Заходами Кергонксонського Відділу Українського Патріярхального Товариства 23 листопада 1980 р. у церковній залі відбулась доповідь на тему «Спроба-підсумок праці зорганізованого мирянського руху», яку виголосив Микола Галів. Збори відкрив голова Товариства д-р Микола Барусевич, привітавши присутніх. Він рівночасно попросив о. пароха д-ра Богдана Волошина провести молитву. Після цього М. Барусевич представив доповідача Миколу Галіва і попросив його до слова.
На виступі доповідач Микола Галів підкреслив, що з розмислом вибрав таку тему, щоб хоч в загальному показати та наголосити вклад праці зорганізованого мирянського руху і що цей вклад праці має позитивні наслідки. Дехто з наших противників і недругів намагається поширити опінію і твердження, що, мовляв, праця мирянського руху нічого не дала. Власне, в цьому напрямку доповідач розгорнув свої думки. Щоб краще побачити, чому треба завдячувати зорганізованому мирянському рухові, доповідач дещо пригадав, як це було у минулому, коли вірним було дозволено молитись, покірно слухати і давати щедру лепту на церкву. Під безпосереднім впливом життя це відношення змінив II Вселенський Ватиканський Собор, який засвідчив, що за мирянами є також право. Власне, II Ватиканський Собор висунув концепцію Божого Люду, до якої входять владики, священики і миряни, і всі вони відповідальні за долю Церкви. Це значить, що за мирянами є також право, а не тільки за єпископами, як це було до того часу. Очевидно, миряни не можуть вирішувати богословських питань. На жаль, під тим оглядом для наших владик Собор не відбувся, бо вони все ще живуть практикою минулого. Ще треба часу й наполегливої праці таких самих мирян, щоб змінити настанову наших владик у тому відношенні.
Доповідач спирав свої твердження на конкретних фактах. Він подав загальну прихильну характеристику Папи Івана-Павла II, який на престолі Петра показав деякі нові шляхи душпастирства та кермування Вселенською Католицькою Церквою. Коли ж йдеться про його ставлення до нашої Церкви, то ще не можна багато сказати. Якщо взяти до уваги ту нещасну буллю для коадьютора архиєпископа Мирослава Любачівського, яка є запереченням прикмет християнської любови, то вона дає відповіді на головне питання. Прямо дивно, що такий документ міг вийти з Апостольської Столиці. Булля, як документ, що був опублікований, повинен в якійсь формі бути публічно спростований чи навіть відкликаний. Добре, що хоч українське мирянство на чолі з Патріярхом Йосифом запротестувало проти цієї буллі. Протест у цій справі повинен був вийти в першу чергу від всіх владик, священиків і від цілої української громади. Без найменшого сумніву, підкреслив доповідач, вкладена праця мирянського руху, його маніфестації, збори, наукові конференції, конгреси і масові прощі до Риму на ювілейні дні Патріярха Йосифа ворушили не тільки думку української, але також і чужинецької преси. В такий спосіб наша Церква ставала предметом загального зацікавлення, і не можна було проблем нашої Церкви сховати під сукно. Чи це комусь подобається, чи ні, але без всіх цих нашарувань праці мирянського руху ніколи був би не відбувся Надзвичайний Синод. Відомо, що на Папському Синоді миряни брали участь. Нам ще до цього далеко.
Збори закінчено молитвою, яку знову провів о. Богдан Волошин, а голова д-р Микола Барусевич подякував доповідачеві за виголошену доповідь, а численним мирянам — за участь.
