(До питання ситуації УКЦеркви у Великій Брітанії)
Якщо не помиляємось, Церква вчить — «хто терпен — той спасен» і це є незаперечною істиною. Новий Завіт увів у релігійне життя деякі зміни, поправки і в загальному доповнив Старий Завіт. Старий завіт вчив — «око за око, зуб за зуб». Новий Завіт зовсім відкинув такий підхід, але це не значить, що його люди й сьогодні не практикують. Незалежно від того Церква на це місце ставить любов, всепрощення, але не пімсту чи відплату. Якщо сьогодні дальше практикується «зуб за зуб» серед пересічних людей, то ще можна мати зрозуміння, але гірше є, коли таку практику застосовується серед осіб, що є душпастирями і єпископами.
Мабуть, сьогодні вже усім відомо, що у вітці Української Католицької Церкви на терені Великої Брітанії від семи років існує конфлікт між єп. Августином Горняком і вірними. Останні не визнають єп. А. Горняка за свого владику. Не будемо тут входити в генезу цього конфлікту, бо на сторінках нашого журнала вже про це не раз писалось. Тут бажаємо тільки згадати про сучасний стан цієї ситуації.
Для української людини, що живе поза Великою Брітанією, а бажала б знати, яка є ситуація нашої Церкви у Великій Брітанії, то для того найкращим покажчиком є «Церковні вісті», що є офіціозом єп. А. Горняка. В цих «Церковних вістях» знайдете дух і настанову єп. А. Горняка до української громади і тих, що не визнають його за свого владику, а їх у Великій Брітанії від 80 до 90 відсотків вірних Української Католицької Церкви. На протязі семи років єп. А. Горняк не виявив найменшої спроби наладнати цей конфлікт, але навпаки все більше й більше його загострював. Іншими словами, не стосував вчення Нового Завіту, але практикував Старий Завіт — «зуб за зуб», або й більше. Це явище важко пояснити, а ще більше знайти для нього належне зрозуміння. Якщо б єп. А. Горняк був світським єпископом, то можна б мати деяке зрозуміння, але ж він належить до монашого чину св. Василія Великого. Не доводиться тут згадувати й наводити монаші обіти, в яких говориться про самовідречення і життя тільки для Бога. Тому під тим оглядом трудно знайти зрозуміння до його становища, яке він зайняв від семи років,— володіти й панувати, але не служити.
Здавалось, що після останнього Священного Синоду Української Католицької Церкви, що відбувся в лютому ц.р., прийде деяка зміна. Здавалось, що вже нарешті сам єп. А. Горняк зрозумів, що його постава не була правильна, що треба було шукати виходу з даної ситуації. Тим більше, що справа конфлікту в Англії була формально на порядку нарад Священого Синоду, і в тій ситуації Ніхто з синодальних отців не підтримував його позиції в Англії. Певним є, що на останньому синоді ця справа була вирішена і залишена до остаточного вирішення папи. А як саме вона була вирішена, то єп. А. Горняк сам дуже добре знає… На жаль, якщо взяти й глянути на останнє, післясинодальне число «Церковних вістей», за травень 1983 p., то з його змісту випливає, що для єп. А. Горняка нічого не змінилось. Із змісту «Церковних вістей» випливає та сама ненависть, та сама безпомильність, та сама злоба, цинізм і сарказм…
Читаючи останнє число «Церковних вістей», людина сама перед собою ставить питання: як так можна ставитись до цих проблем і як можна бути таким впертим?.. А де ж вияв крихітки пошани, респекту, любови? Все те саме, без змін. Це вияв не монаха, який відрікся гордости, слави й усього цього земного, це вияв не душпастиря, що готовий за одну свою вівцю життя віддати, це радше вияв людини, яка спрагнена володіти і всіх собі підкоряти. Після останнього Священного Синоду, як також після опублікування листів кард. Владислава Рубіна до Патріярха Йосифа і відповідь Патріярха Йосифа до кард. В. Рубіна, за що єп. А. Горняка в Римі не погладили, можна було хоч трохи спустити з тону, але в тому напрямі й сліду нема.
Не збираємось ні цитувати, ні наводити нічого з цього числа «Церковних вістей», бо це та сама стара пісенька, яка співалась на протязі семи років. Якщо б єп. А. Горняк був на протязі того часу хоч раз виявив добру волю, то напевно був би більше скористав. Виглядає, що єп. А. Горняк не спроможний на жодні жести, а про посвяту нема що і згадувати. Шкода, що єп. А. Горняк, як також його найближчі дорадники забули, що любов розтоплює й найтвердіші предмети, але в жодному випадку не сила, яку весь час на протязі того часу стосував і стосує супроти своїх вірних єп. А. Горняк. При цьому насувається логічне питання — куди далі?
В нашому журналі в одному з попередніх чисел була пропозиція, щоб нарешті єп. А. Горняк простягнув свою руку до своїх вірних, а вона напевно була б не повисла в повітрі. Мабуть, чогось подібного в житті єп. А. Горняка не існує, а шкода!
Єп. А. Горняк знає рішення Священного Синоду в його справі, і він проти нього не виступав на синоді, але діє дещо інакше. Це не вперше. Він же був і на попередніх синодах, на яких були прийняті різні рішення, і він також проти них не виступав, але діяв протилежно. Поставмо питання, хто для єп. А. Горняка є авторитетом? Нашим мирянам у Великій Брітанії не залишається нічого іншого, як дальше терпеливо вичекати і продовжувати свої щирі молитви по «корчмах» і не забувати у своїх молитвах згадати єп. А. Горняка та просити Всевишнього Господа Бога, щоб його просвітив. Переконано віримо, що при Божій допомозі закінчиться конфлікт у Великій Брітанії. Вірним залишається одинока альтернатива — ще трохи вичекати.
