«Росія повірила, що може робити все, що захоче». Ці слова з промови голови організації «Центр громадянських свобод» Олександри Матвійчук під час вручення їй Нобелівської премії миру 10 грудня чітко вказують на причини поточної війни, чергової спроби росіян вчинити геноцид українців. Російський президент Путін і маси росіян (їх дуже багато), які підтримують його наміри і вчинки, бо це їхні наміри і вчинки, вірять, що можна безкарно вбити людей і цілий народ. Вірять, що для цього достатньо прикритися фіґовим листком «русского мира» – новітнього варіанту нацистського Lebensraum. Російська ідеологія давно перетворилася з туманних конструкцій і відсилань до «загадкової російської душі» на людиноненависницьку силу в дії. Росія вкотре виплекала в собі тирана і його рать, яка, мов з киплячого казана з книги пророка Єремії виливається на світ, намагаючись скип’ятити все і всіх. Їм, звісно, не вдається. І не вдасться. Бо це не вперше в історії.
Навіть при побіжному погляді на дії Росії і росіян стає зрозумілою їх схожість на дії Ірода, який наказує вбити немовлят, як то у пологових Маріуполя, Запоріжжя, багатоповерхівках Одеси й інших мирних українських міст. Ба більше, ці новітні іроди виглядають переродженнями, версіями старозавітних тиранів. Коли бачиш їх, згадуєш ассирійського царя Сін-аххе-еріба (Санхериба, Сіннахеріба), який, не межі VIII і VII століть до Різдва Христового обложив Єрусалим і через посланців-рабів декларував: «На що ви покладаєте надію, що сидите в облозі в Єрусалимі? […] куди вже вашому Богові урятувати вас від моєї руки!» Але юдейський «цар Єзекія і пророк Ісая, син Амоса, помолилися з того приводу й візвали до неба. Тоді Господь послав ангела, що вигубив усіх хоробрих вояків, начальників і князів у війську асирійського царя, тож цей повернувся засоромлений у свій край; і як увійшов у дім свого бога, то ті, що вийшли з його нутра, вбили його там мечем» (2 Хр, 9-10, 16, 20-22). Так, юдеям довелося стерпіти труднощі облоги, втратити прикордонні території, відкуповуватися від ще могутнього тирана. Але вони вистояли. А Сін-аххе-еріба вбили просто у храмі двоє його рідних синів.
Ассирія впала під ударами сусідів, яких тероризувала. Падали й інші імперії, що губили народи і хизувалися цим. А тому не є «романтизмом» слова зі згаданої нобелівської промови, що «російський народ буде нести відповідальність за цю ганебну сторінку своєї історії та прагнення силоміць відродити колишню імперію». Українка – вся Україна – закликає світ називати речі своїми іменами: «перестати маскувати відкладені воєнні загрози під “політичні компроміси”», бо хоч «демократичний світ звик до поступок диктатурам», окупація – це не мир, а «цінності – це те, що визначає нашу поведінку не тоді, коли легко, а тоді, коли нам важко». Ці думки – вираз української ціннісної позиції, в основі якої перебуває християнська культура. Висвітленню цих основ у світлі російських геноцидальних намірів присвячено випуск «Патріярхату», який Ти, шановний читачу, тримаєш в руках у цей різдвяний час боротьби усього світу за право вільно називати правду правдою, добро – добром, а зло – по його імені. «Ви не маєте бути українцями, щоб підтримати Україну. Достатньо бути просто людиною».
Володимир Мороз
