(На цю тему доповідав президент UNUM-OMNES Ганс-Йозеф Нюгелем
під час перебування у Львові від 4-6 червня 1999 р.
на запрошення Фонду св. Володимира)
(Закінчення з грудневого числа)
Цей вид еманципації веде до претенсійного мислення і до втрати готовности перебрати завдання заради загального добра. В ній криється велика небезпека для молодої людини і для цілого суспільства. Християни повинні рішуче виступити проти неї. Ми повинні вимагати, щоб любов до ближнього була в центрі виховання, щоб доброзичливість, терпіння, жертовність і готовність до прощення стали метою виховання. Треба пояснити молодим людям, що той, хто шукає досконалости в собі, буде страждати від того, що не розпізнав сенсу життя. Навпаки, зміст життя полягає в тому, щоб посвятити себе справам, які виходять за межі особистих інтересів. Незалежно, чи це служіння любові до ближнього, чи виховання власних чи чужих дітей, інше соціяльне завдання чи боротьба із злиднями в країнах третього світу, чи виступи за мир і життя, на яке поблагословив Господь.
Свобода людини грунтується на дійсності, яка переходить межі людського світу. Людина завдячує своєю свободою ні собі ні суспільстві. Вона не є останнім мірилом всіх речей. Вона несе відповідальність перед своєю совістю, а відповідно до християнського розуміння – і перед Богом. Формувати своє життя і світ у відповідній свободі є даром Господа людині і її завданням. Виходячи з такого бачення людини, політик має надійне мірило, згідно з яким він повинен звіряти свою політичну діяльність.
Звичайно, етика є не єдиним мірилом політичної діяльности. Політичні рішення повинні прийматися перш за все на основі політичних і правових критеріїв. Але ми всетаки правова держава. Кожне рішення має бути у відповідності з правовими нормами. Важливим є те, що велику ролю тут відіграє моральний критерій, але багато питань, які виникають в політиці і на які повинні відповісти політики, вимагають етичних цінностей. Назвемо тут лише генну інженерію, захист життя ембріону, прискорення смерти і нові комунікаційні технології. Ці нові вимоги не можуть бути виконані лише з допомогою політики права, тут набагато важливіше застановитися на етичних і релігійних питаннях.
Кожен з нас повинен пам’ятати про ті слова, які сказав один політик, залишаючи парляментське життя: «Я думаю над тим, чи надто ревне бажання встигати за часом не нашкодить фундаментові, який ми повинні будувати і оберігати заради майбутнього нашого народу». Він сказав про це у своїх спогадах. Хіба ж не часто трапляються ситуації, в яких ми ставимо собі це саме запитання? Чи не часто ми опиняємося під загрозою піддатися впливові часу? Демократія потребує особистостей, які є достатньо незалежними, щоб приймати рішення для загального добра. Політики потребують широкого кругозору, бо рішення, які потрібно сьогодні приймати, обмежуються не лише цим виборчим періодом. Християни повинні підтримувати політиків в тому, щоб вони могли глянути за межі одного виборчого періоду і приймати рішення, думаючи про те, як майбутні покоління відреагували б на ці рішення. У багатьох питаннях, які нас сьогодні хвилюють, йдеться про те, щоб прискорити прогрес в науці і техніці і поставити його на службу людині. Іншими словами йдеться про те, щоб заохочувати дослідження і підтримувати етику технічно-наукової цивілізації. При цьому ми не повинні забувати про те, якою високою є ціна, яку ми повинні платити за секуляризацію нашого суспільства. Нас довго і достатньо переконували, що для сучасної людини все є можливим. Для декого сучасна техніка стала замінником віри. Як християнин, я стверджую, що не вірю, ніби техніка стала замінником віри. Як християнин, я стверджую, що не вірю, ніби останні питання цього світу, та навіть і передостанні можуть бути вирішені. Ми, люди, не можемо уникнути нашої недосконалости і скінченности. Змиритися з цим означає в наш час велику мужність і тверде переконання, що кожен може здобути для себе і вірі в Бога. Безсумнівно, прискорений розвиток науки і техніки значно полегшив і спростив наше життя. Медичний прогрес значно виправдав наші сподівання. Винаходи багатьох інженерів дуже полегшили наш побут. В загальному сучасні технології полегшують наше життя і сприяють добробуту. Ми ще недостатньо це оцінюємо, бо просто звиклися з таким станом речей. Можливості, які створює прогрес, ми можемо, навіть повинні використати в майбутньому. Сучасні технології роблять наше життя гідним людини, вони уможливлюють нормальне навколишнє середовище, створюють умови для допомоги бідним і хворим і для боротьби з голодом і злиднями.
