Cуб’єктивність іноді неможливо відділити від суб’єктності, але я впевнений, що українці суб’єктні, бо активно працюють усупереч спокусам, а також маренням ірода ХХІ століття, який не зупинився перед убивством беззахисних немовлят і мадонн-породіль. Українці суб’єктні, бо прагнуть бути собою: вперто сотнями років плекають і захищають свою традицію, християнську за суттю та формою.
Роздумуючи над подіями, іноді підозрюєш неймовірне: українці чинять так, наче всі читали «Слово про закон і благодать» митрополита Київського Іларіона, зрозуміли вчення про відповідальність як осіб, так і цілих народів перед Богом і чинять відповідно. Українці не є криптохристиянами, про що свідчать не лише соціологія, фіксація відповідальності перед Богом у Конституції України чи недільне ходіння до церкви. Про це свідчить побут – мирний і воєнний. Так, є жахливі девіації, але Українці суб’єктні, вперто і щиро діють там, де поставив Бог. І корені цього – основи перебігу нашої української земної історії – глибокі. Вони залежать не тільки від географії нашого життя, а й від ментальної топографії нашого буття. І вже не вперше видно, що фізична географія і ментальна топографія синтезувалися в понятті «служіння». Навіть слова з нашого Гімну «запануєм і ми браття» не є виразом домінування-агресії, бо ж «у своїй сторонці».
Ми, українці, на глибинному рівні не схильні до заздрості чужим талантам, але до служіння Богові талантами, які Він дав саме нам. На відміну від росії, яка всю свою історію прагне захопити й використати чужі таланти. Тож не дивно, що і теперішній спротив України російській агресії не є лише війною «за себе». Її завдання більші: перемога народу-служіння над тією силою (її важко назвати народом), яка хоче насиллям підкорити весь світ. Це вже війна між християнством і чимось, що лише формою до нього уподібнюється. Про що кажу? Ісус і апостоли 2000 років тому впровадили нове розуміння влади. Вони чітко вказали, що фізична влада має межі і що насилля можна подолати не просто насиллям у відповідь, а тільки заручившись духовною зброєю. Тобто духовна зброя посилює фізичну стійкість. Чи ж не Україні деякі «експерти» пророкували один-три дні до поразки, покладаючись лише на статистику озброєнь? Мовиться про силу «безсилих», як-от 40 святих, які не могли протистояти мечем. Їх була меншість, як спартанців у Термопілах чи «кіборгів» у Донецькому аеропорту, але вони показали безглуздя фізичної сили. Усі вони дали меседж: «Так, фізична влада сильна, але ми визнаємо її лише доти, доки вона не суперечить Божому закону. Далі – не визнаємо. Далі, нечиста сило, ти не пройдеш!» Це те саме, що постійно говорили глави УГКЦ, починаючи від Митрополита Андрея: християнин визнає світські закони доти, доки вони не починають перечити закону Божому. Ця позиція Христа і Його послідовників стала «закваскою якості», яка переродила «кількість». Чи то 40 святих у IV столітті, чи святий Іван Золотоустий у V столітті, чи українські Небесна Сотня і «кіборги», захисники острова Зміїний та міста Маріуполь у ХХІ столітті вчинили спротив начебто непереможній силі. І цим уже перемогли, бо кров мучеників – насіння… Україна, дивлячись на цю кров, уже не та, що була у 2013 – 2014 роках. Якість перероджує! Натомість у росії цього не сталося і не стається: позиція РПЦ на чолі з патріархом кірілом попри наївні сподівання численних прихильників Оstpolitik – це позиція беззастережного славлення і освячення сили-насилля – відкинення вчення Христа і повернення до язичництва з обожненням земного правителя, хай навіть тирана, передусім тирана. Це випадок, коли Бога воліють замінити божками. Але Бог – він Бог історії. І подібне в ній було не раз. Українці знають це з божественної педагогіки історії ще від часів нападу Андрія Боголюбського на Київ у Великий піст 1169 року. Тому вперто стоять, бо вірять словам Господа: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі» (Мт 10, 28).
Володимир Мороз
