Усі війни завершуються миром, але несправедливий мир – це прелюдія до наступної війни. Мир має шанс бути стабільним, якщо спиратиметься на правду і справедливість. Встановити правду – це чесно назвати своїми іменами те, що відбулося, а також встановити всіх, від рядового солдата до керівника держави, відповідальних за розв’язання війни та злочини, вчинені впродовж неї. Відновити справедливість означає віддати належне всім причетним до війни, при цьому агресор і жертва не можуть трактуватися однаково, навіть заради швидкого досягнення компромісу. Правники використовують на позначення справедливого завершення війни концепцію jus post bellum.
Є різні механізми встановлення правди про війну. Не заперечуючи значення політичного визнання та засудження збройної агресії РФ, злочинів російської армії, встановлення справедливого миру вимагає притягнення до відповідальності всіх винних у судовому порядку. В цьому не варто покладати надмірні сподівання на міжнародне правосуддя (Міжнародний кримінальний суд, спеціальний трибунал). За найкращого сценарію на лаві підсудних опиняться кілька людей, які були причетні до ухвалення політичних рішень про розв’язання війни та допустимі методи її ведення. Основний тягар розгляду справ про порушення законів та звичаїв війни ляже на плечі національних судів. І тут важливо, щоби були правові підстави переслідувати воєнних злочинців у судовому порядку не лише в Україні, а й інших державах.
У нашому контексті пріоритетним завданням буде довести, що росія, починаючи війну, мала намір вчинити геноцид українців. І агресор це навіть не дуже приховував: заздалегідь складені «розстрільні» списки; публічні заяви російських депутатів про необхідність знищення 5% українців, щоби решта визнала себе росіянами; розмови про остаточне вирішення українського питання, припечатані буквою Z на російських танках. Оцінка злодіянь російського керівництва та збройних формувань як геноциду зобов’язуватиме 149 держав-підписантів Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього вживати усіх можливих розумних заходів, доступних такій державі, для запобігання геноциду і покарання за нього. Тому зручна для багатьох перекваліфікація звірств росіян із геноциду на злочини проти людяності та воєнні злочини не лише стоятиме на заваді встановленню правди, а й істотно послабить правовий механізм захисту.
Jus post bellum включає як відплатне/каральне, так і відновне правосуддя. Відплатне правосуддя вимагає назвати, дати об’єктивну правову оцінку та покарати винних. Відновне правосуддя передбачає, окрім відшкодування завданої шкоди у всіх можливих форматах, у першу чергу створення умов, за яких повторення війни є неможливим. А це, натомість, вимагає побудови нової системи безпеки на національному, європейському та глобальному рівнях.
Оскільки ми стикаємося не лише з агресією та воєнними злочинами, а й із наміром росіян вчинити геноцид, надзвичайно важливо, щоби повоєнний світовий порядок містив механізм швидкого визнання та ефективного реагування на такі злочини в майбутньому. Наприклад, спеціальна міжнародна конвенція повинна передбачати накладення санкцій на агресора, включаючи заборону на його ключову імпортно-експортну діяльність, що відбуваються автоматично після визнання міжнародним співтовариством факту вчинення акту агресії.
Захист жертв агресії має стати обов’язком усіх держав. Цей обов’язок включатиме щонайменше гуманітарну допомогу, постачання зброї жертві та накладення санкцій на агресора. А у випадках геноциду, таких як Голокост, український Голодомор (1932 – 1933 рр.), геноцид у Руанді, в світової спільноти загалом та кожної держави зокрема має виникати обов’язок втрутитися і припинити геноцид, у тому числі шляхом військового втручання.
Щоби запобігти новій війні, країна-агресор має визнати вчинені злочини, а її публічні особи мусять засудити агресію і сприяти притягненню винних до відповідальності. Крім того, країна-агресор не може зберігати попередній статус на міжнародній арені, а повинна зазнати певних обмежень. У нашому випадку росія має не тільки втратити своє постійне місце з правом вето у Раді Безпеки ООН, а й бути позбавлена права обиратися до цього органу протягом найближчих 40-50 років.
Заключним етапом подолання наслідків війни є примирення ворожих сторін. Умовою справжнього примирення є встановлення правди про війну, покарання винних, відшкодування завданої потерпілим шкоди, запровадження обмежень для держави-агресора, а також щире каяття тих, що несуть колективну відповідальність за обрання та підтримку своєї злочинної влади. Інакше втрата пам’яті про звірства війни принизила б гідність її жертв.
_________
Світлана Хилюк, к.ю.н., доцентка, директорка Школи права Українського католицького університету
Андрій Костюк, адвокат, президент «Nexia Україна», член Львівської колегії адвокатів, викладач УКУ