Але ми також свідомі того, що технічний прогрес наштовхується на ділянки, які більшість людей не може змалювати собі навіть силою уяви. Це стосується як незмірних просторів космосу, так і світу найменшого атому. На порозі нових пізнань, наприклад, в біології, ми повинні ставити і давати відповіді на питання про етичні засади. Керуватися тут треб а тим, що не людина має пристосовуватися до техніки, а наука і техніка повинні бути поставлені на службу людині. Ми повинні надати прогресові більш гуманних ознак. Ми повинні зрозуміти, що не можна розмежувати знання і совість. Але етика є вимогою не лише до політиків і мірилом їхніх політичних вчинків. Етика є передумовою нашого щоденного життя. Я маю на увазі, як політики ставляться один до одного і як ми, християни, ставимося до політиків. Мені здається, що в даному випадку необхідно як ніколи прислухатися один до одного, йти на зустріч і допомагати один одному. Треба бути також готовим засумніватися в своїй власній позиції, бо це великий здобуток демократії. Адже людське пізнання є дуже недосконалим і ніхто не має права нав’язувати іншим свою власну думку. До справді демократичної позиції належить усвідомлення, що я також можу помилятися. Тому до демократії належить толерантність. повага до чужих думок і переконань, повага до їхнього права мати власну думку. Я вважаю, нам бракує толерантності, і це стосується представників усіх політичних напрямків. Звичайно, ми швидше помічаємо відсутність толерантности в інших. ніж в самих себе, так само, як людина, яка помічає відсутність моральности в інших, від цього сама не стає більш моральною. Також і людина, яка вимагає толерантности від інших, не стане лише від цього лібералом. Але я не хочу зосереджуватися на питанні про непорушну гармонію. Конфлікт є неуникненим і навіть необхідним. Але ми повинні поважати свого політичного опонента. Під час політичної дискусії і обговорення кожен повинен отримати право без будь-яких перешкод викласти свої аргументи. Але від надмірних полемік треба відмовитися. Іншими словами, ми повинні буту чесними один з одним. Запальні дискусії по суті є добрими і бажаними. Вони не представляють собою нічого образливого для політичного опонента. Жоден депутат не є уповноважений виборцями зводити наклепи на своїх політичних опонентів. Всі політики повинні пам’ятати, що в кінці кінців взаємні наступи знеславлять не тільки політичного опонента, а й політику в цілому. Фанатизм, одержимість і безкомпромісність є чужими демократії, яка навіть при всій її недосконалости припускає менше помилок, ніж всі інші історичні і сучасні форми державного устрою.
Демократія може існувати лише тоді, коли досягнуто елементарний консенсус в розумінні цінностей. В чому ж полягає цей елементарний консенсус? Він полягає перш за все в розумінні того, що попри всі політичнопартійні розбіжности думок для всіх демократів має бути спільне визнання певних цінностей, без яких демократія не мала б своєї внутрішньої стабільности і звичайно не могла б розвиватися. Така спільність цінностей не є розкішшю. Цінності мають бути насущним хлібом демократії.
