Наприкінці 1983 року американська репортерка журнала «Рідерс Дайджест» Клейр Стерлінг опублікувала книжку про замах на життя Папи Івана-Павла II. Її книжка п.н. «Час убивців — анатомія дослідження» написана на основі дбайливого дослідження, яке забрало їй понад два роки часу. (Замах на Папу Івана-Павла II виконано 13 травня 981 року).
Клейр Стерлінг є вже автором двох інших книжок, з яких книжка «Сітка терору» вказує на те, що авторка має досвід в досліджуванні терористичних дій, які стали грізною болячкою нашого часу. Видавці «Рідерс Дайджест» мусіли мати повне довір’я в сили цієї репортерки, бо вони не обмежували часу й коштів, потрібних на численні далекі поїздки.
Авторка роз’їздила по країнах, що були в будь-який спосіб причетні до цієї справи. Кілька разів їздила до Туреччини, була в домі терориста Агки та навіть розмовляла з його матір’ю, братом і сестрою. Розмовляла з колишньою вчителькою Агки, з представниками місцевої адміністрації, суду і в’язниці, в якій Агка сидів за вбивство визначного турецького редактора Абді Іпексі. їздила усюди, зокрема туди, де Агка жив після утечі з в’язниці в Туреччині.
Авторка багато разів вела розмови із слідчим, суддями, адвокатами, з керівниками поліційних чинників і т.п. Вона пильно студіювала акти оскарження, зізнання та оборони судових процесів. Переводила численні інтерв’ю з відповідними чинниками в Болгарії, Італії, Німеччині, Франції, а також в Ізраїлі та інших країнах.
Усі висновки авторки вказують на те, що за замахом на Папу Івана-Павла II стояла Болгарія, яка тільки виконувала наказ своїх «босів» у Москві, бо уряд Болгарії не мав ніяких причин до вбивства Папи Івана-Павла II. Болгарські агенти були посередниками між тими, що наказували вбивство, і тими, що виконували той наказ.
Мабуть, що ніхто і ніколи не довідається про якийсь писаний наказ Москви убити папу, бо такого наказу ніхто не знайде. Москва має забагато історичного досвіду в «мокрих дєлах». Теперішні кремлівські вожді навіть не потребують писати того, хто має бути убитий. їм, так як колись кровожадному Неронові в Римі, вистачить зробити знак рукою, вказуючи пальцем до землі, і такий знак вишколені агенти виконують. Москва не потребує повторяти помилки з убивником Бандери і Ребета.
Ціла та справа замаху на Папу Івана-Павла II не є простою, а тимбільше, що вона замішана в дії незвичайно сильної сітки мафії, яка в дуже рафінований спосіб займалася контрабандою, перевозячи через Болгарію до Туреччини всякі вироби із Заходу, а насамперед електронне устаткування та продукти люксусового ужитку. З Туреччини через Болгарію перевозили на Захід інші продукти, а головно опіюм та інші наркотики.
В Італії, Німеччині та інших країнах Заходу турецькі й болгарські «підприємці» повідчиняли штучні підприємства, які назовні служили легальним прикриттям для таємних і підривних операцій мафії, що заробляла кілька мільярдів долярів річно. Не обійшлося без того, щоб впливи мафії, до якоїсь міри, не діяли на пресу, поліцію і судові чинники західніх країн.
По Европі кружляли чутки, що Аґкові у в’язниці таємно підповідали, як він має оправдуватися перед судом.
Не маємо наміру входити в подробиці тексту цієї 295-сторінкової книжки, однак, варто підкреслити, що авторка переконуюче доводить те, що за атентатом Агки стояли чинники безпеки Болгарії, виконуючи прямі директиви з Москви. Коротко кажучи, престиж Папи Івана-Павла II стояв Москві в дорозі до придушення в Польщі руху «Солідарности».
Як знаємо, московські вожді залюбки хваляться тим, що в них усе виконується «по пляну», але бачимо, що Боже Провидіння мало інший плян, а саме: великим терпінням Святішого Отця Папи Івана-Павла II доказати світові, що московські імперіялісти не завагаються і перед найбільше ганебним вчинком, щоб тільки зберегти свою імперію. Сьогодні терпіння Святішого Отця переконує і найбільших скептиків у тому, що Москва в імені своєї захланности виморила в Україні більше, як 6 мільйонів людей, які бажали стати незалежними.
