«І спізнаєте правду, і правда зробить вас вільними» (Ів 8, 32), – так говорить наш Господь Ісус Христос. Отже, тільки повернувши правду про своє загальнонародне «Я», народ зможе нарешті ввійти до своєї Землі Обітованої. На цьому наголосив Патріарх УГКЦ Святослав у посланні «Наша Свята Софія»: «У затишку софійної традиції київського християнства сформувалася особлива літургійна, богословська, духовна та канонічна спадщина. Ця багата духовна культура все ще, на жаль, мало вивчена та досліджена. Сьогодні ми разом із нашими православними братами, співспадкоємцями Київської Церкви, покликані заново відкрити цей наш спільний скарб…»1. Виходячи з цих засновків, отець Орест Фредина у Львові благословив науково-просвітницьку працю з популяризації києво-українських святинь. Він зазначає, що «необхідно акцентувати на наших перемогах, оскільки вони є для нас натхненням, і популяризувати славні сторінки історії України та духовні цінності періоду після Хрещення Руси-України».
Цією статтею про легендарну українську святиню – ікону «Богоматір Велика Панагія» я планую розпочати серію публікацій із рубрики «Прославлені ікони Княжої України: повернення додому». Згадана святиня є однією з найбільш знаних і прославлених ікон Київської Руси, або княжої Руси-України. Історія її як реліквії нерукотворного, божественного походження, що виражене мовою неординарної стилістики, перегукується зі знаменитою Гваделупською Богоматір’ю. Можна з певністю сказати, що ці дві прославлені Богородичні ікони у християнстві є особливим явищем світового значення.
Домонгольські ікони київської школи є безперечними творами світового рівня, які практично з часу появи здобували легендарний статус і загальнонародне пошанування. Тому «Повість врем’яних літ» згадує про особливе шанування цих київських ікон у всіх куточках Київської Руси. Сьогодні в Україні поступово, але невпинно порушують питання приналежності сакральної спадщини Київської держави, серед якої особливе місце займає домонгольський іконопис.
Російська імперська історіографія добре потрудилася, щоби «приватизувати» києво-українську історію, культуру і сакральну спадщину. Взагалі, якщо говорити про всю історію України, починаючи від найдавніших часів і закінчуючи ХХ століттям, то в ній багато зманіпульованого, переінакшеного і «виправленого» так, що більшість наших співвітчизників навіть не здогадуються.
Неупереджені дослідження історії України, її духовно-культурної спадщини довели, що ми маємо справу з найбільшою інтелектуальною крадіжкою в історії людства ХХ – ХХІ століть. І найбільше постраждало саме вивчення історії Київської Руси та її духовної і культурної спадщини. В особливий спосіб це стосується домонгольського іконопису.
«Прийду ж бо сама подивитися церкву»
Унаслідок численних княжих міжусобиць та регулярних наскоків степових кочівників київські ікони із завидною постійністю потрапляли на північ Руси. Про це часто згадують літописи, які оповідають і про часті випадки дарування київськими князями знаних ікон на північ. Один із промовистих фактів дарування, зафіксований у «Києво-Печерському патерику», дуже цікавий для нас, оскільки є підстава вважати, що тут мовиться саме про ікону «Велика Панагія». Отже, як свідчать документальні дані патерика, великий київський князь Володимир Мономах «Взявши ж одну ікону – Святу Богородицю […] послав її до града Ростова, в тамтешню церкву, яку сам сотворив, де й донині стоїть [ця ікона ]»2.
Ікона «Велика Панагія», або «Печерська Оранта була витвором елітарного духовного середовища і посідала визначне місце в історії духовності та культури середньовічної України. Ця реліквія належить до повнофігурного типу Богородиці-Знамення і передає образ Оранти в такій редакції, яка не має прецедентів у мистецтві Київської Руси та загалом у християнській традиції. Рідкісним був і статус ікони, яку вважали одним із найважливіших паладіїв княжого дому та захисницею Києва, його Непорушною Стіною»3. Є підстави вважати, що «Велика Панагія», створена в середовищі Києво-Печерської школи преподобним Алімпієм, мовою стилістики фіксує цілий комплекс ідей, пов’язаних із рідкісним втіленням просвітленої Богородичної духовності княжого Києва ХІ століття.
