Віденська зустріч між греко-католиками і православними, яка відбулася на початку літа і була присвячена 70-ій річниці Львівського псевдособору, не стала проривом. Сторони не погодили спільної заяви, узгоджених позицій, лише виокремили низку принципів, на яких повинен, на їхню думку, базуватися подальший розгляд цієї теми. Зокрема, дотримуватись засад чесності та самокритичності при розгляді історичних питань, уникати анахронізмів. Без цього, зі слів учасників, ми не зможемо досягнути «вироблення спільного поза конфесійного наративу зі спірних питань історії не тільки Львівського «собору», але й історії християнства загалом». Цього було б достатньо для першої зустрічі, якби на неї прибув офіційний представник Московського Патріархату. Не буду вдаватися в конспірологію, лише констатую, що про його відмову було повідомлено в день, коли всі учасники вже прибули до Відня. Хоч на зустрічі й був представник Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви (Московського Патріархату) і позиція його не надто збігалася з тим, що прозвучало в доповіді офіційного представника РПЦ. Доповідь останнього навіть у подробицях нагадувала відповідь Блаженнішому Любомирові Гузару тодішнього митрополита Калінінградського і СмоленВського Кирила Гундяєва, а нині Патріарха Московського, яку він написав у 2006 році з нагоди 60-ої річниці псевдособору. Обидва листи (і Блаженнішого Любомира, і тодішнього митрополита, а нині Блаженнішого Кирила) були нещодавно оприлюднені РІСУ. Важливим нюансом їх публікації є коментарі щодо звинувачень з боку Московської Патріархії у «розгромі трьох православних єпархій», які звучать за кожної нагоди, коли йдеться про греко-католиків. Проте факти, на які вказує митрополит Кирил, виявилися неправдивими. Невідомо хто підвів його – чи ті, що збирали необхідну інформацію, чи ті, що передавали її наприкінці 1980-их з Галичини до Москви своїми відомчими каналами, але поставили вони нинішнього Патріарха Московського в не надто зручне становище… Що стосується дня нинішнього, то ставлення очільників Московського Патріархату до Львівського псевдособору за останнє десятиріччя не змінилося. Лист, який у цьому році вийшов з митрополії УПЦ (МП), знову дублював «класичний » текст митрополита Кирила зразка 2006-го. Проте в 2016 році був ще один лист. Цього разу вже православна інтелігенція з багатьох країн світу висловила свою позицію щодо подій 1946-го. Не переповідатиму його (лист був широко публікований), тільки зауважу, що у відповідь греко-католики написали свого колективного листа. Тож можна сказати, що дві руки взаємного прощення-перепрошення, так би мовити, зустрілися. Зустрілися вони й у Відні, що стало логічним продовженням згаданих листів, хоч і було заплановане ще задовго до того, як вони побачили світ. Ці листи без перебільшення стали тим фундаментом, на якому можна будувати стосунки. Хоч він і видається крихким, але в Бозі є надія.
Анатолій Бабинський