Пишучи про рух спротиву «Солідарности» в Польщі, авторка згадує про інші країни Східньої Европи, а також про Україну. Вона каже, що Українська Католицька Церква є сталою колючкою в боці Росії.
Характеризуючи особу Папи Івана Павла II, авторка, між іншим, каже: «Він не тільки глибоко релігійний, але також є поляком до глибини його костей. В історії немає більше нищівної комбінації, як релігія, ідентифікована з націоналізмом, — так, як про це з прикрістю переконалася Велика Брітанія в Ірляндії. Ізраїль переконався про це в спротиві Палестини, а Совєтська Росія переконалася в інкорпорованих балтійських країнах і в Західній Україні та в самій Польщі».
Про ролю і руїну Української Католицької Церкви авторка каже: «Століттями мільйони українців шукали духової і політичної помочі у своїй Уніятській Церкві, яка тепер одинокою є поставлена поза законом в Совєтській Росії. Її церкви позамикані або зруйновані. Її священики ув’язнені або заслані. Її вірні гонені, арештовані, туртуровані, заслані на Сибір, поубивані. А проте, тепер в Україні, з приходом Папи Войтили, католицьке населення ожило до боротьби» (стор. 119).
Про живучість і життєздатність українського націоналізму авторка пише: «Вірулентність українського націоналізму пережила всі брутальні намагання здушити його від часу, коли Західня Україна була прилучена Росією нацистсько-совєтським пактом з 1939 року. Ворожих до совєтської окупації так, як і до совєтського соціялізму, українців уважають і трактують як непоправних бунтівників, яких здушують страшними поліційними засобами державних органів безпеки».
Покликаючись на тодішнього архиєпископа, а теперішнього кардинала і патріярха Мирослава Любачівського, авторка каже: «Коли Святіший Отець почав обороняти «Солідарність», Юрій Андропов наказав вбивство, — сказав архиєпископ Мирослав Любачівский, провідник Української Церкви в екзилі, висловлюючи звичайним декляративним реченням погляд, який практично є поглядом усього католицького духовенства совєтського бльоку» (стор. 124).
Книжка Клейр Стерлінг «Час убивців» нагадує нам другу книжку під такою ж назвою авторства Ґадфрі Бландена, з народження австралійця, що в часі війни служив американським кореспондентом в Радянському Союзі, і коли совєти в 1943 році відбили від німців Харків, Бланден особисто бачив знищений Харків. В 1952 р. його книжка «Час убивців» вийшла з друку перший раз, а в 1968 році була перевидана як високомистецький твір, порівняний рецензентом в «Нью-Йорк Таймс» до загальновідомого твору Артура Кестлера «Темрява опівдні». Автор вступного слова до книжки «Час убивців» — Лайонел Тріллінг порівняв цю книжку до праць грецького історика Фукідіта (431-404), який описав Пелопонеську війну та геноцид Атен на острові Мелос.
Сюжет «Час убивців» Бландена — це мистецький образ того, що пережила Україна під більшовицькою окупацією Москви, а згодом під окупацією других тоталітаристів — німців. На мою думку, досі ніхто з чужих письменників так добре не зрозумів терпіння українського народу і його мети бути вільним, як це зрозумів і передав у своєму творі Ґадфрі Бланден. У своїй новелі Бланден писав «Харків», а не «Харков», а в примітках пояснив, що називає місто так, як його звуть українці.
Повертаючись до книжки «Час убивців» Клейр Стерлінг, варто додати ще й те, що Аґка мав отримати за вбивство папи 3 мільйони німецьких марок, але він не знав того, що, якби плян вбивства був вдався і його не арештувала б поліція, то Аґку і так мали зразу убити по виконанні атентату. Також через деякі перешкоди не виконано замаху на Леха Валенсу в тому часі, як він відвідував папу в Римі.
Щоб більше зрозуміти й довідатись про дуже складні процеси темних сил, які довели до замаху на життя Папи Івана-Павла II, найкраще перечитати книжку Клейр Стерлінг «Час убивців», написану на основі дуже солідних студій.
The Time of The Assassins — Anatomy of An Investigation by Claire Sterling. A William Abrahams — Owl Book. Holt, Rinehart and Winston, New York, (New Updated Edition, paperback $4.95).