Далі в цій статті я проаналізую важливі дані про особливе місце цієї ікони в духовному просторі княжої України через нове прочитання авторитетних джерел і постараюся прояснити таємницю подарованої в Ростов ікони «Свята Богородиця» авторства Алімпія Печерського.
Для початку варто звернутися до тексту «Житія преподобного Алімпія іконописця» на сторінках «Києво-Печерського патерика». Там, зокрема, стверджується, що за князювання Всеволода Ярославовича батьки віддали юного Алімпія навчатися іконопису до Печерського монастиря, засновниками якого були святі Антоній і Феодосій Печерські. Саме в цей час запрошені константинопольські майстри оздоблювали велику Печерську церкву – ту саму, будову якої супроводжували дивовижні Божі чудеса, зафіксовані літописними джерелами. Проте особливий відгомін і резонанс у Київській державі мали слова, які Пресвята Богородиця сказала під час свого об’явлення у Влахернському храмі Константинополя майбутнім будівничим Печерського собору: «Прийду ж бо сама подивитися церкву і в ній хочу жити» («Святині княжої України», с. 63). Це вказівка на те, що Пресвята Богородиця обрала велику Печерську церкву місцем свого перебування, і саме тим пояснюються дивовижні чудеса, пов’язані з цим храмом, який став свідченням безпрецедентної осанни Богородиці в княжу епоху. Ця осанна пояснюється загальнодержавним розумінням змісту слів, сказаних Пресвятою Богородицею, який означав, що вона поселяється в серці українського народу. І тим серцем після спорудження та освячення у 1089 році стала велика Печерська церква. Отже, юний Алімпій мав унікальну можливість проходити вишкіл у першокласних майстрів, яких, за текстом патерика, прислала Сама Богородиця, давши їм мозаїку і золота на три роки.
«І бачили всі дивне та страшне чудо»
«Печерський патерик» описує грандіозне чудо нерукотворного відображення мозаїки Марії Оранти у вівтарі великої Печерської церкви, яке, без сумніву, вплинуло на життєвий вибір преподобного Алімпія – іконопис і служба Богові у Печерському монастирі. Згідно з патериком, «показав Бог і сотворив чудо страшне в церкві Своїй. Майстри бо мозаїкою Вівтар викладали, і Образ Пречистої Владичиці нашої Богородиці й Приснодіви [Оранти] сам зобразився». Тобто постать Марії Оранти, колосальних розмірів, біля шести метрів, нерукотворно відобразилася на стіні вівтаря. Це грандіозне чудо, пов’язане із самовідтворенням мозаїчного (!) зображення Богоматері, було рідкісним і назагал дивовижним навіть у багатій на чудеса християнській світовій традиції. Безпосереднім свідком цього чуда став юний Алімпій, який «допомагав їм [майстрам] і вчився» («Києво-Печерський патерик»).
Далі в патерику читаємо: «І бачили всі дивне та страшне чудо… і ось раптом засвітився образ Владичиці нашої […] яскравіше від сонця! І, не мігши дивитися, упали ниць, вжахнувшись». Описане чудо преображення вівтарної мозаїки Богородиці Оранти не тільки ствердило молодого Алімпія в монашому поклику, але й визначило пріоритети формування його візії сакрального образа і мистецької стилістики. Цей досвід побаченого видатний майстер проніс крізь усе життя, адже практично щоденне перебування в монастирі та в храмі на молитві дало можливість молитовно споглядати легендарний чудотворний мозаїчний образ Богородиці Оранти, чудесне преображення божественним світлом якого він бачив у юності.
Важливо зазначити, що, починаючи від спорудження Десятинної церкви, вівтарі практично всіх київських храмів прикрашала постать Марії Оранти («Святині княжої України», с. 130). Таке виняткове домінування теми Богородиці Оранти не мало відповідника чи аналогії у жодній східнохристиянській країні «візантійського світу». Не було нічого подібного і в західному християнстві. За масштабністю та монументальною виразністю ці київські зображення Богородиці Оранти не мали прецедентів у культурі християнського світу.
Але з цілої низки мозаїчних Орант, які прикрашали апсиди провідних храмів Києва, вцілів тільки образ Софійської Оранти (близько 1018 р.) та ікона «Богоматір Велика Панагія» як свідчення самобутнього переосмислення Богородичної духовності, насамперед у Києві. Епіцентром цього явища був сакральний простір київських першохрамів , зокрема великої Печерської церкви – однієї з найвизначніших осередків-репрезентантів Богородичної духовності в межах християнського світу.
