Перед нами найповажніший тиждень літургійного року, що популярно зветься «страсний тиждень». Християнин, що зближається до нього, відчуває зразу якусь дивну сумовито-поважну атмосферу. Чому? Що це за тиждень? Відповідь коротка: в тому тижні згадуємо і переживаємо святу подію в історії нашого спасення: Богочоловік, Ісус Христос помер серед жорстоких терпінь за нас, за кожного з нас, за все людство, Його несправедливо судили, жахливо тортурували і врешті замучили на хресті — найганебнішою смертю. Подробиці тих терпінь описувані в євангеліях доволі докладно, щоб мати образ тієї жахливої події в історії людства, яка одначе не була трагедією, чи скандалом, чи безумством, але великою ціною, викупом, визволенням нас усіх від трагічної неволі гріха, яким ми не належали до Бога. Христос за нас страждав і помер! Він помер за нас щоб ми жили життям вічним у Бозі. З одної сторони це трагічна, пресумна і болюча подія, з другої — це подія Христової перемоги і Христового визволення для нас. Звідти ось той поважний настрій, звідти та наша глибока призадума в цім тижні з єдиною думкою — Христос за мене терпів і помер. Св. Павло так реалістично про цю подію говорить: «Ледве чи хто хотів би за доброго праведного померти, бо за доброго може б ще хто і відважився умерти. Бог же показує свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були грішниками» (Рим. 5, 7-8).
Завданням цих наук буде пережити цей страсний тиждень в роздумі про Христові страсті-терпіння з двома думками: Христос помер за нас, за кожного з нас, а,коли воно так, тоді наші гріхи були причиною Христових терпінь і смерти, коли Христос терпів — гріхи кожного з нас були Його болем, кожний з нас причинив Христові терпіння і Христову смерть на хресті. Бо кожний з нас Його ранами вилікувався, як казав пророк Ісая: «Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс. 53, 5).
Наш нарід, ведений Літургією, любив переживати цей тиждень. Святіший Отець Папа Іван-Павло II у своїм посланні з нагоди нашого тисячоліття робить нам признання. Він каже : «Гідною окремої згадки є їхня характеристична набожність до Христових страстей, чутливість до таїнства терпіння, яке пов’язане зі спасенною дією Христа». Так воно справді й було: люди ставали мовчазними, поважними, більше молились в цім тижні — нишком чи відкрито, били поклони, робили різні покутні діла, строго постили, дехто в часі молитви мав в очах сльози — щось переживав, а в самий страсний четвер, в часі читання страсних Євангелій, всі слухали описів євангелистів з запертим віддихом, теж ронячи сльози співчуття Спасителеві і з почуттям вини за свої гріхи. Такими були наші батьки колись.
Христос помер за нас! Наші гріхи завели його на Голготу. Пережиймо цей тиждень з повною християнською повагою, глибокою думкою, з великою свідомістю, що саме сталося тому близько дві тисячі років у Єрусалимі. Скажім собі кожний в цій хвилині, по цій науці, цілий день завтра і цілий тиждень з вірою: Христос за мене терпів і помер. Зробіть це ви, що в Бога не вірите! Заперечити Христа годі! Він жив. Він був між нами і про Його смерть за префекта Юдеї Понтія Пилата записали нам римські історики-погани. І подумайте хвильку: за тебе Христос помер! Скрізь по світі по старих державах у столичних містах є могили невідомого вояка чи вояків, що згинули у війні. Яку велику честь ми їм даємо часто в часі року. Вони згинули за нас, щоб ми вільно жили, щоб ми не були рабами у ворога, щоб ми мали вільною рідну землю. Слово «згинули» є легко сказати, але хто знає життя вояка на фронті, той знає, що воно пов’язане нераз з нелюдськими труднощами, терпіннями, страхами, тривогами, розпачем. І ті вояки за нас терпіли і гинули. Ми їх за те шануємо і їм вдячні.
