(продовження з попереднього числа)
ІІ
Попереднього разу ми говорили про ту ситуацію нашої Церкви, яку застав наш Блаженніший, коли Боже Провидіння дозволило йому повернутися живим до нашої Церкви, не тієї, очевидно, що в нашому рідному краю, а цієї, що в діяспорі, бо з Матірної Церкви правно й сліду не залишилося. І ми почали з цієї ситуації, щоб усім, хто ще цінує і дорожить своїм рідним і святим, усвідомив собі твердо, про що йдеться і зокрема взяв до уваги якраз ці перспективи, що стеляться перед нами.
Це дуже важливо і без розуміння цього наша душа буде вічно розгублена, затуркана, безрадна і жалюгідна.
Бо ж у наших днях з’явилося багато, можливо вже забагато, ложних пророків, що, мовляв, нам зовсім не потрібно того всього, з чим вийшов Блаженніший, що «у нас все гаразд, тільки не дуже то гаразд з Блаженнішим»… У крайному разі, коли нам взагалі треба ще якогось спеціяльного «ВИВИЩЕННЯ» … установою патріярхату, то тільки тоді, коли папа нам його сам наділить»… Без цього наділення навіть сама думка про патріярхат — це бунтарство, революція, невизнавання папи, його священних Конґреґацій і Римської Курії…
Трапляються у нас — на жаль — такі, що побожно вір’ять у ці безгранично наївні фрази та ще й у крузі своїх знайомих повторяють те, що вичитали аж в таких релігійних журналах, як «Світло», «Голос Христа-Чоловіколюбця», або органах «Америка», «Шлях», чи навіть загально почитній пресі.
Хочемо тому тепер говорити про ці версії цих ложних пророків.
У дійсності всі ці версії і увесь цей, з ними зв’язаний, божевільний рух, не виглядають аж так благопочитно і невинно, як це ми скромно і для самої приличности передали.
Це велика наша трагедія, що сьогодні нам важко встановити, хто саме тепер НАШ, а хто не наш. Це слово «трагедія» свідомо наголошуємо. Бо Церква для кожного українця істотна частина його душі. У жилах кожного українця пливе свята кров його предків. І коли ми не завжди свідомі того, що ця кров, що в наших жилах, походить у прямій лінії від святих, від мучеників, від праведників і Ісповідників, яких досі вже незлічені тисячі, то кожний з нас може вказати на своїх праведних батьків і дідів, для яких Церква була альфою і омеґою їх життя. Ми, їх діти, успадкували те, чим налита була душа наших предків. І тому ми не можемо вдоволитися будь-якою церквою, скажімо, якоюсь новою, що не нагадує нам нічим нашої предківської Церкви, або такою, що тільки нам ставить перед очі тих, що століттями утискали й переслідували наших батьків.
Своєю Церквою ми можемо визнати ту, за яку клали свої голови наші батьки, діди, прадіди і пра-прадіди. Тисяча років ця Церква була для нас і навіть для деяких наших сусідів СВЯТА; половина цього часу наша Церква випробовувана була пробою вогня, мук і кровопроливу, а все таки досі вижила і далі живе. І тільки цю Церкву ми можемо назвати нашою! Всяка інша буде тільки такою, що не гріє, не підносить і не полонить нашої усієї душі.
Цього року ми відсвяткували 15-ліття чудесного повороту нашого Патріярха з того світу, з якого досі ніхто живим не виходив. І ми мусимо мати перед нашими очима цей історичний момент, бо без нього ми не зрозуміємо нічого, що діється тепер у Церкві взагалі.
15 років тому кожному з нас здавалося, що наша Церква, не зважаючи на всю свою трагедію, таки вижила свій судній день і вижила його навіть блискуче.