Отже, тема Оранти була найграндіознішою темою, яку знало монументальне мистецтво княжого Києва. «Тому за урочистим, репрезентативним стилем ікона «Богородиця Велика Панагія» є найближчою до мозаїчної Оранти з Софії Київської» («Святині княжої України», с. 132). Але ще ближчою вона була до втраченої чудотворної мозаїки Богородиці Оранти з вівтаря Печерського храму. Це середовище і контекст появи цілковито новаторського за світлоносною естетикою сакрального твору – «Богоматір Велика Панагія», у якій поєдналися прийоми стінописного малярства та золотофонної мозаїки першохрамів княжого Києва.
«За одну ніч написані за Божим велінням»
На момент завершення мозаїко-фрескової оздоби великої Печерської церкви та освячення храму в 1089 році преподобний Алімпій уже був іконописцем найвищого рівня, про творчість якого ходили легенди. Останні 25 років свого життя уславлений майстер трудився в Києво-Печерському монастирі. І ось патерик описує історію замовлення преподобному іконостаса, який, за тогочасною традицією, складався з п’яти ікон деісісного чину і двох намісних. «Інший […] христолюбець із того ж міста Києва – церкву собі поставив і захотів сотворити церкві на прикрашення великі ікони – п’ять Деїсуса і дві намісні».
Сталося так, що про це замовлення майстрові не було відомо, а нечесні монахи і далі брали гроші від замовника… Як сказано в патерику, «Христолюбець же каже: «Якщо і вдесятеро попросить, то дам, лиш благословіння його хочу й молитви, і справи рук його». Коли надійшов час посвяти замовлених ікон, благодійник, зрозумівши, що його підвели, пожалівся ігуменові. Ігумен, Великий Никон спитав майстра, чому він не написав замовлених ікон, преподобний Алімпій відповів, що навіть не знав про це замовлення. Але тут ікони виявились в церкві: «Послані […] побачили ті ікони написаними надзвичайно красиво. Побачивши, всі здивувалися та вжахнулися і з трепетом уклякли, на землю впавши, і поклонилися Нерукотворному Образу Господа нашого Ісуса Христа й Пречистої його матері, і святих його».
Так патерик оповів про чудо нерукотворного явлення ікон, які були «за одну ніч написані за Божим велінням». І ось, згідно з ним, «волею Божею від пожежі згорів Поділ увесь, і та церква, в якій були ікони ті, згоріла. І по пожежі знайдені були сім ікон цілими, а церква вся згоріла». Але цікаво те, що серед цих ікон була «Свята Богородиця», ймовірно, з намісного ряду, і що саме її київський князь Володимир Мономах вислав до Ростова в споруджену ним церкву.
Проте і в самому Ростові ікона «Свята Богородиця» стала учасницею чудес, які описує літописець: «І ось, що при мені сталося в Ростові: церква та завалилася, а ікона неушкодженою лишилася й перенесена була до дерев’яної церкви, яка [невдовзі] згоріла під час пожежі, ікона ж та [знову] неушкоджена була, навіть сліду вогню на собі не маючи».
Дотепер в науці не було чіткого переконання, чи насправді ікона «Свята Богородиця» авторства Алімпія Печерського, яка мала статус нерукотворної святині і потрапила до Ростова як дар київського князя Володимира Мономаха, це та ж «Велика Панагія». Проте уважний аналіз авторитетних джерел дозволяє прояснити важливе питання, яке стосується походження ікони та її значення в історії України.
Повторне відкриття ікони
Дані, які нещодавно оприлюднили російські науковці, дають змогу остаточно визначити й атрибувати легендарну чудотворну й нерукотворну ікону «Свята Богородиця». Історичні джерела свідчать, що наприкінці ХVІІІ століття «Велика Панагія» потрапила до Ярославля у Спаський монастир. У 1919 році її виявили в «рухлядній» комірці цього монастиря. У 1925 – 1929 роках реліквію реставрували, а в 1930-ому передали до Третьяковської галереї, де вона зберігається донині. Через усе це радянські науковці безпідставно поспішили виснувати про створення цієї ікони в Ярославлі…
Отже, наприкінці ХVІІІ століття ікона Богородиці «Велика Панагія» потрапила у Спаський монастир Ярославля. Новітні дослідження дозволили встановити, що з 1788 року ця обитель стала резиденцією ярославських митрополитів, яких перевели туди з Ростова разом з усім архиєрейським майном. Сталося це після ліквідації стародавньої Ростовської митрополії.
