Як уже згадано на іншому місці – 17 червня цього року в Чікаґо, на «Крайовій Конференції Українських Організацій ЗСА за Патріярхат УКЦеркви» оформлено «Крайову Раду Українських Організацій ЗСА за Патріярхат Помісної Української Католицької Церкви». Ця подія відбулася після довгої і дбайливої підготовки активістів із двох політичних груп – бандерівців і мельниківців, якщо можна уживати прийнятих популярних назв цих двох середовищ, при повній співпраці других сил, що на підставі внутрішнього договорення керують сьогодні організаціями УККА і СКВУ. Доконане в Чікаґо діло є завершенням кількалітніх намагань тих сил на їхніх міжпартійних і опанованих ними громадських форумах прийти до контролі над широко розвиненим мирянським рухом. Як видно було із активности Церковної Комісії УККА і такої ж комісії СКВУ активність за опановання мирянського руху велась на протязі декількох літ. Вона була відображена в енунціях тих організацій, в яких заступалося концепцію «полагодження конфліктових справ церкви на найвищому рівні, у зв’язках і домовленнях тих політичних сил з митрополитами нашої церкви на американському терені і в поїздках представників тих організацій до Риму, з ціллю втягнути Верховного Архиєпископа в їхню систему полагодження «конфліктових церковних справ». Ідеологічно цей політичний рух на церковному відтинку відображений виступами двох лідерів – Я. Стецька й О. Штуля на бенкеті в Римі 1969 року, як також опісля виступами у пресі. Тактично ця тенденція прикривала себе декляраціями про співпрацю з нашим товариством, про координацію дії на теренах Канади і ЗСА, а тепер вкінці й концепцією «поширення» мирянського руху. Насправді ні одного деклярованого слова в тому напрямі ці сили не збиралися реалізувати, хоч багато разів від нашого товариства були пропозиції до координації заплянованих ним дій. Дійсні тенденції тих сил виходили наверх завжди тоді, коли вони лиш заходились договорюватися в ділянці структуральній і організаційній, тобто хто що має очолювати але ні одним доказом не виявили, що їм ідеться про спільну дію.
Через обильну кількість стосовного опублікованого матеріялу й відомих заходів для осягнення їхніх цілей, /опановання мирянського руху/ ми не можемо дати повної аналізи в цій короткій статті, й тому присвятимо цим справам наше наступне видання. Зосередимося тут над виявленням наших поглядів у найзагальніших лиш аспектах.
Факт заснування «Крайової Ради» на терені ЗСА, тобто на терені діяльности нашого товариства і з програмою яку власне має наше т-во, /за патріярхат/, виявляє безспірно ціль – розбиття громади на два табори, при застосуванні методи непримиримих політичних груп, які порозбивали громаду на ворогуючі групи на тлі політичних концепцій і цілей. Політичні лідери, хоч мають сумніви що до перебрання під свою команду широкого мирянського загалу, все ж таки сподіються при помочі влаштувань естаблішменту, /УККА, СКВУ, Союзи, преса/, до певної міри підкорити собі його. Треба буде сподіватися, що навіть внутрі нашого товариства будуть голоси до «замирення, координації, співпраці» й ін., ціною виеліміновання групової «боротьби». Цей явний і відкритий наступ на самостійність патріархального т-ва не мав ще досі собі рівного в житті нашої громади й зухвалість партійних діячів, згідна з їхньою тоталіристичною природою, дійшла до свого вершка. Вина в тому також наша, бо ми досі не діяли в напрямі поборювання тих деструктивних сил.
Амбіціонерство – це другий важливий моральний фактор, який грав від’ємну ролю в мирянському русі вже від давна. На різних міжорганізаційних з’їздах, зустрічах чи навіть у поїздках до Риму виявились нераз труднощі в тому, хто має бути на чолі, на підставі яких заслуг чи прероґатив, і ці претенсії нераз ставили саму справу патріярхату у тінь. Немає сумніву, що при переведенні в життя групової концепції організації мирянського руху в Чікаґо деякі із претендентів змогли стати «впереді».
Найновіша «Рада» базується на структурі крайових центральних opгaнізацій. Застереження до суті такого підходу висловлені на іншому місці цього журналу. Застереження щодо кількости й різноманітности самих центральних організацій, зібраних на зазив патріярхальних парторгів, слід виявити тепер. Кількість організацій більш як мізерна на таку велику ціль і такі великі зусилля. Якість – в подавляючій більшості opгaнізації і прибудівки обох політичних груп. Це не так то вже звучить по «громадському». Дуже багато поважних центральних організацій відмовилися взяти участь у групово-партійній імпрезі.
А ці, що називають себе загально-громадськими або молодечими, що пішли на цей з’їзд, відкрили нам свою правдиву суть. Не можна припускати, що керівництва тих організацій не знали про що йдеться, що вони не простудіювали відношень в громаді або не були добре ознайомлені із засадами й діяльністю нашого т-ва, проти якого уся ця акція організувалась. Вони це мусіли знати. А це, що проводи тих «непартійних» організацій пішли на концепцію чікаґівського з’їзду доказує, що вони поставили свої партійні симпатії чи приналежності перед добром загально-громадським, іґноруючи статутовий загально-громадський характер установ, які вони очолюють. Ніколи ще так ясно це не вийшло на яв як тепер, і з тим треба громадянству як слід познайомитись.
Така велика річ, як організування нового патріярхального т-ва на новій базі, не повинна була творитися в секреті перед Верховним Архиєпископом. Аранжери мали зустрічі з деякими єпископами, і благословення для нового патріярхального товариства одержали від їх рук.
Про Верховного вони мовчать, а це значить, що вони або його зіґнорували, або писали йому й не одержали жадної відповіді, або може писали й одержали відповідь таку, що їм сором на неї покликатися. Котра б із тих трьох гіпотез не виявилася правдивою в майбутньому, незаперечним фактом залишиться неузгіднення партійно-політичної диверсії на мирянському полі з Верховним Архиєпископом, а це в результаті слід кваліфікувати роботою проти нього. Цей сумний висновок ми дозволимо собі в наших дальших коментарях модифікувати згідно з матеріялами, які «крайова Рада» зробить нам доступними, але поки що слід залишитися із ствердженням, що проти Верховного Архиєпископа працюють насамперед сили, працюють деякі члени нашої ієрархії, монахи а тепер ще в цей самий ряд стали наші патріярхальники партійно-політичного типу.
Ми назвали цю акцію свідомо грубим окресленням – диверсією – щоб спрямувати увагу читачів на повагу загрози роздвоєння серед мирянського руху й велику шкоду від цього для всієї нашої Церкви. Уповноважнюють нас до такого ствердження також і ці неправдиві твердження і перекручування фактів, яких аранжери «Крайової Ради» уживали у своїй пропаганді і публікаціях. До них специфічно повернемось наступним разом, стверджуючи тепер лиш таке, що дійсно благородна справа і шляхетна ціль не потребують для їхньої реалізації нешляхетних методів, таких як вживання неправди або пояснювання фактів проти їхнього об’єктивного значення. Не усі чесноти із політично-групової щоденної практики дають себе живцем пристосовувати в церковно-мирянському житті. Це насамперед повинні усвідомити собі владики, що благословили цю акцію.
