Хоч українська й чужомовна література про Митрополита Шептицького досить велика, вона не усистематизована, повторяє часто загально знані відомості й не вичерпує теми про його многогранну діяльність. Дослідженя пастирської, наукової і філянтропічної праці Князя нашої Церкви було утруднене браком доступу до архівів чи донедавна відсутністю важніших галицьких періодичних видань, зокрема газет.
Тепер справи дещо покращали; політика «гласности» на рідних землях уможливила одержання цінної документації, особливо широкого листування Митрополита, дещо приступнішими стали також засекречені архівні матеріяли Ватиканської бібліотеки й нарешті маємо на мікрофільмі львівську газету «Діло», в якій є багато мало відомих інформацій.
Саме їх подаємо тут у формі хроніки, починаючи з 1899 року, коли Слуга Божий Андрей був іменований єпископом Станиславова. Наша хроніка, напевно, неповна; вона подає дані, взяті з «Діла» й доповнені тут і там відомостями з кращих джерельних праць, при чому відмічуємо, що кілька наведених у ній дат, подій є приблизними й можуть відхилятися від дійсних дат на один-два дні в ту чи іншу сторону.
Це, на нашу думку, не зменшує вартости включених тут інформацій, і ми надіємось, що наша хроніка буде корисним причинком до дальшого дослідження життя й ДІЯЛЬНОСТИ нашого великого Митрополита.
1899
2 лютого — о. Андрей іменований цісарем на єпископа Станиславова.
У травні — у місцевості Пархач, приналежній до Василіянської парафії в Кристинополі, о. Андрей виголосив проповідь під час торжества поновлення обітів членів братства тверезости.
19 червня — Папа Лев XIII іменував о. Андрея єпископом Станиславова.
30 червня —о. Андрей брав участь у іспитах питомців oo. Василіян у Кристинополі, після чого виїхав до Рави-Руської в супроводі о. С. Ліца, ректора, о. В. Чернецького, декана і о. М. Повха, настоятеля парафії в Кристинополі.
24 липня — о. Андрей приїхав до Станиславова й замешкав у архипресвітера, о. Фацієвича. Тут його привітали члени капітули й духовенство Станиславова. В наступний день він відвідував місцеві організації.
2 серпня — єпископ Андрей видав два пастирські листи до вірних Станиславівської єпархії: «Перше слово пастиря» і «Наша програма».
17 вересня — висвячення у Львові на єпископа Станиславова.
20 вересня — єпископ Андрей виїхав зі Львова до Станиславова, щоб обняти заряд єпархією. Один крилошанин виїхав йому назустріч до Єзуполя. На станції в Станиславові його привітали: члени капітули, делегація місцевих українців, маршалок повіту Брикчинський, заступник бурмістра Фідлер та представники властей і урядів.
24 вересня — інтронізація єпископа Андрея в катедральній церкві. По одягненні архиєрейських риз папські грамоти відчитали: о. Торонський латиною, о. Гробельський українською мовою. Під час архиєрейської Служби Божої співав хор Руської Бурси. Коротке слово виголосив єпископ Андрей, а йому відповів о. Фацієвич. По Службі Божій відбувся похід до палати, де в імені духовенства й народу вітали нового єпископа о. Струтинський і посол, о. Данило Танячкевич. У вечорі був обід для світської інтелігенції, під час якого промовляли: кс. П’яскевич, латинський парох Станиславова, о. Фацієвич, д-р Сарницький, а від буковинських українців-католиків д-р Степан Смаль-Стоцький.
1900
14-15 лютого — єпископ Андрей відвідав українську гімназію в Коломиї.
У червні — за чернівецькою газетою «Буковина» — «Діло» від 14 (27) червня 1900 р. подано, що під час авдієнції в Папи Лева XIII єпископ Андрей вніс зажалення на упослідження Греко-католицької Церкви, нашого духовенства й цілого українського народу в Галичині. Він висловив своє застереження відносно віддавання нашої Церкви під нагляд Конгрегації для Пропаганди Віри, призначеної для поган, єретиків і недовірків. Одним із наслідків зажалення єпископа Андрея мало бути заснування українського католицького єпископства в Америці.
29 жовтня — з приводу ювілейної прощі до Риму єпископ Андрей був на авдієнції в Папи Лева XIII і одержав від нього повідомлення про призначення його архиєпископом Львова. У поворотній дорозі до Львова він зупинився коротко в Інсбруці, де відвідав відомого діяча Закарпаття, Адольфа Івановича Добрянського.
31 жовтня — цісарським розпорядком єпископа Андрея номіновано архиєпископом Львова, митрополитом Галича й єпископом Кам’янця-Подільського.
20 листопада — єпископ Андрей видав у Марківцях біля Станиславова пастирський лист «Правдива віра» до вірних Буковини й станиславівської єпархії.
