Розбудовуючи структуру числа «Патріярхату», який ти, шановний читачу, маєш зараз у руках, наша редакція постійно тримала в полі зору питання практичних вимірів віри. Старозавітна Книга Приповідок нагадує: «Дороги людські в Господа перед очима, і він вирівнює всі стежки їхні. Злого ловлять власні переступи, у пута власного гріха він потрапляє. Він помирає з-за браку науки, з-за своєї надмірної глупоти він блукає» (Пр. 5, 21-23). Також «страх Господній, то ненависть до зла» (Пр. 7, 13). Він виражається у молитві та діяльності. Всі ми чули слова «пізнаєте їх за плодами їхніми…» (Мт. 7, 16), але щоби побачити ті плоди діяльності осіб і спільнот, треба добре до них приглянутися. Особливо важливо, хоча й складно, аналізувати свою власну практику життя. Осмислення своєї спадщини, звірення діяльності з ідеалами має супроводжувати свідомого християнина все його життя, бо адекватне розуміння дійсності – запорука майбутнього. І хоча окремі люди та цілі народи століттями стають на одні й ті ж граблі, забуваючи, що не можна бути християнином і нехристиянином водночас, незаперечною залишається істина: «ніхто не може двом панам служити…» (Мт. 6, 24).
Питання «Камо грядеши; Quo vadis» стоїть постійно, навіть тоді, коли про нього воліють не говорити, «бо відступництво невігласів їх убиває, і безтурботність дурнів губить їх» (Пр. 1, 32). Попри певні суспільні вподобання і «політкоректність», котрі часто приховують банальне небажання вирішувати суспільні проблеми та усувати їхні справжні корені, мудрість і дурість є речами конкретними, які мають реальні наслідки. Дивлячись на наш власний спадок: спадок УГКЦ, спадок Київської Церкви і християнства загалом, ми насправді можемо багато навчитися на взірцях, що стосуються практичних вимірів віри. Сучасній людині є на кого і на що рівнятися, починаючи від глибокої давнини аж до наших днів. Головне хотіти бачити ці приклади і шукати мудрості, котра «по вулицях голосить, свій голос по майданах піднімає…» (Пр. 1, 20), але котрою так часто гордують.
Уже саме існування і розвиток нашої Церкви – приклад того, що належна рефлексія, згуртованість і духовна дисциплінованість з волі та благодаті Божої здатні творити дива. Просто їх треба вміти догледіти поміж рутиною. Не слід забувати, що глибоко віруючі люди змінюють суспільства, в яких живуть, на краще в політиці, медицині, освіті, через соціальну працю… Дійсно, часто не видно того, що фундаментом тих корисних для всіх, а не лише для обраних, змін є саме віра окремих людей чи товариств… Чого вартий приклад Митрополита Шептицького і його поглядів та порад; взірець матері Терези та її практики милосердя! Чого варте католицьке соціальне вчення! Християнство, глибока і правдива побожність насправді є рушієм суспільного поступу, але оскільки ці зміни, базовані на вірі, робляться не в супроводі «потоку шумних галасливих фраз», то й мало хто звертає на них увагу – достоту, як на повітря. А вже пора б це зробити і виразити своє розуміння системною та свідомою «муравлиною працею».
Володимир Мороз
