Слова Блаженнішого Любомира про стан богословської науки в Українській Греко-Католицькій Церкві пригадали мені «Регенсбурзьку лекцію» Бенедикта XVI. Різкі слова Папи про іслам стали одним із каталізаторів католицько-мусульманського діалогу. Звісно, в значно меншому масштабі різкі слова Блаженнішого Любомира на адресу грекокатолицьких богословів відіграли роль каталізатора в дискусії про сьогодення та майбутнє теологічної науки в УГКЦ. Дискусія не вщу‑ хає вже три місяці і, здається, триватиме й далі. Але її висновки в будь-якому випадку стануть доленосними. Незалежно від того, хто яку відповідь дасть Блаженнішому Любомиру та особисто собі, ця відповідь визначатиме подальший розвиток богослов’я УГКЦ. Наш часопис не міг оминути цю тему, оскільки богослов’я помісної Церкви – це щось таке, без чого вона є неповноцінною. Я не кажу, що сьогодні в нас його немає. Воно є, без нього Церква взагалі не може існувати. Богослов’я – це «досвід Бога». За всіма діями Церкви, починаючи від її глави, діяльністю парафії та вірою кожного мирянина стоїть певна богословська парадигма. Це богослов’я необов’язково є цільним, добре осмисленим і сформульованим, воно може складатись із уривків історичних традицій, часом навіть дуже різнорідних, але воно все одно є. Часто паралельно з тим богослов’ям чи богослов’ями, які практично втілюються в житті Церкви, існує ще «високе» богослов’я, яке розвивають «професійні» богослови. Коли ці теологічні реальності не збігаються і ніяк не перетинаються, Церква живе немов у стані богословської шизофренії. В ідеалі все повинно бути в гармонії. Але ніколи в історії так не було. Більшою чи меншою мірою розрив існував завжди. На мою думку, що вище намагалось скочити «високе» богослов’я, то примітивнішим ставало «практичне». В той час як візантійські мислителі розмірковували над зв’язком «образу з первообразом», вірники їли фарбу зі святих ікон. Я дещо спрощую, але це для того, щоб показати залежність між двома теологічними реальностями. Не кажу, що богослов’я повинно виростати виключно «знизу», бо вже сама його природа є «висока», бо це досвід Найвищого. Слова апостола Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2:20) не залишають сумнівів, яким було джерело його богослов‘я. Але коли ми візьмемо в руки всі послання цього богослова, то побачимо, що його теологія звернена до конкретних людей, дуже конкретних. Кожне його послання має чітко визначено‑ го адресата. Цей зв’язок дає нам ключ до розуміння, яким має бути богослов’я. Даний номер – дуже важкий, його важко буде читати поспіхом, але прошу дорогих читачів набратись терпцю, бо він того вартує.
