Львів, 11 червня 1991 р. Мирослав-Іван Любачівський, голова Української Греко-католицької Церкви, сьогодні підтвердив, що лишається на постійно в Україні й починає роботу по закладанню інфраструктури Української Греко-католицької Церкви в Україні. Заява була підписана 6 червня 1991 року й оприлюднена 10 червня. Нижче подається повний текст заяви:
ЗАЯВА БЛАЖЕННІШОГО МИРОСЛАВА-ІВАНА
Дорогі Браття і Сестри!
День 30 березня 1991 р. став пам’ятним в історії Української Греко-католицької Церкви — він став початком повної нормалізації, легалізації та публічного визнання цієї Церкви на рідних землях нашої батьківщини України. Це день мого повернення Глави і Отця Помісної Української Греко-католицької Церкви до мого осідку у Львові. Наступний день — 31 березня 1991 р. — став формальною датою, коли в присутності особистого представника Святішого Отця, української греко-католицької ієрархії, духовенства, монашества і вірних узяв я в посідання і торжественно увійшов до нашого архикатедрального храму св. Юрія у Львові.
Дні й тижні, що слідували, — був час наполегливої праці, візитацій, поставлення основ необхідної церковної адміністрації не лише у Львівській Архиепархії, але всюди, де я мав змогу відвідати наші єпархії і церковні громади на розлогих землях України.
Сьогодні, десять тижнів після цієї історичної події, бажаю висловити найщирішу подяку Всемогучому Богові за цю ласку повернення правди і справедливости нашій Церкві після стільки десятиліть переслідування та підпільного життя. Дякую Святішому Отцеві Папі Іванові-Павлові II за всі його старання, щоб наші змагання увінчались успіхом. Дякую за сердечність, щирість, яку мені виявляли і дальше виявляють владики, священики, монахи, монахині і вірні з нагоди мого повернення. Радість, ентузіязм і сподівання серед усього народу стає наглядним для всіх. В очах вірних заясніли бажання і надія кращого майбутнього, що ми бажаємо поступово здійснювати.
Зустрічався я не лише з вірними Української Греко-католицької Церкви, але і з представниками інших Церков та конфесій нашої батьківщини. Відвідував я і вів розмови з представниками влади України на міському, обласному і республіканському рівнях і всюди відчував спільне бажання зі сторони всіх людей доброї волі будувати краще завтра Української Церкви і народу. Всюди, де я бував, мав я змогу безпосередньо зустрінутися зі своїм духовним стадом, яке дало мені до пізнання, що очікує сталого проводу від мене, якого Боже Провидіння настановило Отцем і Главою цієї Церкви. Зі всією щирістю заявляю, що сердечність, з якою прийняв мене український нарід, перевищила всі сподівання, і за це Вам, дорогі Браття і Сестри, з глибини душі дякую та бажаю цим підкреслити, що відколи я прийняв єпископський сан, вперше вповні я відчув і збагнув, що це значить – бути Пастирем і Главою Української Греко-католицької Церкви в Україні й на поселеннях.
В неділю, 2 червня 1991 p., зустрівся я в Перемишлі і Любачеві зі Святішим Отцем Папою Іваном-Павлом II, з яким провів я довшу розмову, представив найновіший стан нашої Церкви у батьківщині та поновно мав змогу переконатися, як живо цікавиться і слідить Святіший Отець за ростом духовного і церковного життя в нашій Україні і наскільки він бажає нам добра. Святіший Отець ще раз просив мене передати і всім дітям Української Греко-католицької Церкви своє особливе Апостольське Благословення, що і роблю в цій хвилині і водночас подаю до відома наступне:
З волі Всемогучого Бога і з благословенням Святішого Отця я остаюся на постійно у Львові, щоб служити нашій Українській Церкві і народові. Бажаю висловити найщирішу подяку Владиці Архиєпископові Володимирові Стернюкові, який до дня мого повернення вірно сповняв служіння Містоблюстителя Львівської Архиепархії і всієї нашої Митрополії.
Сьогодні, коли Боже Провидіння поставило мені за завдання перебрати жезл проводу нашої Церкви на рідних землях, беру на себе вповні цю відповідальність і клоню свою голову перед свідченням, терпінням і ісповідництвом усіх владик, священиків, монахів, монахинь і вірних та дякую Господеві, що настають мирні часи і буде збережене нами продовження її проводу та існування на грядучі віки.
Обернулася картка історії, минув час мучеництва крови і настає час мучеництва життя, де щоденним свідченням, послідовним наслідуванням Божих і церковних заповідей ми свідчитимемо Богові на рідній землі серед нашого народу. Перед нами стоїть завдання відновлення духовного і морального життя всього українського народу, ми доложимо всіх зусиль і для покращання його матеріяльного буття. В особливий спосіб ми зосередимо свої сили над вихованням нових кадрів відданого духовенства і мирянства серед нашої молоді. В найближчому майбутньому ми зробимо цілий ряд рішень, які відносяться до зміцнення інфраструктур Української Греко-католицької Церкви і її зовнішніх проявів життя. Ми будемо продовжувати візитації наших громад не лише у Львівській Архиєпархії, але по всій Україні. Ми здійснюватимемо, як повноцінна помісна Східня Церква, у повній єдності зі Вселенською Церквою, наш синодальний устрій, прямуючи до визнання нашого Києво-Галицького Патріярхату і всієї Руси.
До Вас, Дорогі Браття і Сестри, моє щире прохання. Допоможіть мені бути Вашим добрим Пастирем і Батьком. Спільно будуймо кращу майбутність Української Церкви і народу. Благословення Господнє на Вас!
+ Мирослав-Іван, Кардинал Любачівський
Верховний Архиєпископ Львова Українців
Дано у Львові, при архикатедральному Соборі св. Юрія,
6 червня 1991 р. Б.