Наші Конституції знають фундаментальні цінності, принципи та права, які навіть не потребують рішення більшости і не допускають внесення ніяких поправок, напр. гідність людини, свобода віровизнання, переконання… Але в окремих випадках конституційні норми потребують інтерпретації і конкретизації. Вирішальне значення при цьому має система цінностей, на якій вони грунтуються. Тому Конституційний суд держави досить часто посилається на усталену свідомість і усталені цінності народу. Це, власне, і є той момент, коли ми, християнські громадяни, повинні продемонструвати свою активність. У всіх випадках, де це можливо, ми повинні долучати до дискусії наші аргументи і цінності, щоб наш неповторний голос було чути в багатоголосому хорі інтерпретаторів. Це стосується не лише ЗМІ, дискусій в політичних партіях, в громадських організаціях, але й нашого щоденного життя. Що нам з того, коли напр. буде декляруватися свобода релігійного визнання, а ми немічно і мовчки спостерігатимемо, як зневажають нашого Ісуса Христа. Згідно з правовими нормами, державний обвинувачувач втручається лише в тому випадку, коли порушено релігійний мир. Іспанські і французькі католики на дієвому прикладі, а саме в питаннях шкільної освіти продемонстрували нам силу загального протесту. Що нам з того, що Конституція надає особливого статусу шлюбу і сім’ї, коли все більше християн нешлюбним співжиттям зневажають інститут сім’ї. Це означає, що в першу чергу ми, християни, у своїх думках, словах і вчинках повинні відображати державу про захист фасаду, якщо ми самі зруйнували фундамент. Лише одного говоріння про занепад цінностей недостатньо, потрібно запропонувати якусь дієву альтернативу. Доки ми самі не визнаємо слово Боже дороговказом всіх наших вчинків, то не бачити суспільству ніяких позитивних змін. Тут не йдеться про насильне нав’язування свого бачення християнських цінностей і наступ на переконання інших людей. Але ми повинні зробити все можливе, щоб наші християнські цінності стали очевидними для всіх людей і лягли в основу соціяльного життя. І сьогодні, 50 років після війни ми повинні пам’ятати, що трапляється з суспільством, в якому людське життя втрачає свою вартість. І тоді спогади будуть не жахливим самокатуванням, а початком оздоровчого процесу. Повага до людської гідности, захист від визискування, відповідна і справедлива плата за виконану працю, підтримка хворих і соціяльно нестабільних, порядність в бізнесових справах, чесність у стосунках з людьми є не якимись надзвичайними вимогами християнської віри, а фундаментом кожного цивілізованого суспільства, за межами якого людина подібна на вовка. Але піднімати планку цих вимог і закликати до них недостатньо. Лише наш власний приклад може стати переконливим доказом для інших. Бо саме через застосування своїх стати фактором перебудови зруйнованої і здеградованої римської культури. То ж давайте будемо вчитися на прикладі історії, щоб не робити помилок у майбутньому.
Наша демократична спільнота живе з принципом участи всіх у прийнятті рішень різними органами. Це проявляється в першу чергу у виборах. Тому, на мою думку, обов’язок кожного християнського громадянина брати участь у виборах. Свідоцтвом браку демократичної і християнської свідомости є наша неучасть у виборах. Деякі незадоволення є цілком справедливими й інколи нам не залишається нічого іншого, як вибирати краще з гіршого. Але своєю відмовою ми полишаємо цю сферу тим, які мають не дуже добрі наміри і намагаються реалізувати свої переконання, які є діяметрально протилежними до наших. Занадто пізна реакція може мати для нас катастрофічні наслідки.
Політичне гартування відбувається в партіях. Саме це завдання і відведено для них Конституцією. Досвід показує, що критика і висловлювання своєї думки зі сторони є не дуже ефективними. Можливо, на них і звернуть увагу, але визначального впливу на формування думки вони не матимуть.
