У неділю піду
До Святого Причастя.
В світлий храм уступлю
заплачу від щастя.
Й тонкосрібно здзвенить
Мені гілка соснова,
І умру я на мить,
І народжуся знову.
І горять угору Всі запалені свічі,
І дивлюсь на цю гру
Божій вічності в вічі.
І так много сплива
У засніженій сіні…
Та вже день догора
І вступають в ліс тіні.
І прощаєшся з днем,
І прощаєшся з світом.
Скоро й ми отак вснем,
А прокинемось літом.
В тихім шелесті трав
Хтось нас буде читати.
Як читаєм ми днесь
Ці засніжені шати.
* * *
Догори, догори,
Лісе-храме, без впру
Додзвени, не закрий
Нот святого пюпітр.
* *
Які гіркі тобі не є
Твої стежки, твої дороги, —
Подякуй Богу одному,
Що йдуть твої по них ще ноги.
І дякуй, доки будеш жив –
За сум святий, тяжку роботу ,
Ти теж небавом відійдеш.
Куди оті пішли достоту.
Та поки по шляху несуть
Тебе натрудженії ноги,
Подякуй Богу одному
За ті гіркі твої дороги.
Ярослав Дмитрів, Львів
