Нижче друкуємо, з незначними скороченнями, коментар-відповідь Леоніда Рудницького, що була прочитана на патріярхальній радіопрограмі «Голос мирян» 23 лютого 1986 р. у Філядельфії на інтерв’ю Івана Скочиляса, редактора «Шляху» з преосв. Владикою Єронімом Хімієм, ЧСВВ. Ця відповідь була надрукована
у тому ж католицькому тижневику «Шлях» 9 лютого 1986 р.
Редакція
Тижневик «Шлях» з 9 лютого ц.р. помістив обширне інтерв’ю, що його перевів редактор «Шляху» Іван Скочиляс з Владикою Єронімом (Хімієм), вестмінстерським епархом у Канаді. Це інтерв’ю зорганізовано, мабуть, тому, що у попередньому подібному випадку, себто в інтерв’ю з главою УКЦ, Блаженнішим Патріярхом Миросла- вом-Іваном, поза намаганнями шановного редактора, справа не вийшла аж так ідеально, бо сам Патріярх пізніше гостро засудив те, що наш редактор написав. Отже, мабуть, цим разом редактор «Шляху» бажав себе дещо «регабілітувати» і знайшов більше відповідну людину, щоб осягнути свою ціль, в особі Владики Єроніма Хімія, ЧСВВ.
Яка ж ціль редактора «Шляху»? На це питання його інтерв’ю дає ясну й недвозначну відповідь: применшити ролю Львівського Крилосу і знівелювати важливість товариства «Св. Софія», а в загальному применшити вагу надбань Великого Покійника — Патріярха Йосифа. Саме тому в собі Владики Єроніма редактор знайшов собі дуже відповідну особу для виконання його намірів. Адже Владика Єронім ніколи не відзначався позитивним наставленням до патріярхату і помісности УКЦ. Отже ясно, що тут маємо до діла з ментальністю, від якої нічого позитивного про надбання Патріярха Йосифа не почуємо.
В такому дусі переведено це інтерв’ю. Ще перших кілька питань і відповідей, які відносяться до синодальної Комісії для «зібрання усіх постанов Партикулярного права» УКЦеркви і про канонічний кодекс, є цілком на місці, але зараз же після цього редактор «Шляху» без ніякого переходу ставить питання, яке має послужити базою до нападу на Товариство «Св. Софія», а саме: він прохає владику «…подати дефініцію товариства церковного і товариства релігійного».
Щодо самої дефініції, то не слід нам тут займати становище. Зрештою владика має право на свої дефініції і вони, мабуть, недалеко відійшли від дійсности. Натомість, це питання тільки послужить як зачіпка для владики і редактора, щоб «переїхатися», так би мовити, по вже згаданих інституціях та товариствах, а насамперед по «Св. Софії». Щоб надати своїм словам «історичности», Владика Хімій перш за все подає свою думку про старовинні церковні братства і про «Ставропігію» і тут вже виявляється його правдива інтенція. Його думки про «Ставропігію» надто тенденційні. У нього майже все, що пов’язане із «Ставропігією», негативне, все це «чужі впливи», що нібито шкодили нашій Церкві. Але історія дозволяє теж на інші інтерпретації. Слід відмітити, що «Ставропігію» засновано наприкінці 16-го століття. Вона була прийнята під безпосередню юрисдикцію папів у 1709 p., про що свідчить «Бреве» Папи Климента XI.
До речі, варто теж підкреслити, що бл.п. протоархимандрит Атаназій Великий, ЧСВВ. який опублікував це «Бреве», дуже позитивно висловився про це братство. Дозволимо собі зацитувати в оригіналі:
Confraternitas Stauropigiana Leopoliensis, fundata sub finem saec. XVI a Patriarchis Constantinopolitanis, maximi est momenti in historia Ecclesiae et populi Ucrainae. Exercebat activitatem ecclesiasticam, religiosam, culturalem nec non in opere typographico eximia sibi comparavit merita ad hodierna usque tempora. Anno 1700 unioni Eparchiae Leopoliensis non adhaesit. Sed post octo annos patientits laboris Episcoporum Leopoliensium tandem anno 1708 ad Unionem inclinare cepit, sub conditione tamen, ut sit immediate subiecta S. Sedi Apostolicae, qua in re benigne exaudita est, prout patet ex nostro documento.
У «Бреве» в загальному сказано, що Львівське Ставропігійське братство, що було засноване наприкінці 16 століття константинопільськими патріярхами, має великі заслуги перед Церквою й українським народом. Воно діяло на ниві церковній, релігійній та в галузі української культури і має за собою досьогодні великі заслуги, а зокрема коли ідеться про видавничу діяльність. Воно спочатку не приступило до унії, але згодом включилось під умовою, що воно буде безпосередньо підпорядковане Святому Апостольському Престолові, що й сталось.
