Важко повірити, що таку заяву могла зробити друга особа після папи — кардинал Августин Казаролі, який є державним секретарем Римського Апостольського Престолу. На жаль, вістка, що її подало Українське Пресове Бюро в Римі, відповідає правді. Кардинал А. Казаролі влітку цього року відбув офіційну візиту до Греції і після неї 11 червня ц.р. сказав, що сьогодні найбільшими проблемами для зближення Римської Католицької Церкви з православ’ям є Східні Католицькі Церкви і прозелітизм, яким католики «навертають» православних на свою віру. Заява кард. Казаролі не тільки що не згідна з правдою, але водночас дуже кривдяча для Східніх Католицьких Церков.
Шкода, що до цієї заяви ми не чули жодного становища в цій справі з відповідальних українських церковних кіл. Фактом є, що ми є одною із Східніх Католицьких Церков, і ця заява відноситься до нас, а, може, найбільше до нас. Цікаво, що до такого висновку дійшов кард. Казаролі 390 років після того, як наша Українська Церква з’єдналася з Римською Католицькою Церквою. Не будемо тут говорити про інші Східні Католицькі Церкви, тільки про нашу, Українську Католицьку Церкву, яка за свою єдність з Римською Католицькою Церквою дорого заплатила на протязі своєї 390-річної злуки з Римом. Чи це було за царату, чи тепер за нашої пам’яті у більшовицько-комуністичній дійсності. Наша Українська Католицька Церква подивугідно витримала свою злуку з Римом. Після того всього, що вона пережила й дальше переживає, наша страждальна Церква не знайшла не тільки признання, але зрозуміння, а про це говорить заява Казаролі, яка є дуже болюча для нашої Церкви.
Кард. Казаролі повинен був трохи ближче запізнатись з життям Східніх Католицьких Церков і побачити, чи справді вони можуть бути тією перешкодою, про яку він говорив. Чи випадково дійсною і незаперечною перешкодою для зближення Римо-католицької Церкви з Православними Церквами не є сама Римо-католицька Церква, а зокрема провідні особи Римських Декастерій, до яких також належить і сам А. Казаролі? Власне, вони є тими найбільшими прозелітами, які бажають не тільки зближення, але повного перевтілення у Римо-католицьку Церкву. Адже цього факту ніхто більше не відчуває, як саме ці Східні Католицькі Церкви. Коли ж ідеться про Українську Католицьку Церкву, то вона це все відчула на собі. Для римських чинників було замало того, що наша Українська Церква увійшла в злуку з Римом, але від неї вимагалось, щоб вона водночас стала латинською Церквою. Пригадаймо собі, як римська Церква уводила у нашій Церкві примусовий целібат на Львівському Синоді в 1891 році, чи як на наших очах ми були безпосередніми свідками, коли префект Східньої Конгрегації радив нашій Церкві у діяспорі вливатись у латинські місцеві церкви. Або згадаймо, як до наших молитов уводились латинські молитви, бо, мовляв, не було довір’я, що наші молитви є так само добрі, як латинські, а як згодом самі латинники переконались, що наші молитви були куди кращими і більш змістовними. І так можна б дальше вичисляти інші спроби латинського прозелітизму в нашій Помісній Українській Церкві.
Все це не було і не залишилось таємницею. Про це добре зорієнтований православний світ, який не бажає собі цього всього переходити. Тут треба підкреслити, що православний світ не є одностайний. Коли взяти до уваги Московського патріярха Пімена, то йому не цікаве жодне зближення з римською Церквою, бо він непохитно стоїть на становищі, що Москва — це «третій Рим, а четвертому не бути». Мабуть, з цього факту не здає собі справи кард. А. Казаролі.
В справі заяви кард. Казаролі, від імені нашої Церкви повинно бути зайняте нашою Церквою відповідне становище. Нашого імени за нас не буде ніхто боронити. Треба виразно сказати, що не Східні Католицькі Церкви є перешкодою у зближенні з православними, але своїм нетактовним підходом і перенаголошеним прозелітизмом сама Римо-католицька Церква.
