Так виглядає, що в кожній країні рано чи пізно в людей, попри заколисування з боку політиків, відкриваються очі, і вони починають розуміти відповідальність за свою res publica – спільну справу. Звісно, не всі розуміють її однаково.
Як проголошує «Компендіум соціальної доктрини Церкви», «будь-яке тоталітарне бачення суспільства і держави, так само, як і будь-яке виключно земне розуміння прогресу, суперечить цілісній істині про людську особу і Божому планові щодо історії» (§48). Саме участь у спільному житті й цінностях – головна характеристика народу (§386). Заперечуючи це фундаментальне право, тоталітарні режими на ділі заперечують людську гідність і людські права. Адже права людині дає не держава, навпаки – державу творять люди. Втім ми маємо розуміти, що живемо в особливі часи, коли людську гідність ставлять під сумнів і принижують не так прямим насиллям, як нав’язуванням людям спотворених понять про себе, суспільство, державу, владу і їхнє призначення.
Характерною рисою багатьох авторитарних і тоталітарних режимів стало те, що вони на позір прагнуть обґрунтувати своє існування не через завоювання, а через обрання: фальсифіковані вибори. Але обрання – це тільки початок справи, бо цілісну легітимність кожна влада може осягнути не виборами, але обов’язково ще й подальшим служінням: дотриманням цінностей і турботою про людські права. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» нагадує, що держава як політична спільнота «існує задля спільного добра тоді, коли через відповідну діяльність поглиблює, конкретизує та охороняє моральні цінності народу» (§954). І от коли народ в котрійсь державі доходить до розуміння того, що до нього закрадається тоталітаризм, нехай і під маскою демократії, тобто зло, яке руйнує і долі, і мораль, і економіку; коли в цій державі на виборах обирають альтернативу, то зло знімає маску, посмішкою якої заколисувало народ, і вишкірюється гострими скривавленими зубами, кидається на всіх, хто посмів підняти голову і подивитися до Неба – до ідеалу. Не тільки історичний досвід попередніх поколінь, а й наш власний – досвід України – показує, яким багатоликим і підступним може бути зло, як воно вміє ховатися і як тяжко його подолати так, щоби не вдатися до зла і залишитися гідною людиною.
Тепер увесь світ дивиться на Білорусь і на тих її людей, які – так виглядає – прагнуть зберегти свою гідність. Звісно, тут є багато запитань. Зокрема, чи білоруси справді вже цього свідомі, а чи просто виступають проти фізичного та психічного насилля і обмеження прав. Ми не знаємо, коли і як саме Білорусь захистить людські права. Втім, без сумніву, це станеться. Добро перемагає, і завдання кожної людини, обдарованої Богом свободою волі, обрати, на чиєму вона боці. Як каже Катехизм УГКЦ: «Згідно з християнським ученням, кожен член суспільства має моральні зобов’язання перед державою. […] У демократичному устрої всі громадяни є відповідальні за загальний добробут як на рівні місцевої громади, так і на рівні регіону та всієї країни» (§964 – 965). І коли громадянин хоче брати участь у житті спільноти, його варто підтримувати, а не гнобити.
Володимир Мороз
