Ані нацизм чи фашизм, ані комунізм, котрийсь вид расизму чи іншого «-ізму» або «-изму», взагалі жодна з людиноненависницьких ідеологій ніколи офіційно оголошувала того, що її мета – підкорити людину, а тих, що не підкоряться, знищити. Навпаки, всі ідеології обіцяли раніше і обіцяють в наші дні звільнення. Якщо приглянутися до історії, то бачимо, що найбільше лиха принесли ті ідеології, які обіцяли всезагальне та обов’язкове (тотальне) звільнення, і це звільнення виливалося в геноциди і перетворення сотень мільйонів, навіть мільярдів на рабів. Тих, кого знищували, оголошували не тільки винними у смертних гріхах, а взагалі «нелюдьми». Тих, кого «звільняли», оголошували частиною обраної спільноти, подеколи прямо «надлюдей», «справжніх людей», «нових людей»… Людину звільняли від її природності та єдності тіла й душі. Для прикладу, комуністи заперечували існування душі взагалі, а нацисти вважали бездушними тваринами частину людей, застосовуючи дуже поширену і в наші дні логічну пастку: вдаючись до зумисного знеособлення, свідомо оминаючи унікальність і гідність кожної особи, перетворюючи її на сліпу матерію, глину. Можна сміливо казати, що ота всезагальність і є одними з тих граблів, на які вперто наступають ідеології, бо вони забувають, що, зранюючи людську природу, самі творять то ґолема, то Франкенштайнового монстра, який згодом щоразу виходить з-під контролю і трощить усе на своєму шляху, в тому числі себе і своїх творців.
Сучасний український дослідник ідеологій Володимир Єрмоленко вдало зауважив: «Відмовляючись від ідеї трансцендентного божественного, вони прагнули шукати сакральне «тут», «на землі», в іманентній реальності, реальності «тут» і «зараз» – у реальності економіки, історії, біології, класу, нації чи раси. Вони прагнули ідеалізувати матерію і привести «земне» до рівня «небесного». В наші дні черговою спробою піти цим шляхом є гендер. Як християнин, на прикладі багатьох ідеологій я бачу настирливі відлуння облудної обіцянки змія з книги Буття щодо плодів дерева пізнання добра і зла: «Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло» (Бут. 3, 4 – 5). Але, скуштувавши цього плоду, Адам і Єва побачили що? Вони побачили свою наготу… Скільки людей, шукаючи начебто забороненого плоду, помирали самі й спричиняли смерть інших? Слова «Ні, напевно не помрете!» виявилися банальним підступом із глобальним наслідком. Володимир Єрмоленко висловив ще одну думку, яку тут доречно згадати: «Ніхто ніколи не бачив «людини взагалі» чи «людства», але ідеології лібералізму та гуманізму перетворювали ідею людства на абсолют, який є джерелом історії, моралі та політики».
Людині притаманно шукати легший шлях, якусь загальну ідею, котра пояснить усе. Цей пошук, можна сказати, є постійним викликом для людства. Але, незважаючи на ріки крові і гори трупів, які він породив, він усе одно виглядає привабливим для багатьох. Чому? Роздумам над цими питаннями присвячена тема останнього в цьому році числа нашого журналу.
Володимир Мороз
