В цьому році проминає рівно тридцять років з того часу, як києво-галицький Митрополит Йосиф Сліпий з’явився, після вісімнадцятьлітньої каторги на Сибірі в центрі вселенського християнства, у Вічному Місті — Римі. Поява на волі Блаженнішого Йосифа була Провидінням Божим, яка дивувала ввесь світ. Про звільнення Блаженнішого Йосифа писала на передових шпальтах вся світова преса.
Вже з перспективи тридцяти років можемо незаперечно твердити, що своєю появою у вільному світі Блаженніший Йосиф започаткував нову сторінку в історії Української Католицької Церкви. Пригадуємо, що багато серед української діяспори, а зокрема керуючі Апостольською Столицею, готували затишне і тепле місце для 71-річного Блаженнішого Йосифа доживати віку. Але не такої настанови був сам Блаженніший Йосиф, який зрозумів своє звільнення, як Боже післанництво, сповнити певну місію для своєї переслідуваної УКЦеркви. Блаженніший Йосиф був свідомий свого післанництва і в тому напрямі послідовно і безперебійно виконував свою місію.
Слід підкреслити й наголосити, що Блаженніший Йосиф, своєю невгнутою поставою на протязі 18-ти років ув’язнення затримав незламну і високу гідність Христового послідовника і духовного душпастиря, чим поставив на високий щабель ієрарха Христової Церкви. Це у всіх викликало до Блаженнішого Йосифа високий респект, повагу та глибоку пошану. Пригадаймо його появу на другій сесії Вселенського Собору Ватиканського II в 1963 p., де дві тисячі п’ятсот соборових отців оваційними оплесками привітали його.
Заходами Блаженнішого наша Церква, яка до того часу в Римі називалась «рутенською», прийняла офіційно назву Українська Католицька Церква. До речі, деякі оборонці прикметника «греко», якому пришивають навіть глибоку історичність, але як такої в офіційних документах Апостольської Столиці не знаходимо. Додаток «греко» причепила нашій Церкві австрійська імперія, щоб відрізнити українців-католиків східнього обряду від римо-католиків поляків. Черговим дуже важливим кроком Блаженнішого Йосифа було, коли він звернувся з проханням до Апостольської Столиці, щоб вони перевірили книги, чи припадком Києво-Галицькій Митрополії не належить статус «верховного архиєпископства». В порівняльно скорому часі Блаженнішого Йосифа повідомлено, що справді Києво-Галицькій Митрополії прислуговує правний статус верховного архиєпископства. Таким чином нашій УКЦеркві привернено її законний статус, а Блаженніший Йосиф, як глава УКЦеркви, став Верховним Архиєпископом так, що це не було особисте вивищення Блаженнішого Йосифа. Такими першими кроками записувались початкові рядки новорозпочатої сторінки історії УКЦеркви.
Блаженніший Верховний Архиєпископ на цьому не поставив крапки, але дальше поступово і безперебійно обертав колесо історії нашої Церкви. Це він відпорошив ідею Києво-Галицького патріярхату, що її висунув на форумі Вселенського Собору Ватиканського II, яку соборові отці прийняли оплесками і якщо б не деякі наші владики, що погасили цю свічку, то наша Церква сьогодні була б в іншій ситуації. Сьогодні у Ватикані забули, які на Вселенському Соборі Ватиканському II приймали ухвали і постанови.
Блаженніший не забував наукової кузні, якою була Богословська Академія у Львові, тому для цього оснував і збудував Український Католицький Університет, а поруч воздвигнув собор Св. Софії у Римі, відзискав на Мадонні, при деї Монті, історичну посілість разом з церквою свв. Сергія і Вакха та з чудотворною іконою Жировицької Божої Матері. Відзискане приміщення стало патріяршим двором. Таким чином Блаженніший Йосиф створив український християнський центр у Римі, який став осередком паломництва української діяспори. З того часу ми в Римі почувались родинно. Це ми зокрема відчули під час святкування тисячоліття хрещення Руси-України 1989 p., у якому взяло участь біля десяти тисяч українських паломників.
Блаженніший зрозумів, що немає фактичних перешкод для того, щоб піднести УКЦеркву до гідности патріярхату, тому 1969 р. на каменоугольному ІV Синоді УКЦеркви прийнято Патріярхальний устрій, а в 1975 р. рішився прийняти титул «патріярх». Шкода, що наслідник Патріярха Йосифа не скористався практикою Блаженнішого Йосифа, а вона правильна і непомильна. Патріярх Йосиф гідно, багатющо і неповторно завершував перше тисячоліття нашого християнства і вказав ясну візію у наше друге тисячоліття. Патріярх Йосиф вписався виразними барвами неповторних подій в історії нашої УКЦеркви.
М. Г.