У великих складах Спаського монастиря зберігали стародавні речі та цінності, які належали ростовським митрополитам і були привезені саме з Ростова. Серед цих скарбів були рукописи, ікони та інші предмети… Показово, що у 1795 році історик та археограф Олексій Мусін-Пушкін купив у архимандрита Спаського монастиря рукопис, в якому серед інших статей був список легендарного «Слова о полку Ігоревім»4.
Після цього стає зрозуміло, що київська ікона «Велика Панагія» разом із вищезгаданими давніми святинями та реліквіями потрапила до Ярославля саме з Ростова. Отже, весь час із 1125 року до кінця ХVІІІ століття перебувала тільки в Ростові. Надзвичайно цікавим є факт, що, крім «Великої Панагії», в княжому Успенському соборі Ярославля також була ще одна прославлена українська ікона ХІІІ століття – «Галицька Тронна Богородиця» (Толгська) («Святині княжої України», с. 187). Таким чином, нерукотворний твір Алімпія Печерського «Свята Богородиця», який був перевезений у Ростов при Володимирі Мономахові і який наприкінці ХVІІІ століття потрапив до Ярославля у Спаський монастир, і є «Богоматір Велика Панагія».
Це для нас надзвичайно цінне, адже маємо стовідсоткове підтвердження того, що легендарна «Свята Богородиця» преподобного Алімпія виявилася іконою «Богоматір Велика Панагія». Це довелося визнати і незаангажованим російським ученим. Ось так! Описане велике наукове відкриття дозволяє, з одного боку, відійти від багатьох стереотипів, нав’язаних імперською, радянською історіографією, а з другого – суттєво доповнити наше уявлення про київську школу іконопису («Святині княжої України», с. 107).
Вона – храм Софії-Премудрості
Чудотворна святиня «Богоматір Велика Панагія» – не тільки твір преподобного Алімпія, вона має божественне походження, тобто нерукотворна. Останнє в жодному разі не заперечує авторства Алімпія Печерського, адже божественне створення «згори» передбачало збереження не тільки стилістики іконопису преподобного Алімпія, але й було в одному ряду унікальних творінь сакрального середовища, що сформувалося навколо мозаїко-фрескових комплексів київських першохрамів. Це насамперед велика Печерська церква з присутністю ідеї чуда преображеної мозаїчної Оранти божественним світлом, що справило незабутнє враження на сучасників, у тому числі молодого Алімпія-учня. Не випадково ікона «Богоматір Велика Панагія» мовою золотоносної стилістики у всій повноті репрезентує ідею преображеної мозаїки Богородиці Оранти.
На іконі «Велика Панагія» Богородиця преображена завдяки світлоносному медальйону зі Спасом Еммануїлом. Вона, Богоматір, отримує світло від Нього. Дитя Христос виходить із грудей Діви Марії, тому вона – Матір Світла. Це ідея образного втілення Тієї, з Якої виходить Бог-Світло, і водночас у такій інтерпретації Вона – храм Софії-Премудрості. Закономірно, що софійна ідея Діви Марії як Матері Світла, набула неповторного богословсько-літургійного контексту в цей час.
У контексті розвитку софійних ідей «Велика Панагія» ототожнюється з мозаїчною софійською Орантою (близько 1018 р.). Тільки що Софійська Оранта простягає руки в молитві до образа Спаса у куполі, а Велика Панагія має Його в Собі. Тож ця ікона Богородиці є храмом Софії-Премудрості, а водночас Вона – Непорушна Стіна Київської держави, бо ж представляє широко розгорнений мафорій. Тому ікона Богородиці «Знамення» відома не тільки в іконописі, а й у вівтарях храмів. Це і Нередицький храм біля Новгорода, і Кирилівський храм у Києві… На думку видатної української дослідниці Людмили Міляєвої, описаний феномен пояснюється тим, що Нередицький храм іконографічно наслідував Кирилівську церкву.
