на дальшому горизонті безпосередній зворот нашого релігійного Велетня-Ісповідника христової віри безсумнівно приніс би далеко кращі успіхи у надбанні фондів для важливого ювілею тисячоліття українського християнства.
