Так звертаються наші десиденти в Україні і на засланні у самвидавному документі до християн світу і просять у них допомоги. Цей сам зворот не в меншій мірі відноситься до нас українців, що проживають у вільному світі. Ми ж всі добре знаємо, що переслідування в Радянському Союзі за національні й релігійні переконання проводяться безперервно. Останній самвидавний документ, який друкуємо нижче тільки підтверджує цей незаперечний факт. Це вже не в перше продістаюсься до нас самвидавні матеріяли з України в яких з одної сторони підкреслюється відродження і живучість християнських ідей серед упривілійованого і розпаношеного атеїстичного комунізму в Радянському Союзі, а з другої вони у самвидавних документах звертаються до нас за допомогою, а в першу чергу сказати християнському і взагалі вільному світові, що вони, вірні Христової Церкви живуть і змагаються за правду, яку приніс і установив для нас Ісус Христос. Їхні слова, що є підтверджені ділами, є для нас подивугідними і потрясаючими. Бути християнином, вірити в Ісуса Христа, Господа Бога у більшовицькому царстві, це значить брати на себе великий риск — бути засудженим, загнаним до психушки чи на заслання, як о. Василь Романюк, Й. Тереля, Вінс й інші.
Що ж наша Церква в Україні формально зліквідована й примусово прилучена до московської православної церкви, але фактично вона існує, як підпільна УКЦерква. Помимо цього, що колись у Апостольській Столиці була введена Папою Пієм XII, окрема молитва за Мовчазну Церкву, яку зніс Папа Павло VI. Мовляв, тепер вже немає більше Мовчазної Церкви в більшовицькій дійсности. Ні, вона є, і не тільки є, але й голосно звертається через своїх вірних і священиків до християнського світу, щоби подав християнську братню допомогу. Самвидавний документ в якому є звернення до християнського світу не є першим і не є останнім, він є багатомовним і ставить деякі завдання перед нами. Якщо вони там можуть діяти в обороні христового вчення то ми тут повинні в десятеро більше зробити. Правду кажучи є коло чого попрацювати.
Комуністичний атеїзм московського виховання намагається цілковито знищити нашу Помісну УКЦеркву не тільки в Україні, але також і в діяспорі. Якщо троха глибше застановитись над подіями, які мали і дальше мають місце у нашій Помісній Церкві на терені Великої Британії то прийдеться тільки повторити слова за Домініком Моравським, що були надруковані в журналі Культура: що при єпископові Горнякові крутяться певні співпрацівники не тільки віддані душею і тілом Ватиканові, але рівнож інспіровані КҐБ.» Це, що робить єп. А. Горняк зовсім не виглядає, що це є з любови до ближнього, що цього вимагає Господь Бог, якому він мав посвятитись!
Постараймось з увагою відкрити очі і все побачимо. Слухаймо і все почуємо голос наших братів і сестер, які кричать — благають нашої допомоги. Скільки разів сам В. Романюк звертався за допомогою включно до Апостольської Столиці, але на жаль його не чули. Тепер в його обороні, в обороні Христового вчення, яке о. В. Романюк гідно й чесно голосить стали і говорять співдрузі на заслані. Ось, що вони пишуть в обороні Христової віри у безнадійних умовах заслання.
Редакція
Ню Йорк (Пресова Служба ЗП УГВР). — Передаємо зворушливе звернення групи українських політичних в’язнів до Ватикану й інших церковних та світських установ. Звернення поширене у самвидаві.
Святішому Престолові
Всесвітній Раді Церков,
Національній раді Християнських Церков США,
урядам і парляментам, які підписали Кінцевий
Акт Гельсінкських Угод
Ми нижче підписані українські політв’язні, запроторені до радянських концтаборів особливого режиму за наші переконання і літературно-художню творчість, хочемо звернути Вашу увагу, і в першу чергу увагу всіх християн світу й усіх людей доброї волі, які обороняють справедливість, свободу, мир, на крикуче потоптання елементарних прав людини в нашій країні.
Тому, що цей документ адресований міжнародним організаціям і християнським центрам, ми вибрали для ілюстрації оду із клясичних жертв радянського беззаконня, священика Василя Романюка. Знущання над ним такі зухвалі і цинічні, такі безпрецедентні, що не можуть не обурити кожну чесну людину, де б вона не жила. Засудити людину на 10 років і назвати «особливо небезпечним рецидивістом» (за радянськими законами так жорстоко карають за навмисне вбивство, бо вища кара є тільки розстріл) — це дикунство і варварство.