Сакральний символізм Великої Панагії мовою фарб відображає просвітлений опис Цариці як Невісти Господньої у Псалмі 45: «Царські дочки – тобі назустріч, праворуч тебе стоїть цариця в золоті офірськім» (Пс 45, 10) і «Уся прибрана пишно входить царівна, золотом ткані її шати» (Пс 45, 14). Це унікальний псалом, у якому описується торжество, слава Месії та Цариці – Його Матері. І ця слава, описана в псалмі, це слава Царства Небесного, що прийде, і учасниками його стане спасенна частина людства.
Ікони Алімпія та сучасна література
Але є дещо цікаве про ікону Богородиці «Велика Панагія» в контексті реалій сучасної України. Послання Патріарха УГКЦ Святослава «Наша Свята Софія» йде в руслі з процесом відновлення правди про духовно-культурну спадщину княжої України, що сьогодні поступово набуває все більшого значення і актуальності. Підтвердженням цього є вихід у 2021 році цікавої книги «Позивний Бандерас. Операція Томос»5. Її автори – відомі київські письменники й кінорежисери Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов. Фабула книги зав’язана навколо війни України з Росією на Донбасі; також мовиться про легендарні чудотворні ікони преподобного Алімпія. Особливий наголос зроблений на іконі Богородиці «Велика Панагія». Мовиться про віднайдення семи чудотворних ікон, описаних у «Печерському патерику», серед яких була «Свята Богородиця», подарована князем Володимиром Мономахом на північ.
За сюжетом книги, головні герої – Бандерас (Антон Саєнко) і монахиня Соломія – мають довезти ці святині до Києва, де в храмі Святої Софії повинне відбутися урочисте вручення томосу предстоятелю ПЦУ Блаженнішому Епіфанію. Драматичності цьому сюжету додає те, що героям у їхній місії доводиться протистояти російським диверсантам на чолі з полковником ФСБ Константиновим (Манекеном). Важливо, що в детективний сюжет цієї пригодницької книги органічно вплетені цікаві та важливі роздуми щодо повернення історичної пам’яті українським прославленим святиням і скарбам духовності та культури.
Для окремих науковців і громадян України може здатися «незручним» той факт, що київська ікона «Богоматір Велика Панагія» – твір української сакральної культури – нині, на жаль, перебуває в Росії, у Москві. Але це не проблема! Місцеперебування не перешкоджає тому, щоби шанувати цю святиню в Україні як загальнонаціональну. Про це влучно зазначив багатолітній очільник кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв професор Роман Василик: «Картина видатного італійського митця Леонардо да Вінчі представлена у французькому Луврі. Але ні в кого в Європі не виникає сумнівів, що це картина саме італійського художника, а отже, повноправно належить до спадщини італійської культури».
Висновки можу зробити такі: ікона Богородиці «Велика Панагія» є безсумнівним твором преподобного Алімпія, а водночас згаданою у «Печерському патерику» чудотворною іконою «Свята Богородиця». У світловій системі «Великої Панагії» присутня не тільки стилістика золотофонної мозаїки першохрамів княжого Києва. У ній найповніше зафіксоване враження від чуда преображеної Оранти з вівтаря Печерського храму. «Богоматір Велика Панагія» – сакральне втілення і символ софійної духовності київського християнства, яка в цій іконі проявилася через ідею світла у практично тотальній світлоносності, а по-друге – в надіндивідуальному, імперсональному, позаемоційному образі Святої особи. Найбільш раннім утіленням цього просвітленого та водночас надіндивідуального ідеалу в києво-українській сакральній культурі є мозаїчна Оранта із Софії Київської. Натомість «Богоматір Велика Панагія» є літургійним твором на завершальному етапі відображення цього ідеалу софійної духовності київського християнства та його квінтесенцією.
Андрій Комарницький, кандидат мистецтвознавства, співголова іконописної майстерні «Алімпій», член НТШ
- «Наша Свята Софія». Послання Глави УГКЦ з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави //Інформаційний ресурс УГКЦ (http://news.ugcc.ua/), 24.І.2019.
- Патерик Києво-Печерський. Київ, 1998.
- Андрій Комарницький, Богдан Зятик. Святині Княжої України. Львів, 2019, с. 130.
- Богоматерь Великая Панагия (Оранта) (Около 1114)//Здравствуй, Россия. Энциклопедия (www.zdravrussia.ru/), 7.ХІІ.2014.
- Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов. Позивний Бандерас. Операція «Томос». Харків, 2021.
