Редакція щоденника «Свобода».
Джерзі Сіти, Н. Дж.
Вересень 1, 1978
ВШановний Пане Редакторе!
З доручення Владики Митрополита Мстислава, прошу помістити в одному з найближчих чисел Вашого щоденника слідуючу інформацію.
Вже вдруге на сторінках «Свободи», останньо у числі 187 з 1 вересня ц. p., подається до загального відома «Повідомлення Президії Секретаріяту СКВУ», в якому згадується, що: — «23 листопада 1978 p., о год. 2 по полудні, у катедрі Св. Патрика в Нью Йорку відбудеться екуменічний молебень з участю Владик і священства Українських Церков».
У зв’язку з цим Митрополича Канцелярія повідомляє що відразу після появи першого повідомлення Секретаріяту СКВУ у «Свободі» з 11 серпня ц. p., Владика Митрополит, своїм листом з 16 серпня, повідомив Президію Секретаріяту про слідуюче:
«Почуваюсь до обов’язку заздалегідь попередити, що у цьому «екуменічному молебні», що мав би відбутись у римо-католицькій катедрі, ні я, ні єпископи і духовенство УАПЦеркви жодної участи не візьмемо. Думаю, що зайвим відповідати на запит — чому?
Все ж таки мушу висловити моє, лагідно кажучи, велике здивовання: — як могла більшість тих, що облюбувала собі на цю імпрезу католицьку катедру, більшість, що складалася до того з абсолютної більшости українських католиків, забути, що катол. катедра Св. Патрика в Нью Йорку, на чолі з її Преосвященним Кардиналом Куком та причетом тієї катедри, репрезентує у ЗСА ті Ватиканські правлячі чинники, які найбільш вороже ставляться до української національної проблеми, чинники, які довели Українську Католицьку Церкву, знову лагідно кажучи, до глибокосягаючої внутрішньої декомпозиції та радикально різних поглядів на устрій Укр. Катол. Церкви навіть серед її власних єпископів. Як всі знаємо, такий стан викликує не раз нерозважну реакцію вірних, яких до того ще й заохочується одного Владику любити, а другого не святкувати, або й ганьбити та зневажати.
Коли б, на мою думку, не зважаючи на все, такий «екуменічний молебень», з нагоди такої всеукраїнської події, якою безперечно є 3-ій СКВУ, (можливо навіть з участю римо-католицької ієрархії і духовенства, бо ж той молебень має бути екуменічним) таки відбувся у катедрі Св. Патрика, тоді кардинал Кук і йому співзвучні у Ватикані мали б повне право голосити всім і вся, що українці по-суті «порядні русини», а галичани — то лише московські «страхи на ляхи». Очевидно, Ієрархії і Духовенству УАПЦеркви не личить бути на лицедії, яка своїми наслідками доведе до зневаження всієї української нації.
Для кращого зрозуміння мого становища зазначу, що репрезентую й постійно бороню основну і, на мою думку, зобов’язуючу всіх українських патріотів засаду: — жодна частина нашого національного організму не може залежати або перебувати в орбіті чужого центру диспозиції, а насамперед Церква української нації. Саме тому не святкують нас — православних українців теперішні можновладці на верхах Вселенської Православної Церкви, що, зрештою, дає нам добру нагоду жити самовладним внутрішнім церковним життям та постійно бути творчою Церквою. Цьому сприяє й Боже Провидіння, яке, лікуючи немічне, на місце насильно унерухомленої нашої Церкви на Україні, об’явило Її у вільному світі та дало їй силу й далі проповідувати Слово Вічної Істини. Митрополит Мстислав».
Прийміть, Пане Редакторе, запевнення про нашу високу до Вас пошану, з християнським привітом.
За Митрополичу Канцелярію Прот. Ф. Істочни
