Про нову книгу Ліліани Гентош
Наприкінці 2015 року, який в Українській Греко-Католицькій Церкві був присвячений праведному Митрополитові Андрею Шептицькому, світ побачила книга Ліліани Гентош «Митрополит Шептицький (1923-1939). Випробування ідеалів». Авторка – відома львівська дослідниця, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історичних досліджень ЛНУ ім. І. Франка, вважається в науковому світі одним із найкращих знавців особи та діяльності Митрополита Андрея. Тому слід сказати, що книга ця була довгоочікуваною відразу з кількох причин: як із огляду гострої необхід- ності нових досліджень про Митрополита Шептицького, так і з огляду якості, завдяки якій ця необхідність може бути великою мірою задоволена.
Книга Ліліани Гентош охоплює надзвичайно насичений і драматичний період історії українського населення Галичини, Української Греко-Католицької Церкви та Католицької Церкви загалом. У 1923 році було вирішено долю Східної Галичини, як її називали за часів Австро-Угорщи-ни, і відтоді вона стала «Східною Малопольщею», бодай для поляків. Зі своїм церковним титулом Митрополит Галицький Шептицький не надто добре вписувався в кон’юнктуру Другої Речі Посполитої. Проте після повернення Митрополита з Риму до Львова питання титулу було далеко не головною проблемою в стосунках з новою владою. Саме цим стосункам та ситуації, в якій опинилися галицькі русини (чи українці, як вони себе почали на той час ідентифікувати) після розпаду Австро-Угорської імперії, присвячені два перші розділи книги Ліліани Гентош. Починаючи з перешкод, що постали на шляху повернення Митрополита Андрея на його кафедру у Львові, період між 1923 і 1939 роками став для нього часом безперервного тертя з польською владою і суспільством. Маючи велику частку польської крові, глибоко шануючи польську культуру, в якій був вихований, Митрополит став у обороні прав і культури українського населення Галичини. Для польських урядових і різних суспільних кіл його діяльність на Заході в період 1920 – 1923 років, коли він брав участь в перемовинах щодо долі Галичини не на їхньому боці, була вагомим аргументом, чому в Галичину пускати його не можна. Ліліана Гентош детально описує увесь процес перемови щодо цього повернення та справжні інтенції Митрополита, «проукраїнська» постава якого ніколи не не була «антипольською». Хоча для багатьох його опонентів ці інтенції завжди йшли у парі і сприймалися як невід’ємні частини цілого. Описувана книга стане добрим джерелом для тих, що воліють докладно зрозуміти увесь процес опрацювання Конкордату між Польщею і Ватиканом від 1925 року, його складність та наслідки для подальшої долі Української Греко-Католицької Церкви, її майна і церковної діяльності за межами Галичини. В окремих розділах авторка аналізує суспільні тертя українців із новою владою, які вилились у процес «пацифікації» – акцію польського уряду, яка часто супроводжувалась брутальним насильством щодо українського населення краю. Читач знайде в книзі опис того, яким чином відбувалося інформування міжнародного співтовариства про ситуацію в Галичині, а також роль Митрополита в усіх цих подіях. Важливо зазначити, що, оскаржуючи поведінку польської сторони, Шептицький, натомість, закликав свою паству до поміркованості в діях і застерігав поміркованості в діях і застерігав щодо протиправних вчинків. Особливо це стосувалося молоді, серед якої ширились радикальні ідеї. Стосункам Митрополита з українським націоналістичним крилом присвячений наступний розділ книжки. Слід сказати, що ця тема є однією з тих, навколо яких існує чимало мітів в сучасному українському суспільстві. З іншого боку, виважена позиція Митрополита врешті-решт зробила його мішенню для обох сторін. Польська сторона завше звинувачувала Шептицького в підтримці радикалів, а представники українського інтегрального націоналізму вбачали у ньому колаборанта. Тож цей розділ стане в пригоді тим, що хочуть розібратись у непростих стосунках Митрополита з українським націоналістичним рухом і його окремими представниками. Крім того, тут можна знайти докладний аналіз поглядів самого Шептицького на питання нації, християнського патріотизму і настроїв духовенства УГКЦ стосовно національного питання. Фінансово-економічній, харитативній та меценатській діяльності Митрополита присвячений четвертий розділ книги. Той, хто ніколи не заглиблювався чи надто поверхово знайомий з цим аспектом життя Шептицького, буде, м’яко кажучи, приголомшений. На тлі трьох попередніх розділів, у яких ідеться про надскладну політичну ситуацію, протистояння з урядом, непрості стосунки з польським римо-католицьким єпископатом, конфлікти з націоналістичним рухом, перед читачем постає масштабна картина чудових здійснених чи ініційованих проектів, народжених Митрополитом і його оточенням. Тут і справи задля збереження та примноження культурної спадщини, і меценацтво (допомога талановитим