Ми спинилися на церковній ієрархії, щоб дати маленьку вказівку, як у Церкві важить таке, чи інше ставлення єпископа. Це МУСЯТЬ ЗНАТИ МИРЯНИ. Бо в деяких ситуаціях священик навіть усупереч своїй найкращій волі є безрадний. А коли вже йдеться про нашу ієрархію, то годиться сказати дещо про неї, принаймні годилось би взяти до нашої уваги ті «рації», які вони висувають на виправдання своєї поведінки і їхнього церковного становища. З уст антипатріярхальних єпископів падали й далі падуть такі «твердження»: «Ми всі за патріярхатом, але… за таким, який нам подасть сам папа»; «Патріярхат — це привілей»…; «Ми проти надужить і проти самозванства»; «Церквою Католицькою рядить папа; а для нас його воля — найвищий закон!»… Тут і урвемо цю довгу літанію наших єпископів і щойно після поставлення вище наведених «рацій» у справжньому їх світлі й собівартості нав’язуватимемо далі до тих т. зв. рацій.
Перш усього НЕПРАВДОЮ є, що всі наші єпископи є за патріярхальним устроєм нашої Церкви.
Це якраз такий у нас крикущий факт, що нам зовсім не треба його доводити. Бо якраз протилежне мало в нас місце та й до того впродовж 15 років! Повторяти ж ці факти — це писати наново хроніку подій нашої Церкви за цих же 15 років. Друга частина цього самого твердження розкриває тільки всю облудність і лукавство цього твердження у його цілості. Бо ж хто як хто, а єпископи мусять знати, чого навчає Церква. Бо ж від апостольських часів ця ж церква навчала, що ця Божа Установа складається з помісних Церков і з них щойно твориться Вселенська Церква. У цій Божій Установі є тільки дві АБСОЛЮТНІ, СУВЕРЕННІ І БОГОМ УСТАНОВЛЕНІ ВЛАСТІ: найвища власть Римського Архиієрея для ЦІЛОЇ ЦЕРКВИ і ЄПИСКОПСЬКА ВЛАСТЬ, яка, до речі, виводиться безпосередньо з установи Господа нашого Ісуса Христа, а не походить від Римського Архиієрея!, — для правління цими єпископами над поодинокими Помісними Церквами. Принаймні від часу Другого Ватиканського Собору всі Декрети цього ж Собору, зокрема ДОГМАТИЧНА КОНСТИТУЦІЯ ЦЕРКВИ і ДЕКРЕТ ПРО СХІДНІ ЦЕРКВИ не дозволяють і на найменший сумнів, що Помісні Церкви — це ніякий привілей, а ЗАКОН у Церкві! — закон, що завжди зобов’язував і тому нема ніякої потреби вичікувати ще, щоб цей закон з якоюсь великою проволокою впродовжувати в життя і силу.
Хто як хто, а наші єпископи повинні знати, що ніяка Конґреґація не має і не може мати такого права і власті, яку мають з Божої установи єпископи Помісних Церков. Коли ж ці єпископи самі визбуваються своєї законної впасти, то це не тільки їх робить негідними свого святого уряду перед Церквою, але й перед їхніми власними вірними. Бо в ім’я спасіння душ цих же вірних вони несуть цей свій уряд.
З черги ця «рація»: «Ми проти надужить у нашій Церкві»… являється фразою, негідною вже не то що уряду, але й стажу єпископа. Запитаємо тільки, з якої сторони були ті надужиття? — Чи зі сторони Блаженнішого нашого Патріярха, а чи зі сторони якраз великого числа наших єпископів??? Бо ж все, що наш Блаженніший Патріярх проводив упродовж 15 років, то це діялось ЯВНО, НА ОЧАХ ВСІЄЇ ЦЕРКВИ, під самим боком папи, з виразної волі папи і його благословення, ЗАВЖДИ ТОРЖЕСТВЕННО і офіційно, як от на Вселенському Соборі і на всіх Синодах Католицької Церкви!!! Чи те саме було з єпископами, що стали проти Блаженнішого Патріярха??? Запитаємо ще: ЩО для них визначає ДОГМАТИЧНА КОНСТИТУЦІЯ ЦЕРКВИ? Що це? Чи це тільки «Гельсінські Постанови» і паперові деклярації на те, щоб обманути партнерів договору…? Уважаю, що нема такого затурканого, чи купленого цими владиками, що в своїй душі і перед своїм власним сумлінням повірив би в правдовірність їх ставлення справи.
