Немає більш радісної благовісті, як ось цих два, дуже скромні й прості слова «Христос Воскрес», а водночас, який їх глибокий, прямо бездонний і широкий зміст. Це зміст, дорога, кожного зокрема й всього людства нашого туземного життя з виразною і незаперечною проекцією на потойбічне, вічне життя. Кожного року Христова Церква пригадує нам ці незаперечні правди. Над цими питаннями ми повинні роздумувати і їх осмислювати. Христове Воскресіння, це невичерпна криниця, яке дає відповідь на питання нашого буття.
Тому Христова Церква в особливий спосіб приготовляє своїх вірних до зустрічі до цього радісного Христового Воскресіння. Церква приготовляє до духовної обнови. Для цього є установлений перед Христовим Воскресінням Великий піст, у час якого вірні упокоряють себе фізично й духовно. У фізичному розумінні постять, здержуються від певних страв або просто постять, хоч піст має особливе значення у приготуванні до цього великого і радісного свята, але найбільш суттєвим є молитва та молитовне роздумування, себто духовна обнова. Не йдеться тут про певну машинальність і шабльоновість, але про внутрішню, глибоко-духовну настанову, осмислення над тим, чим було, чим є і чим залишається Христове Воскресіння, щоб його зустріти велично й достойно з чистим серцем і душею. Такими роздумами і осмисленням ми повинні постійно утверджувати нашу віру у незаперечні Христові Правди. Ми ж добре знаємо, що на протязі цього, майже двотисячного часу, було чи мало різних спроб і жорстоких актів, щоб заперечити Христові Правди, але без успішно. Антихристські акції були, є і залишуться, але вони не є в силі перемогти, побідити Христову Церкву, бо ж Христос своїми страстями, терпінням і смертю, розп’яттям, на дереві хресті, смерть побідив. Той же хрест, на якому був розп’ятий Христос, що був пострахом для людства, став для нас символом перемоги, побіди над світом злоби, світом сатани.
Роздумуючи над хресною дорогою Ісуса Христа ставимо собі питання, чи мусів Ісус Христос проходити цей шлях від ось цього тріюмфального осанна, в’їзду до Єрусалиму, через хресну дорогу, муки, розп’яття і смерть? Без сумніву, Ісус Христос, як Богочоловік міг це відмінити, але нам, смертним людям, неможливо збагнути, а Христос, як Совершенність, знав краще, що потрібно для нас, кожного зокрема й для всього людства, для нашого спасіння. Знаємо незаперечну правду, що Христос сказав — я дорога життя. Знову ж знаємо, що ця дорога була різна. Ще перед кінцевим акордом Христового життя на землі, йому приходилось втікати, щоб зберегти життя, бути переслідуваним і закінчити свою туземну мандрівку розп’яттям. Це одинока дорога, що веде до спасіння. Тому наш Спаситель, Ісус Христос пройшов її сам, щоб ми побачили наш шлях до спасіння.
І так, роздумуючи над цією дорогою Ісуса Христа варто пригадати найближче оточення Ісуса, якими були апостоли. Вони були безпосередніми свідками його чуд, його Нагірної Проповіді, що стала одною з основ Христової Церкви. Хоч Ісус Христос говорив апостолам про свій кінець туземної мандрівки, про страсті, муки і розп’яття на хресті, але апостоли були захоплені його чудами, що іншого вони не брали навіть до уваги. Вже перед своїми страстями, на «Тайній Вечері», знову ж, Ісус говорив про свій кінець і при тому додав, що серед дванадцяти апостолів є один, який його зрадить. Звичайно, Ісус міг і цю зраду відмінити, але це мало залишитись для нас, що зрадники будуть до кінця світу і ми повинні бути цього свідомі.
Ще одна думка. Апостоли хоч чули слова Ісуса Христа про його кінець, але вони не вірили, що він таким буде. Вони були переконані, що Ісус серед присутньої, розлюченої товпи зійде з хреста. Перед апостолами була закритою тайна, що дорога до спасіння веде через муки, терпіння і смерть. Після розп’яття і смерті апостоли втрачали віру у свого Учителя, Ісуса. Коли Христос воскрес, ніхто не бачив цього, як Він воскресав, як відвалювався величезний камінь входу до гробу, тільки перелякана сторожа втекла. Пішла до сенедріону сказати, що Ісуса нема, Він воскрес. Ці невіруючі повірили, що так сталось, але сказали сторожам, щоб говорили, що його викрали з гробу. В той же час апостоли були перелякані й не могли повірити, що Христос Воскрес. Що ж стається? Ісус з’являється серед апостолів і каже — Мир вам, хай ваше серце не тривожиться, я той якого було розп’ято… Ісус попросив, щоб йому подали щось з’їсти, щоб таким чином доказати, що Він не дух, не з’ява, але той сам, що був з ними і творив чуда.
Чи не варто і нам, у цей радісний час Христового Воскресіння, подумати над тим, що Христос є той сам, що був і є, і буде та увердити нашу віру, а також утвердити віру у нашу Батьківщину-Україну, нашу Українську Церкву. Подумаймо, коли наш нарід був повністю фізично й духовно поневолений, його Батьківщина — Україна не існувала на картках світу, а Українська Церква була поставлена поза букву закону, то ми в той час сильно вірили, що наш народ, наша Церква живуть, незнищимі й будуть жити! Подумаймо сьогодні, наша Батьківщина-Україна з’явилась на картках світу, наш народ стає з колін, наша Церква воскресла і утверджує Христові Правди, а у нас віра заломлюється, мовляв нічого немає, гірше як було! Мабуть, все це людське, але у цей воскреслий час просім Воскреслого Христа, щоб нам допоміг утвердити нашу віру у Нього безсмертного, наш терплячий український нарід і нашу Українську Церкву. Вони є і будуть! Заповнім таким змістом наше сьогоднішнє Христос Воскрес!
М. Г.