Очевидно, така репресія проти слуги церкви, нас, громадян цієї країни, особливо не дивує. Ми до того звикли, бо це повністю відповідає дикій натурі карателів, їх стилеві життя і духу. Тим більше, що в перших десятиліттях радянської влади таких як о. Василь розстрілювали тисячами, не питаючись чому і за що; вистачило що вони були священиками. Нас дивує те, що це беззаконня над. о. Романюком як і над іншими інакшедумаючими в Радянському Союзі було здійснене якраз в той час, коли радянський уряд розгорнув в країні демагогічну кампанію з нагоди скликання Гельсінкської наради, і громадськість західніх країн прийняла це байдуже, хоч це можна було цілком добре оцінити як зухвалий виклик демократії і людству. Але ще більше здивувало нас те, що християнська громадськість західніх держав, зокрема священики й усі проповідники Божого слова не засудили належно розправу радянської Теміди над їх побратимами по вівтареві, як і над усіма, які в радянській країні мали відвагу висловити в цій чи іншій формі свої погляди на різні питання. Більшість з тих, які підписали це звернення (православні і католики) дивуються, що священики, які, як відомо, мають у вільному світі великий вплив, залишивши своїх побратимів на поживу атеїстичним хижакам. Зокрема цей занепад нехристиянської любови дивує наших друзів по нещастю, які не вірять, згл. сумніваються, а які хотіли б вірити у християнську дружбу і солідарність. Але і світські демократичні організації Заходу й уряди не можуть випрацювати спільної лінії боротьби проти тиранії над інакшедумаючими в нашій країні. Що більше, найбільш гуманна в світі внутрішня політика великого президента всіх часів і народів, Картера, політика охорони прав людини, викликає напади з боку невідповідальних людей, скажемо точно, напади людей-садистів, так і у США, як і в інших країнах Заходу. Ці садисти, як наприклад співак Дін Рід, заплющують очі на фізичне винищування людей в Радянському Союзі, на ув’язнення, на канібальські строки тільки за думку, переконання, мистецьке слово, свободу сумління. Заплющують очі на вбивства в родинах дисидентів (наприклад, 5 квітня 1975 року був вбитий в Сумах 33-річний брат Осадчого, Володимир Осадчий; до вбивства причетні органи насильства). Звичайно, насильство, сваволя карателів не є такі масові, як це було за Сталіна — вони вишукані, брежнєвські — але від того не легше, від того вбивства і десятирічні тюрми і Сибіри не є гуманніші. Нас дивує, що на це все християни заплющують очі. Повторюємо, тепер цими днями і роками, у нашій країні відбуваються моральні, фізичні і психологічні вбивства за слово, за віру. Невже ж Ви християни світу, не чуєте нашого голосу? Цей голос з провалля, голос з-під цівки автомата. Християни світу, ми на схилі загибелі. Невже ж Ви не можете допомогти бодай священикові Романюкові? Невже ж залишите свого побратима без захисту? Цього ми ніяк не можемо зрозуміти. Священики світу повинні докласти всіх зусиль, щоб негайно зупинити знущання над побратимом, тимпаче, що це не перший злочин супроти християнської церкви.
Справа священика Романюка не справа приватна і припадкова. Це злочин не супроти однієї людини, а супроти всіх християнських церков і віруючих усіх релігій. І якщо у цій справі не буде відгуку, це рівнозначне з заохотою для режиму чинити нові злочини супроти церкви. Ця розправа повинна нагадувати всьому світові, що в нашій країні немає ніякої ґарантії, що все те, що діялося в 30-40 роках не повториться, що це минуло безповоротно. Якщо тепер, при кінці XX сторіччя священика іменують дуже небезпечним рецидивістом, так як ґвалтівника і вбивцю, то це повинно насторожити всіх християн і віруючих усіх релігій в усьому світі. Репресії супроти Романюка насамперед мали на меті застрашити всіх священиків і віруючих не тільки на Україні, але в усьому Радянському Союзі, їх придумали не випадково, бо ж авторитет релігії значно підвищився серед молоді й інтелігенції. І тому репресіям треба дати належну відсіч.
За свідченням авторитетних священиків, благочестивих протоєреїв о. Крашинського і о. Леонтія Борси, а також і молодших о. Мирона Сас-Жураковського та багатьох інших, о. Романюк є небуденним проповідником і організатором, який вирізнявся особливою активністю на церковній ниві. Тому власне його і вибрали об’єктом репресій. Недарма тепер його ім’ям застрашують священиків на Україні. Він став «притчею во язицех», але рівночасно і правдивим мучеником за слово Боже, за віру. Це підкріплює переконання, що оборона священика Романюка — це оборона релігії, оборона свободи в нашій країні. Ми сподіваємося, що міжнародні християнські церкви і центри і все християнство, всі люди доброї волі прикладуть максімум зусиль, щоб зупинити розправу над вірним сином церкви, мучеником XX сторіччя за віру Христа. Це скріпило б авторитет релігії в Радянському Союзі, було б натхненням для тих, які сумніваються, скріпило б віру слабих духом. Цей акт став би ще одним прикладом християнської солідарности.
До Вас звертаються Ірина Стасів-Калинець, Михайло Осадчий — засуджені за художню творчість; Оксана Попович, Ірина Сеник, Богдан Ребрик, Данило Шумук, Микола Євграфов, Петро Саранчук, Вячеслав Чорновіл, Святослав Караванський, Василь Долішній — засуджені за переконання. Усі ми перебуваємо в таборі особливого і суворого режиму, перед усіма нами, після закінчення строку — заслання в Сибірі.
П. С. Ми просимо міжнародню демократичну громадськість влаштувати нам спільну, або одному з підписаних, зустріч з закордонними кореспондентами. На підставі якого права таборова адміністрація і радянський уряд відмовляють нам у цьому проханню?
Прохання до уряду, Сенату і до президента США: за кожний дозвіл радянському журналістові відвідати тюрму у США, домагатися дозволу відвідати політичний табір і тюрму в СРСР. Ми щиро підтримуємо політику президента Картера на захист прав людини. Президент Картер — улюблений політичний діяч не тільки радянських дисидентів, але цілої демократичної громадськости.
Прохання до всіх тих, які пишуть нам листи з-за кордону — домагатися, щоб листи радянським політв’язням доставляти Міжнародною поштою. Нам листів з-за кордону не видають і кажуть що так буде, аж до часу коли «не буде галасу»:
Привіт усім демократам і гуманним людям світу з найжорстокіших у світі радянських концентраційних таборів.