Те, що розгравається тепер у Великій Британії відчиняє людям очі. Тамошньому екзархові здається, що, коли він спровокує такий, чи інший інцидент і сам особисто запросить пресових репортерів на саме місце та ще привезе зі собою 50 поліцаїв, то може безкарно проводити всі надужиття своєї єпископської власти. У своїй інтелектуальній незрілості, у духово-церковній розладнаності він не добачає, що українські католицькі маси вірних в Англії — це не той ґрунт, щоб проводити ці свої патологічні й іменно антихристиянські акції. Він хіба щасливий настільки, що його вірні взагалі неспосібні на реакцію, що деіне кликала б до неба за помстою! Але ж ці саме українці-католики, що зносять «свого» єпископа вже стільки то років і після стільки ж то його бешкетів, ставлять перед очі українців-католиків усього світу, ЯКИХ МИ МАЄМО ЄПИСКОПІВ!
Коли вже живеться самодурством, самими пустими фразами і нікчемною політикою, тоді всього можна вичікувати. Тоді можна навіть твердити, що усі, що несхвалюють його потягнень — це кліка СС-манів-націоналістів, що це «бандерівці», ба, «підозрілий елемент» навіть «п’ята колона»… І навіть виходитиме, що цих «бунтарів» невеличка горстовка, а церкви цього владики, які до його приходу були всі переповнені, світять тепер пусткою, а інші на ключ не замкнені і що це не правда, що цей бідний наш народ із останнього стягається, щоб купити собі церкву для насущних потреб своєї безсмертної душі…
У владик, що по-патріярхальному наставлені, завжди на устах заява, що вони «за патріярхатом, але таким, що його подасть сам папа»… Тимчасом є на ділі і перед правдою зовсім не так; якраз навпаки! Ми ще раз повторяємо і з притиском говоримо: Це, очевидячки ЛОЖ! А задурюванням самих себе і своїх вірних є зокрема та частина цього їхнього твердження, що починається з того «але»… тобто: «але, за таким патріярхатом, що його нам подасть папа». Перш за все, якщо б і не було в Церкві ніяких діялогів, то напевно ніякий папа сам зі себе ніколи не заініціює чогось такого. І це зовсім зрозуміле. До того ж папа має тисяча і одну справ, багато важливіших, як Патріярхат для українців! Для того ж то в нього є єпископи Помісних Церков, щоб вони самі справились з цією, так важливою для них справою, а папі представили тільки вислід їхніх заходів. По-друге: вже зовсім безсоромна є фраза: «Церквою рядить папа, і кожне його слово для нас найвищий закон». Ніхто з католиків цього не заперечує, що папа рядить Церквою, АЛЕ РЯДИТЬ НЕ САМ!!! Окремими Церквами рядять ЄПИСКОПИ цих окремих Помісних Церков. І РЯДЯТЬ НИМИ НЕ З УСТАНОВИ ПАПИ, А З УСТАНОВИ ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА!!! Бо дослівно так проголосив Другий Ватиканський Собор на те тільки, щоб врешті покінчити з тими спекуляціями які впродовж 19 століть натягувано для негідних Божої Установи приземнених цілей, для політики у Церкві! Та найважливіше — це те, що ці самі єпископи, що заслонюються папою, насправді не оглядаються на волю папи. Вони щонайвище забігають до папи, а ще частіше до його Конґреґацій, щоб, борони Боже, папа не визнав Патріярхату. Вже давно, бо 15 років тому був би в нас ПАТРІЯРХАТ, ЯКБИ НЕ НАШІ ЄПИСКОПИ, ЩО з одної сторони БЛАГАЮТЬ ПАПУ, ЩОБ НЕ ЗАТВЕРДЖУВАВ ПАТРІЯРХАТУ, а з другої раз-у-раз приходять до нього з ОЧОРНЮВАННЯМ І КЛЕВЕТАМИ НА БЛАЖЕННІШОГО ПАТРІЯРХА? Цього останнього мусять бути врешті свідомі миряни, особливо ті, що думають, що все в нашій Церкві йде по закону.