21 листопада — єпископ Андрей видав у Братківцях біля Станиславова пастирський лист «До моїх улюблених гуцулів», до вірних Косівського повіту.
1 грудня — єпископ Андрей видав пастирський лист «На грані двох віків» до духовенства й вірних Станиславівської єпархії. Цей лист був написаний у Вільшанці.
17 грудня — Папа Лев XIII іменував єпископа Андрея архиєпископом Львова, митрополитом Галича й єпископом Кам’янця-Подільського.
1901
14 січня — з призначенням єпископа Андрея архиєпископом Львова, митрополитом Галича й єпископом Кам’янця-Подільського. Його відвідав і привітав у Станиславові представник усіх українських товариств, радник Каранович. У своїй відповіді Митрополит сказав, що він добре пізнав забуту й невідрадну долю українського народу. «Наш нарід, — сказав він, — ще не пережитий, не здеградований, як декотрі західні народи. Наш нарід повний живучих сил, свіжий і тому має велику будучність. Спільними силами, щирим бажанням двигнемо наш нарід із невідрадного положення й поставимо його на місце, яке йому належиться серед народів».
17 січня — о год. 7-ій ранку Митрополит відправив у катедрі в Станиславові Службу Божу, відтак молебень і виголосив проповідь. Потім він від’їхав на станцію. У Галичі його привітали: о. Монцібович, декан Гургула, латинський парох і рабін з кагалом. Зі Львова приїхали до Галича оо. Туркевич і Бачинський. З двома останніми Митрополит приїхав до Львова о год. 11:55. На пероні хор питомців відспівав «Слава во вишніх Богу», а по вході Митрополита у залю композицію Біликовського «Вітай нам, Владико». Довше привітання виголосив о. Андрій Білецький, заінтонував при кінці «Многая літа», що його відспівав хор. Подякувавши за привітання, Митрополит, капітула й духовенство виїхали до катедри св. Юра. Тут чекали на Митрополита єп. Чехович, крилошани, духовенство й багато світських людей. Після того, як Митрополит переодягнувся, почався похід до катедри під звуки пісні «Всяческая днесь радосте ісполнишася», відспіваної хором питомців. Відтак Митрополит вийшов перед царські ворота, а по молебні вступив на трон. Тоді почалось читання папських буль, латинською мовою д-р Крижановський, українською мовою д-р Тартошевский з проповідниці. По облаченню Митрополита в усі архиєрейські ризи й саккос, архиєпископ Ісакович вручив йому палліюм і промовив до нього польською мовою. Він висловив надію, що за цього Митрополита «русини не будуть шукати чужих богів, а будуть жити в згоді з братнім народом». По промові о. А. Білецького, відповіді Митрополита й многолітствії похід рушив до митрополичої палати, з балькону якої Митрополит благословив присутніх. Відповідаючи о. А. Білецькому, Митрополит сказав: «Тяжкий вложено на мене обов’язок; я буду старатися сповнити його. Жадаю лише послуху й любови, яку я з собою приношу».
Серед присутніх були архиєпископи Ісакович і Більчевський та єпископи: Чехович, Пузина, Пельчар, Вебер і Новак. По інтронізації в долішніх залях митрополичої палати було кількасот людей. В одній із заль до Митрополита промовив о. Данило Танячкевич. О год. 7-ій вечора відбувся святочний обід. Присутніми були: граф Іван Шептицький, батько Митрополита, його два брати: посол Казимир і другий, капітан генерального штабу (обидва розмовляли з людьми по-українському), дальше архиєпископи Ісакович і Більчевський, єпископи К. Чехович, Пузина, Пельчар і Новак, Львівська, Перемишльська й Станиславівська капітули, латинський священик Заблоцький, катехит о. Стефанович.
Із світських достойників були: намісник, граф Пінінський, маршалок, граф Бадені, президент Тхоржнінський, коман. генерал Фідлер, президент Коритовський, Бавх, директор Софорович, Вербицький, президент Малаховський, Хамець, Корн, Енгель, Лідль, Мавтнер та ін. Були також українські представники з різних міст.
Тости підносили: Митрополит Шептицький за Папу й цісаря; намісник гр. Пінінський у честь Митрополита; Митрополит у честь намісника й єп. Чеховича, відтак у честь польських духовних достойників (по-польському) й крайового маршалка й команд, генерала Фідлера (по-німецькому); д-р Сарницький у честь Митрополита; д-р Ізидор Шараневич у честь родини Шептицьких; п. Фідлер у честь Митрополита і д-р Дам’ян Савчак у честь Митрополита.
Митрополит Шептицький був одягнений скромно, по-монашому, опоясаний червоним поясом, архиєрейським хрестом на грудях. По обіді він розмовляв майже з кожним присутнім. Тоді таки посол Юліян Романчук виголосив промову. Відповідаючи йому, Митрополит сказав, що Церква завжди виконувала культурне завдання, а тепер мусить сповняти його ще у більшій мірі. Він заявив: «Я завжди був тої думки, що духовенство повинно сповняти всі горожанські обов’язки. І наше духовенство не ухиляється від них. Можу це сказати іменем усього клира, а навіть цілої провінції. А я, перший між священиками, можу запевнити, що так само буду трудитися й давати провід духовенству, де тільки буде ходити о добро й культурні та економічні справи нашого народу».
