Як тільки пронесуться безмежно-радісні слова, незаперечної, вічної правди Христос воскрес у їх індивідуальному, чи хоральному звучанні, які переливатимуться і зливатимуться у хвилі могутніх симфонічних мельодій і стелитимуться у стіп Всевишнього Триєдиного Господа Бога, постараймось на хвилину забути про все і перенестись думками у простори того часу, коли ця істина сповнялась тут на нашій земній кулі. Ось в цих двох простих словах — Христос воскрес — міститься безмежна глибина Божої благовісти, якої ніхто не передбачав, не сподівався й не очікував. Це сталось у найбільш захмарені дні, в дні страху і розпачі, коли здавалось, що все скінчилось, а це що було перед тим, це був тільки спогад сну. Здавалась, що заходяче сонце, в трагічну п’ятницю, в день скону Ісуса Христа Спасителя нашого більше не зійде, а останеться темрява, страшна темрява…
Трагічна смерть Ісуса, як ми підкреслили в попередньому, березневому числі нашого журнала в статті «Притерпівий за нас страсти…» була одним з найбільших ударів для Христових послідовників — апостолів, які до останньої хвилини трагічної смерти Ісуса не могли повірити що буде таке закінчення. Вони вірили, що Христос розп’ятий на хресті зробить чудо. Перед ними була закрита істина, якої вони не були спроможні зрозуміти, що прославлення і воскресення вело через муки терпіння і смерть. Тому, зрозуміло, що після того в їх очах все маліло і прямо заламлювалась віра.
Пригляньмось ближче до останніх днів життя Ісуса Христа на землі аж до воскресення і ми побачимо, які були сповнені ярко разючими контрастами. Сьогодні ми це часто спринимаємо без глибшої застанови. Вдумаймось над такими моментами, як тріюмфальний в’їзд до Єрусалиму, піднесення й захоплення, кожний бажав бути причасним цього свята, кожний бажав кинути цвітку під ноги Месії та піддержував могутні вигуки осанна, осанна. І не довго приходилось чекати на контраст, побачити цього самого Богочоловіка оздобленого терновим вінком під важким хрестом на якому віддав останній свій віддих, як Богочоловік. Здавалось, що це безповоротній кінець, що це епізод, який історія віднотує на своїх сторінках і на цьому поставить крапку. І сталось те, чого ніхто не сподівався, чого ніхто не очікував, прийшла неповторна неділя — воскресна неділя, незабутня, вічно творча й жива, після трагічної п’ятниці неділя, в яку Христос воскрес, що є чимсь таким безконечним, невичерпним і неохопним, що трудно дати повноту змісту цієї вічно живої істини.
Ось вже майже на протязі двітисячі років все християнство осмислює, аналізує суть і зміст цієї світлої Господньої істини. Тому ми не раз вже чули слова, що Христове воскресення, це є перемога світла над темрявою, перемога добра над злом, це перемога Ісуса Христа нашого Спасителя над дияволом. І в похідній цих думок підкреслюється, що Христове воскресення, це є свято свят, торжество торжеств. І здавалосьби, що на протязі довгих минулих віків можна було все сказати, все написати і все розкрити до найменьших детайлів. Людський ум, у відношені до Божого, хоч і обмежений, але при Божій помочі відкриває все щось нового, бо Христове Воскресення стало змістом, програмою і ціллю людського життя.
Христос своїм воскресенням показав для кожної людини, що це є чудо чудес воно сталось для того, щоби підкріпити, оживити і підкреслити у їх вічній незаперечності всіх до тогочасних чуд. Без Христового воскресення все було б стало слабким і прямо неіснуючим. Поруч з тим воно було наочним здійсненням істини про наше дочасне буття тут на землі і перехід у Божу безконечну вічність. Христос нам показав, як Богочоловік, що смерть не є закінченням, а тільки переходом у інший світ у світ Божий. Поруч з тим Христос показав нам, що як Він терпів невинний, пройшов хресну дорогу і був розп’ятий на хресті — дереві, як невинна людина Богочоловік. Так і нам прийдеться переносити різні кривди, на які ми не заслужили, але їх треба буде терпеливо зносити.
Роздумуючи над Христовим воскресенням ми приходимо до незаперечної істини, що без Христового воскресення, себто цього чуда чудес прихід Ісуса Христа не мав би властивої сили. Це нас повинно укріплювати також у нашому індивідуальному і збірному — національному житті. Це нас також повинно кріпити у боротьбі нашої Помісної Церкви за її історичні права, бо ми знаємо, що багато терпить невинних і що воскресення приходить після трагічної п’ятниці. Ми також не повинні уболівати над тим, що серед нас є зрадники, бо ж Христос мав дванадцять своїх найближчих послідовників, це найвужче звено — апостолів і то серед них був один зрадник, але незалежно від цього Христова Церква зросла до сили, яку трудно виміряти. У всьому нас тільки утверджує Христове воскресення. І коли Ісус Христос вже після воскресення сказав до апостолів — ідіть і научайте всі народи. Що є в цьому істотне для нас? Христос не сказав навчайте нарід, але народи, значить різні народи, з їх відмінними питоменностями. Про це часто забувають ті, що повинні пам’ятати.
У дні свят Христового Воскресення знайдім хвилину спокійного часу на роздуми над цією радісною істиною Христового воскресення та піднесім наші молитви до Всевишнього Триєдиного Господа Бога, щоби нам дав силу, терпеливість і скріпив нашу віру у воскресення нашої правди, нашої Помісної Церкви по довгій, довгій трагічній п’ятниці. Пам’ятаймо, що смерть це не кінець, після цього приходить воскресення. Наше воскресення недалеке і про це до нас промовляють фатімські перестороги. Нехай нас це чудо чудес наповняє сильною вірою — Воістину Воскрес.