Отже, Владика Хімій був би добре зробив, коли б він прочитав собі те, що вже давно ствердив великий вчений його чину.
Незнання історії своєї Церкви теж яскраво відбивається в інших твердженнях Владики Хімія. Говорячи про Львівський Крилос, тобто про те дорадче тіло, що тісно співпрацює з Блаженнішим Патріярхом, він допускається до звичайного абсурду, відповідаючи на питання:
«Що можете сказати про таку інституцію у нашій Церкві, що її називають «Крилос»?
Відповідь:
«Канонічне право не передбачує такої інституції. Це треба брати радше як літургічне поняття. Крилос — це хор, що співає у церкві».
Тут знову ясно, що владика знає все, крім історії нашої Церкви. Про Крилос є чимало окремих студій, що точно описують його походження і природу. Крилос був створений після поділу Польщі як вислід приблизно 70-літнього змагання українців, бо проти Крилосу був польський клер. Крилос визнав Папа Пій IX спеціяльним «Бреве» з 12 липня 1864 p., і це було для УКЦ величезним успіхом. Заперечуючи легальність цього тіла, Владика Хімій займає чомусь тут сторону поляків, себто тодішніх ворогів нашої Церкви.
А все це так легко доступне! Варто тільки прочитати деякі твори з історії нашої Церкви, як наприклад, Пелеша, хоч його історія написана німецькою мовою і може тому вже не так легко всім доступна. Але Пелеш не одинокий, що пише про крилос. Як василіянський клерик, владика напевно добре володіє латинською мовою і напевно може прочитати все, що йому потрібно, в «Анналес Екзеліє Рутене» Гарасевича, а для перевірки може переглянути Малиновського, котрий теж цитує чимало латинських документів. На всякий випадок, все це сказане вгорі можна підсумувати словами старих римлян: «ігнорація леґіс ноцет» — незнання закону шкодить — шкодить воно і владиці, і редакторові й врешті читачам тижневика «Шлях».
Подібне незнання справи також відчуваємо у словах владики про «Св. Софію». Тут насамперед слід ствердити, що деякі твердження, зроблені в інтерв’ю, цілковито фальшиві. Наприклад, твердити, як це робить Владика Хімій, що над товариством «Св. Софія» «немає ніякої контролі», — є злосливою неправдою. Коли візьмемо до уваги «Св. Софію» у США, тоді ця непоінформованість владики цілком ясна. «Св. Софія» у США має принаймні подвійну контролю, а саме: з боку американського уряду і з боку римської, себто центральної «Софії». У зв’язку з цим і редактор, і владика допускаються ще однієї засадничої помилки, а саме змішання усіх товариств «Св. Софії» разом. З їхнього говорення важко розібрати, про яку «Софію» інколи йде мова, чи про Рим, чи про США, чи про Канаду, чи, може, про Англію, а це все сіє непорозуміння і заколот.
Ментальність, яка тут діє, є, на жаль, руїнницькою. Не йдеться тут ні редакторові, ні владиці про правдиві інформації, про вияснення чогось, що людям потрібно знати, а радше про сіяння замішання, розбрату і підваження авторитету деяких осіб. Владика говорить про добру волю, але саме цієї доброї волі бракує у тому інтерв’ю.
Інтерв’ю виявляє неукраїнське наставлення обох партнерів у розмові. Наприклад, ні владиці, ні редакторові не проходить крізь уста назва «Український Католицький Університет». Обидва вони говорять про «Вищий Інститут». Це досить типічне для тих, що не дбають про загальноукраїнське, про національне.
Виглядає, що деякі владики тільки зацікавлені своїми «удільними князівствами», що їм цілість УКЦ не є близька до серця. Тому, до деякої міри, це інтерв’ю свідчить, чому наша справа досьогодні клигає, чому ми завжди позбавлені своєї держави. Адже ми, чи радше наші провідники, не дбають про цілість, а тільки турбуються своїми маленькими «я», своїми, як це колись сказав Блаженніший Патріярх Йосиф, «сам-собі-панськими» інтересами. Крім незнання, в інтерв’ю домінує теж ментальність, що заперечує «Завіщання» св.п. Патріярха Йосифа, яка тільки існує щоб служити чужим, а не працювати для осягнення великого, святого, свого українського.
Нам прикро робити цього роду твердження, але вони, на жаль, правдиві. Шкода, що цього роду інтерв’ю друкуються у тижневику «Шлях», який є офіційним органом Української Католицької Філядельфійської Епархії.
