Екологія це частина біології, науки про життя. Займається вивченням взаємин між рослинами і звірятами та їхні відносини до підсоння, землі й довкілля.
У наших часах знавці та люди відповідальні за дочасний добробут намагаються затримати екологічну рівновагу, бо інакше прийде до катастрофи і може навіть людство загинути чи повернутися до печерної людини. Та й доречі екологістам, головно в Европі, вдалося багато зробити, щоб покращати життя людей, рослин і тварин.
Коли ми говоримо про християнську екологію, то маємо на думці не різні християнські деномінації чи відлами, але перед усім вселенських християн, що їх головою є наслідник св. Петра — Папа Римський, Павло VI.
Добрі взаємини та й розвій Церкви і її вплив на інші християнські середовища та й нехристиянські залежить від її екології, тобто внутрішньої рівноваги і належних взаємовідносин. Це перед усім відносини між обрядами та й помісними церквами.
Та що? Видимо здавна, що в католицькій Церкві панує під тим оглядом велика нерівновага і екологія є вельми захитана. Ще до 9-го віку, до східнього розламу, екологія була а від тоді вона затратилася понині. Тому в справжній Церкві панує єдиний елемент — латинський чи римський і західний, а східний зійшов на окрайці християнського католицького життя.
Видимо місійну діяльність Церкви. Це загалом латинська монополія! Східні хіба на папері.
У західних нема такого офіційного поділу: в патріярхаті і поза патріярхатом. Який то нонсенс був би коли східні зачали ділити латинників «в латинській церкві і поза нею?» Латинники не мають такого поділу на вірних, що були б поза територією їхнього обряду!!! Вони надалі уважають себе вселенниками-католиками, а східні це щось як виняток із загального правила чи й завада. Це можна видіти і не треба нікому пальців в очі пхати!!
Навіть і останній собор поза правами і привілеями на папері і латинськими обов’язками на плечах нічого конкретного не дав. Це видно не лише з ігнорування прав українців до патріярхату, але взагалі за мачушиного трактування східних…
Та помимо того, щоб Церква належно жила і сповняла свою Божу місію, їй треба доброї екологічної обрядової рівноваги. Коли хоче Церква бути світлом світу і взірцем правди та справедливости, то мусить поставити кожен обряд рівноправним. Дати місце на повну самоуправу під проводом вселенського архиєрея.
Кожен же обряд матиме належну самоуправу, коли матиме усе, що до його життя потрібне, тобто буде нероздільний в собі та віддільний від інших обрядів. Матиме свою обрядову індивідуальність! Віра це рід, а обряд це специфічна різниця в Церкві. Під віру-рід підходять усі обряди і західні і східні.
Тим то кожен обряд має мати свого голову. Технічно висловившися, патріярха в східних і тому не має чого давати ні вселенський собор, ні папа того, що вони, як латинники, не мають. Хай дадуть трохи східним жити і рухатися, а не, як ця малорозумна мама, що без неї і кроку дитина не може зробити. Знову обряд має мати свою внутрішню єдність. Усі ці латинські ділення східних під централізацією політичної поліції, що її звуть східня конгрегація, є не лише нонсенсом, але запереченням усякого справді обрядового життя. Збоку інші це видять, що щось у вселенській церкві не в порядку, коли римські собранія мусять контролювати східні обряди, наче б їм не вірили. Навіть єпископа не дадуть висвятити їм самим. Бідні кволі й непорадні візантійці без чужого нагляду ще готові наробити якоїсь авантури. Нині вже віриться усяким папуасам, тільки східні становлять виняток!
Також східні мають свою, ще з часів апостольських, ментальність. Як от свята, монашество та й священство. Воно тут жонате. Не тому що цього хочуть східні щоб відрізнитися від «справжніх» католиків, але цього вимагає саме життя. Ми мали б кращу обслугу по містах діяспори, коли б мали таке священство, але цього не дозволять «недорослим» східним. Хто ж на тім тратить? Вірні, душі пропадають. Хоч західним того й треба, бо матимуть більше адептів. Але чи це справедливо?!
Екологія вимагає, щоб західні дали спокій східним і нагоду себе проявити, як справжні католики, та й жити як східні. Навіть щодо управи, звичаїв, чернецтва та й священства і мови. А то ніби маєте свободу, але поводяться як з пасинками чи «молодшими братами».
Ми не можемо себе почувати у вселенській Церкві, як у всесоюзній совєтській тюрмі, де всюди верховодить «старший» брат москаль.
Коли Церква стоїть за справедливістю і так гарно деклямує на всі заставки про любов, то її треба виконувати в себе, на подвір’ї чи пак у хаті власній. Викручуватися тут усякими «політичними, чи обставинами часу» то годі. Для себе то є «аджорнаменто», а ви східні: чекайте….
Східні загалом на протязі історії були в лоні таки вселенської Церкви лише толеровані, як менше зло від розєднаних, та й тим належиться провести латинникам здоровий ревізіонізм! Провірити своє становище супроти східних! Провірити ділово і речево та й направити. З Фотія стягти клятву вже не поможе, але вдоволити вимоги і то життєві живих східних і то не єретиків чи схизматиків, але таких католиків, битих іновірцями і атеїстами, то можна і треба та й це саме на часі!
Треба вже раз провести реституцію, щоб могти мати лице говорити краще про минуле. Замало признатися до старих помилок а далі ще куди гірші роботи і давати себе водити за ніс усяким совєтським дипломатам і всесвітнім крутіям!
Це треба робити тепер, коли і Церква починає говорити голосно про гуманізм і екуменізм. Тим більше, що латинська Церква так поступається перед усякими іновірцями та й безвірками і з того жадної користи немає і не буде. Христос навіть апостолів за невірство ганьбив, а нині шукати якоїсь віри і вірити тим, що за клич свого нікчемного життя уважають релігію опіюмом народу чи пропаґують «Ванька, крой Боґа нєт», то дуже низько скотилася католицька чи пак латинська думка по цім соборі.
Варто проснутися, коли ще не пізно і старатися, щоб уже раз східні чулися як рівні з рівними в справжній вселенській християнській, католицькій, спільноті та й могли рядитися у своїм секторі за власними зразками і тим спричинитися доброю волею до росту цілого містичного Тіла Христового — Вселенської Церкви.
Словом, дайте вже раз, щоб нога виконувала свою роботу, а рука свою і так дальше! Голова ж усім не може бути, хоч кермує. А роботу виконує кожен член йому приналежну — питоменну!