Христос хотів за нас терпіти і помер. Ці терпіння і смерть Христові є для нас дуже особистими, вони відносяться до кожного з нас особисто, хоч і теж слушно кажемо, що ті терпіння були за все людство, але кожний з нас Бога зневажив особисто своїми особистими гріхами, хоч перший гріх перших наших батьків на початку існування людства був і став гріхом нас усіх, бо його вчинили наші прабатьки, від яких ми походимо. І той перший гріх став теж причиною наших особистих гріхів.
За мене помер Христос, бо я зневажив Бога також! І ніхто не вільний від гріха, всі це відчуваємо по кожній провині, усі відчуваємо потребу звільнитись від тягару гріха, провини, усі хочемо тихого сумління і запевнення, що ці провини наші можуть кимось бути прощені, відпущені, подаровані і то так, що їх в нашім сумлінні вже більше не буде. Ми навіть добровільно відбули якусь кару за те. Хто це нам може дати? Це зробив Христос своїми страстями і смертю. Коли в це вірю і в покаянні г знаю мої гріхи перед Ним і скажу Йому, як гг збій ник на хресті: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Твоє царство», — Він скаже: «Амінь, ще сьогодні будеш зі мною в раю». Христос таке запевнення може дати як наш Бог і Спаситель — Богочоловік, що на те у світ прийшов.
Значить, не є так важко повірити, що Христос помер за нас, за мене! Коли серед нас є особи, які дають життя серед терпінь за свій народ, за своїх батьків, Бог хотів в такий самий спосіб таку жертву з любови до нас вчинити. Очевидно, у випадку вояків, що гинуть за нарід, це розумові легко зрозуміти і збагнути їхнє геройство. Тут, дивлячись на Голготу, треба віри, бо йдеться про важке таїнство злоби, якою є гріх, що відриває людину від Бога і позбавляє її справжньої гідности, тут велике таїнство направи такої безконечної провини, якою є гріх перед Богом, бо Його безконечного зневажує безконечно. Тут і велике таїнство Божого Промислу, яким для направи Бог стає людиною і як Богочоловік терпить і вмирає людською природою, яку прийняв на себе, щоб в такий спосіб дати викуп, заплатити, направити зруйновану справедливість. Все це слова св. Павла, який слабенькою людською мовою хоче до цього таїнства відкуплення наблизити наш ум і серце.
Основою нашої віри є власні Христові слова про те, що Він хоче за нас терпіти і вмерти: «І як Мойсей підняв змія в пустині, так Син Чоловічий має бути піднесений (на хресті), щоб кожен, хто вірує в нього, жив життям вічним (Ів. З, 14). «Син Чоловічий прийшов не щоб йому служили, але щоб послужити і дати життя своє як викуп за багатьох» (Лк. 20, 28). У євангелії легко знайдемо чимале число Христових висловів про те, що Він хоче вмерти за нас, за кожного з нас, за наші гріхи. Св. Петро у своїм посланні каже: «Ви були викуплені не золотом чи сріблом (як це роблено з невільниками), але дорогоцінною кров’ю Христа» (1 Петр. 1,18). Чи не є це чудесне таїнство! Чи не є це щаслива вістка! Христос за нас помер. Це дійсність Божого Промислу, Божої любови до нас, щоб ми були з Ним, в Ньому і для Нього. Св. Павло нераз наголошує те, що кожний є вартісний, бо за кожного помер Христос (1 Кор. 8, 11), Христос видав себе як принесення та жертву (Еф. 5, 2).
Наш Шевченко, дивлячись на злобу, фальш і лицемірство царської державної системи, казав з гірким болем, неначе співчуваючи Христові:
За кого ж Ти розіп’явся,
Христе, Сину Божий,
За нас, добрих, чи за слово
Істини… чи може,
Щоб ми з Тебе насміялись?..
Страшні слова людини, що мала велику віру в Христові спасенні страсті! Це думка на сьогодні. Повторяймо її ввесь час: Христос за мене страждав і помер. Або кажім це церковною молитвою з поклонами і сльозами:
Перетерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!
