Ніс хрест на Голготу у шумі юрби,
Скривавлений, битий шаленством злоби.
Розп’явши, дивились, як смерть панівна
По тілі Його своє жниво несла;
Як корчилось тіло і біль бив з очей,—
Той біль, що розчавлює віддих грудей;
Як спрага душила палючим вогнем
І смертне конання котилось лицем.
Дивились, як мати ридала в тужбі,
Вмивалась сльозами в виснажній мольбі,
Вмлівала від болю; конав її син —
Єдиний, коханий, без тіні провин.
Скінчилася драма. Юрба розійшлась.
Затьмарилось небо, земля затряслась.
«Сконав, — говорили, — не встане гордій.
Померли спірила фантазій і мрій».
Та блиснуло чудо всесвітніх чудес:
Він силою духа із мертвих воскрес!
Світали епохи, являлись творці
Науки, мистецтва, воєнні знавці,
Та всі пішли в землю, навічним сплять сном,
Ніхто не встав з гробу — ні цар, ні Самсон.
Лиш Він встав — всесильний! Над гробом владар!
Він — цар над царями! Безсмертности Цар!
Він в душній скорботі — пахкий фіміям,
В гіркому відчаї — цілющий бальзам.
Він віри, надії й любови пуття!
Він сила воскресна! Не смерть, а життя!!!