Справжнє чудо Боже, що відносини Блаженнішого до папи й папи до Блаженнішого є всупереч тому всьому навіть такі, що кращими й не можуть бути.
Уважаю, що в світлі всіх повищих фактів всі ми вкінці зрозуміємо скільки від нас, мирян, залежить, яку Церкву ми маємо ісповідувати. Скажу ще ясніше: НАША ЦЕРКВА, її теперішнє і дальша її доля У РУКАХ ТАКИ МИРЯН. Що можуть, або й не можуть священики, ми ясно це поставили. Про єпископів ми сказали, здається, дуже ясно. Треба ще додати, що наша Церква ще принайменше формально як Українська Католицька Церква ІСНУЄ ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ГОЛОСУ ПОДАВЛЯЮЧОЇ БІЛЬШОСТИ СВІДОМИХ ВІРНИХ ПОМІСНОЇ УКЦеркви НЕ МОЖЕ ЦЕРКВА НЕ ВЗЯТИ ДО СВОЄЇ УВАГИ.
Як не дивно, загально поширився міт, що «патріярхальники» — це жменька світських політиканів у Церкві… Треба, мабуть про це й тільки про це говорити, щоб у наших догори дном вивернених часах ми ще жили правдою. Бо ж два основні факти відносяться до Патріярхального руху. Перший — це: Ви сьогодні не знайдете в нас ні одного інтелектуаліста, навіть коли він не говорить вже українською мовою, який би з душі не був би «патріярхальником» (більшість їх на ділі такими є). Ті, що ввесь свій час присвячують цьому рухові і які це роблять зовсім безкорисно, ба, й із витратою своїх власних грошей, сил і дорогого часу — це гордість нашої нації, якої досі ніколи не було стати на те, щоб ту ролю, яку повинні силою свого уряду сповняти священики і єпископи, сповняють сьогодні світські люди єдино в ім’я того, щоб наша Церква довголітньо жила і правоправила слово Господньої істини. Якось по всьому світі завмерла колись така могутня «КАТОЛИЦЬКА АКЦІЯ», а от у нас вона ще живе та й двигтить життям! Їх же, цих активістів сотні по всьому світі. Всі інші, які безпосередньо не віддаються цій праці, бо мають у першій мірі свої насущні обов’язки, а такі становлять 90% нас, то ці активно солідаризуються з активістами.
Другий факт — це той, що якраз жменька є тих, що стоять за своїми антипатріярхальними екзархами. Стоять за тими екзархами, бо ці їх купили і поставили на своєму платному штаті. Цікаво для нас, чим ця жменька вислугачів виправдала гонорарі своїх патронів. За 15 літ вислужництва ці наємники не спромоглись ні на один раціональний аргумент, який би підпер позиції їхніх патронів. А все, на що їх стати були: нищість, лож і пасквілі!!! Коли вони думають, що ці пасквілі стануть для них паспортом на той світ, то… блаженні нищі духом…
Ось і перед нами, наш власний вибір… Кожний з нас персонально мусить вирішити, що він розуміє під Помісною Українською Католицькою Церквою? Якщо й після цього, що ми сказали, а сказали з наболілим серцем і з повною свідомістю того, що ми сказали, були б ще в нас вагання, так, мабуть, як би й який пророк, чи справді Божий чоловік встав посеред нас, даремний був би його виступ.