людям, молоді, потребуючим), і старання задля економічної незалежності українського населення краю, і капіталовкладення задля фінансової стабільності Церкви, і турбота про охорону здоров’я населення. Перелічити всі ініціативи Митрополита в кількох реченнях просто неможливо. Він фактично взяв на себе всі обов’язки, які за нормальних обставин покликана була б узяти на себе державна влада. В ситуації бездержавності його починання забезпечили не лише виживання, але й заклали основи для розвитку його пастви в майбутньому, Плоди цих ініціатив ми пожинаємо донині. Митрополит володів добрими знаннями з економіки, а також вдало підбирав людей, які допомагали йому реалізовувати його задуми. Сам факт того, що серед фінансових справ Шептицького був проект золотовидобувної компанії, яка повинна була розпочати роботу на острові Суматра, свідчить про масштаб мислення і праці цієї людини. Одній із найамбітніших ініціатив Шептицького церковного життя Галицької греко-католицької митрополії – присвячений п’ятий розділ книги. Ця сфера породжувала чимало суперечок, які часом зринають і нині в середовищі самої греко-католицької спільноти, що завдавало неабияких прикрощів її ініціаторові. Як зазначає сама авторка, вона уникнула опису в книзі усіх подробиць конфліктів між Митрополитом та єпископами Григорієм Хомишином і Йосафатом Коциловським (нині блаженними священномучениками УГКЦ), проте книга створює добре тло для зрозуміння суті цих протистоянь. Особливої уваги заслуговує теза стосовно «візантинізації» греко-католицької Церкви як модернізаційного проекту Шептицького. Як докладно демонструє авторка, для Митрополита повернення до візантійських коренів було процесом греко-католицького Aggiornamento, тобто оновленням Церкви, яке стало певною мірою передвісником Другого Ватиканського Собору. Митрополит не мав на меті анахронічно копіювати чи переносити візантійську спадщину, а знайшов у ній джерело, здатне вдихнути нове життя в посттридентський католицизм, а саме в його греко-католицьку частину. Питання модернізації на той час нуртувало в цілій Католицькій Церкві. Невідповідність сучасності цієї посттридентської форми церковного життя розумілась багатьма католицькими богословами, хоч Ватикан на початках доволі болісно реагував на їхні спроби щось змінити. Цей католицизм, який пережив у XIX столітті свій розквіт, особливо в Австро-Угорській імперії, у першій половині ХХ століття вже не був здатний адекватно реагувати на нові наукові, політичні та суспільні виклики. Шептицький не належав до кола модерністів, хоча, як припускає авторка, не був до них байдужим і мав серед цього кола добрих знайомих. А сама його програма оновлення Церкви мала під собою саме модернізаційні інтенції. Її метою було оживити церковне життя. Хоча в сучасному контексті сприйняття «візантійщини» як чогось відсталого і темного звучить доволі контроверсійно. Загалом у Католицькій Церкві помірковані модернізаційні Церкві помірковані модернізаційні Книжкова полиця кола таки перемогли. Деякі західні богослови, зокрема Ів Конґар, Анрі де Любак та інші (серед пізніших представників так званої Nouvelle Théologie (нової теології) є навіть Йозеф Рацінґер), в певний час були навіть позбавлені голосу в Церкві, але на другому Ватиканському Соборі їх ідеї часто формували цілий соборний дискурс. Для греко-католицького середовища своєрідним зачинателем Nouvelle Théologie (з її поверненням до джерел) був Митрополит Шептицький. Як зазначає сама авторка: «Як історик можу сказати, що для мене у ХХ столітті немає більш багатогранної і значимої постаті, ніж Митрополит Шептицький. Це особистість, з якою українська історіографія може вийти в світ. Своїми ідеями він випередив час і передбачив, якою дорогою піде Католицька Церква». Останній розділ книги присвячений суспільно-політичним поглядам і діяльності Митрополита, його ставленню до таких явищ, як комунізм, антисемітизм, фашизм, а також становищу Церкви напередодні війни. Варто додати, що окремий пункт попереднього розділу детально висвітлює працю Шептицького на захист православного українського населення Холмщини, Підляшшя і Волині. Цей розділ особливо цінний з огляду на нинішню міжконфесійну ситуацію в Україні. На завершення слід сказати, що книга Ліліани Гентош супроводжена численними посиланнями на джерела, з яких читач може зробити висновок про колосальну кількість вжитих авторкою опублікованих та неопублікованих матеріалів, що робить працю справді унікальною на сьогодні. Попри те, що авторка є академічним науковцем, книга має простий виклад, але без втрати глибини подання інформації. Окрім усіх змістових переваг, праця Ліліани Гентош має ще один значний позитив, оскільки Митрополит, зі слів авторки, є «дійсно взірцем для сучасної Церкви, як будувати діалог із суспільством, коли воно переживає радикальні зміни».
Анатолій Бабинський
Придбати книгу можна на сайті видавництва ВНТЛ-Класика www.vntl.com
