Будь-які традиції-звичаї, що відчужують вірних від Христа, не можна називати християнськими звичаями.
Напередодні своїх страждань, після вечері із своїми учениками, Христос взяв хліб, поблагословив, розломив, дав своїм ученикам і сказав: «Прийміть, споживайте, це є Тіло моє, що за вас ламається на відпущення гріхів». Потім узяв чашу з вином, поблагословив і дав ученикам, кажучи: «Пийте з неї всі, це є кров моя нового заповіту, що за вас і за багатьох проливається за відпущення гріхів. Це робіть завжди на спомин про мене». І кожний раз, як Христовий священик — з роду в рід — править Божественну Літургію денебудь на світі, сам Живий Христос присутній у Святих Дарах у невидимий таємний спосіб.
От через що відправа Божественної Літургії є найбільш свята, життєздатна з усіх християнських відправ. От через що перші християни сходились у катакомбах, ризикуючи своїм життям, на повторення Святої Вечері, щоб прийняти Живого Христа у своїх серцях і душах. От через що сьогодні по цілому світі на всіх християнських престолах правляться Служби Божі.
У своїй проповіді на Страсний Четвер «Установлення Тайни Св. Причастя та її приймання» великий український Митрополит і Христовий Мученик Василь Липківський писав:
«От через що ми, православні християни, завжди правимо Божественну Літургію, на якій згадуємо те перше Причастя, яке Христос сам приготував і передав своїм ученикам на вічний спомин про Нього. На жаль, в Православній Церкві встановилась звичка, що миряни рідко коли, раз у рік, приймають Причастя, і коли Христос на Божественній Літургії устами священика проголошує: «Прийміть, споживайте, це є тіло моє, пийте з неї всі, це є кров моя», — ніхто майже з присутніх не бере, не споживає і не п’є, а споживає святе Причастя тільки сам священик.
Безумовно, до святого Причастя християнин повинен ставитися з великою увагою, як до таємного акту найтіснішого єднання з Христом, і приступати до Причастя із страхом Божим, вірою і любов’ю, як цього навчає і св. ап. Павло сьогодні (І Кор. 11, 28). Але й таке відношення до св. Причастя, коли Христос дає його всім, а ніхто його не приймає, теж не свідчить про уважне відношення християн до заповітів Христа. В цій неуважності мирян до св. Причастя багато винне, правда, й духівництво, що старалось держати мирян подальше від Христа, щоб самому здаватись ближчим до Нього».
Яке ж духовенство держало мирян від Христа? За часів митрополита — московське і ті українські священики, які ставали «гряззю Москви». А пізніше й те духовенство, яке накинуло нашому побожному народові обов’язок сповіді перед святим Причастям, а самі не сповідалися!
Безперечно, що сповідь є одна із церковних тайн. Але перед св. Причастям сповідь обов’язкова лише тоді, коли людина знаходиться в стані смертельного гріха.
Християни світу щонеділі, навіть щоденно, приступають до св. Причастя. Чи ж ми більше грішні, менше гідні, як греки, поляки, серби, англійці, німці, французи, еспанці, мексиканці, китайці, японці та інші народи?
Я вірю в ще невиконаний заповіт нашого поета і народнього пророка: «… вставайте, кайдани порвіте!». Я сильно вірю, що колись «Встане У країна і розвіє тьму неволі, світ правди засвітить!». Але тільки тоді, коли більшість нашого народу стане таким релігійним, таким Богом надхненним, яким був слуга Божий Тарас Шевченко, який писав княгині Варварі Рєпніній 28 лютого 1848 року з жандармського каземату: «… Я тепер говію і причащаюся Святих Тайн». Ту саму адресатку Шевченко кілька разів просив, щоб прислала йому книжку Томи Кемпійського «Про наслідування Христа», додаючи, що єдина надія його тепер — це Євангеліє, яке він читає «щодня і щогодини!». Одержавши Тому Кемпійського, дякує і каже, що лише «християнська філософія може помогти людині в боротьбі з безнадією».
Христос — одинокий Спаситель людського роду і одинокий Спаситель України. Так як Христос воскрес, так і Україна колись воскресне. Тому забудьмо про стародавні (московські) звичаї, що відчужують від Христа, і приймаймо Живого Христа до наших українських сердець і безсмертних людських душ.
В Архипастирському посланні Собору Єпископів Української Автокефальної Православної Церкви з нагоди початку Святого Ювілейного Року Тисячоліття Християнської України читаємо:
«… Пам’ятаймо, що Свята Літургія дає нам нагоду безпосереднього спілкування у молитві, в слуханні Слова Божого і головне — у Святій Тайні Євхаристії, в якій Спаситель Христос пропонує нам з’єднатися з Ним через Свої Пречисті Тіло і Кров. Не обмежуймо цього великого дар до традиційного одного разу на рік ПРИЙМАЙМО СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ ЯКНАЙЧАСТІШЕ, бо в ньому — життєдайна сила, освячення, запорука вічного життя».
