(З нагоди 1 грудня 1991 р. в рідній Україні, отого незабутнього знаменного дня)
О, рідна моя Батьківщино!
Ти вільна!!!
І це вже не мрія, не сон —
А правда свята!
Хоч я й на чужині, та я не чужа,
Кожна клітина мойого єства дише твоєю любов’ю…
О Україно! Мамо моя —
Ти вільна! Ти вільна!
Шукаю я слів, у серці шукаю, в умі,
Щоб висловить оте все, що діється в моїй душі…
Шукаю, а їх нема, нема…
Та хіба ж справді є десь такі слова,
Щоб на аркуші оцім окреслити всі любови і радости почуття!
Уся хвала і слава Тобі, Боже!
Що пробудились із летарґу України діти,
І 1 грудня могли так свою зрілість проявити.
1 чітко світові усьому заявити:
Рабами більше не хочемо бути!
І здивували всіх «вельможих»,
Запоморочились уми в усіх отих, що Україну «Окраїною» уважали.
О, знайте всі,
Що зазіхаєте на неї,
Вона несла й несла преважкого хреста,
Та не згиналась, очі її все бачили Христа,
І на хресті, і в Воскресінні,
І це була її надія, не залишив її Христос!
І хоч не раз і не одні казали,
Що діти її так уже приспані, що навряд
Чи щось із того буде…
Вона ж сміливо з Господом ішла,
Уваги на таких ніколи не звертала І раптом!
Чудодійна Рука Божа зупинила супостата!
І Мати-Україна зійшла з хреста
Й закрила скверним всім уста…
О, яка в душі моїй радість!
Й я шлю її братам і сестрам в Батьківщині
У кріпкій вірі —
Що дітей трудом і любов’ю
Загоюються всі віковії її рани,
І її диво-цвіт побаче увесь світ!
О, так! Де діти збудяться з летаргу
Й до праці візьмуться всеціло,
Не може бути тоді так,
Щоби життя на Батьківщині диво-цвітом не розцвіло!
На прославу Того,
Хто тримав і тримає її при житті,
Без якого ладу не буде в бутті,
О, яка радість!
Знати й відчути, що моя Батьківщина,
Вірна подруга Христа,
Й що Він вірний друг є її.
О Господи Христе, слава Тобі!
Україна Вільна!
І це вже не сон і не мрія,
А правда свята!
Хіба може бути кращий дарунок усім нам на свята…
Мотря Фаринич