Звідси висновок, що якомога більше християн повинні в наш час брати участь в політичних партіях, щоб наш голос і наші цінності були помітними і, можливо, навіть визначальними в цих складних процесах. Зараз вже навіть говорять про загрозу вимирання християнських політиків, якщо щораз менше чоловіків і жінок, сповнених християнського духу і свідомих християнської відповідальности, бажатимуть брати участь в політичному житті. Причиною відмови називається той факт, що люди не хочуть займатися брудною політикою, а праця в церковних структурах поглинає дуже багато сил. Звичайно, це твердження не є думкою більшости. Хоч II Ватиканський Собор, як ніякий інший, зробив наголос на відповідальність мирян за процеси, які відбуваються в світі, в останній час спостерігається такий відхід вірних від Церкви, що над цим варто задуматися. Напевно, набагато спокійніше жити за мурами Церкви, ніж йти назустріч новому вітрові політичних дебатів .
Коли ми говоримо про участь в політичних партіях, то не повинні забувати, що в нашій країні вони в певній мірі світоглядно й ідеологічно спрямовані і репрезентовані певні переконання. Тому необхідно досконало ознайомитися з партійними програмами, щоб не допускатися помилки під час виборів.
Християнство має велику заслугу у наявності демократичної культури, у досягненні консенсусу і визначенні спільної політичної ідеї, у примиренні народів. Я піду ще далі: порозуміння про центральні засади Конституції і права можливе лише тоді, коли в них присутні засади християнської моралі. Згода, порозуміння, досягнуті на засадах християнських принципів, мають стати, на мою думку, джерелом політичного консенсу.
Іншими словами, християнська заповідь любові до ближнього має політичне значення вона зобов’язує нас до толерантности, вимагає від нас вирозумілого ставлення до наших співгромадян.
До толерантности здатний лише той, чиї вимоги не містять елементів абсолютизму. Християнин повинен знати про обмежені можливості пізнання людини. При всій суб’єктивній впевненості своєї переконаності він визнає, що може помилятися, розуміє, що він не має монополії у баченні земної правди. Головною заповіддю Ісуса Христа є заповідь любові до ближнього. Ми повинні любити свого ближнього як самого себе. У нашому серці не повинно бути місця для ворожнечі.
Друга заповідь, про яку ми завжди повинні пам’ятати, є заповідь миру. Вона є центральною темою християнської віри в однаковій мірі важлива для кожного християнина: як для священика, так і для мирянина, державного діяча, політика чи робітника. Із заповіді миру, як і із заповіді любові до ближнього, випливає, що в нашому опоненті, незалежно, у внутрішній чи в зовнішній політиці, ми не повинні бачити ворога. Виховання ненависти до свого ворога в будь-якій формі і в будь-яких умовах ми заперечуємо, бо воно абсолютно суперечить заповіді любов і до ближнього і заповіді миру.
Християнська віра і політична діяльність, етика і політика не є протиріччями, якщо правильно розуміти християнство, то вони доповнюються і взаємопроникають. Отже, «політика не псує характер, політика випробовує характер».
Дозвольте мені процитувати лист святішого Отця Івана Павла II до єпископів на Єпископському синоді 1987 року під заголовком «lnstгumentum laboгis»: «Гідність особи і права людини, як і сповнена відповідальності участь громадян в суспільному житті, є істотними моментами правдивої політичної діяльности. Для мирян політична активність є особливою формою служіння іншим заради загального добра і любови. У християнина не може й виникати думки про скептичне ставлення до політики. Бажано, щоб якомога більше мирян вибирали професію, дотичну до політики, щоб християнські цінності служили людині і стимулювали справедливість в житті всіх народів. Християнські спільности і їхні пастирі повинні бути відкриті для політиків, готові кожної хвилини прийняти їх і сприяти виконанню їхніх завдань у відповідності з принципами віри».
Переклад з німецької – Наталія Щеглевська