Датою 17 січня 1901 р. є позначені два писані в Крехові пастирські листи Митрополита Шептицького: «Найбільша заповідь» — до духовенства й вірних станиславівської єпархії і «Про достоїнство й обов’язки священиків» — до духовенства Галицької митрополії.
27 січня — Митрополит видав писаний у Крехові пастирський лист «Про церкву» — до вірних Львівської архиєпархії.
9 лютого — Митрополит видав послання «До інтелігенції».
З березня — Митрополит видав пастирський лист «Про покаяння».
21 червня — Митрополит видав писаний у Краснопущі пастирський лист «Про ювілей».
7 вересня — Митрополит видав пастирський лист «Русинам, осілим у Канаді».
У жовтні -— Митрополита призначили віце-маршалком Галицького Сойму.
20 листопада — Митрополит був у Римі; замешкав у домі Руської Колегії при Вія Мадонна деї Монті, ч. 3. Датою 20 листопада 1901 р. був позначений лист до буковинців.
21 листопада — Митрополит видав пастирський лист «До моїх улюблених гуцулів».
29 листопада — Митрополит відвідав українську державну гімназію в Тернополі.
З грудня — Митрополит був на авдієнції в Папи Лева XIII.
7 грудня — Митрополит виїхав із Риму; повернувся до Львова 10 грудня.
1902
17 січня — Митрополит був на авдієнції в цісаря Франца-Йосифа І, який обіцяв поцікавитися справою українського університету. У тій самій справі переговорювали з д-ром Гартлем посли Юліян Романчук і Олександер Барвінський.
18 січня — Митрополит переговорював у справі українського університету з міністром-президентом, д-ром Кербером і з міністром освіти, д-ром Гартлем.
5 березня — Митрополит прибув до Відня на конференцію австрійських єпископів. При цій нагоді він відвідав українських богословів у Барбареум і сказав їм, що кожний із них, хто відбуде іспити у Відні, зможе вернутися до Львова й там продовжувати свої студії. Він обіцяв студентам зустрітись з міністром освіти, до котрого сенат Львівського університету вислав своє рішення відповідати на українські прохання по-українскому. На прелекцію д-ра Фіялка слухачі могли б у біжучім семестрі не матрикулюватися, а в наступнім семестрі катедру обняв би інший професор. Митрополит сказав богословам: «Тільки робіть іспити й вертайтесь до Львова».
28 березня — Митрополит прийняв делегацію в складі: Глиджук — член Крайового відділу; проф. С. Дністрянський, д-р Кость Левицький і проф. Володимир Шухевич. Вони дякували Митрополитові за його заходи для українського університету й говорили про переведений тоді рескрипт, якому противилися українці.
26 квітня — Митрополит виїхав на канонічну візитацію нараївського, підгаєцького, рогатинського, ходорівського й теребовельсь- кого деканатів.
7 травня — Митрополит посвятив церкву у Вишнівчику.
8 травня — Митрополит відвідав село Ладанці, повіт Перемишляни, а звідти поїхав до сіл: Біле, Білка, Ферліїв, Дібринів і Нараїв, де відбув триденну місію і соборчик.
9 травня — Митрополит приїхав до Настасова. Звідти він поїхав до Зарваниці, пізніше до Луб’янок-Вижніх біля Збаражу.
22 травня — Митрополит посвятив церкву у Завалові, повіт Підгайці. Звідти він поїхав до Рогатина, де 23 травня почав триденну місію для народу й реколекції для священиків. По рогатинськім деканаті він1 відвідав Тростянець, Кальне й Новосілку-Кут.
28 травня — Митрополит був у Липиці-Горішній біля Рогатина.
2-5 червня — Митрополит проводив місією й реколекціями у Підгайцях.
6 червня — Митрополит був у Соснові.
20 червня — Митрополит був у Янові біля Теребовлі.
23 червня — Митрополит був у Прошовій біля Микулинець.
25 червня — Митрополит був у Луб’янках-Вижніх біля Збаражу. Тоді таки він перервав свою канонічну візитацію й вернувся до Львова, щоб узяти участь у нарадах Сойму й там боронити права нашого народу й порушити справу української гімназії в Станиславові.
10 липня — Митрополит виїхав до Славська, повіт Сколе, щоб посвятити там церкву.
21 липня — Митрополит виїхав до Відня в справі номінації о. Філяса, ЧСВВ, станиславівським єпископом.
28 липня — Митрополит видав пастирський лист «Про місії і духовні вправи».
12 серпня — Митрополит виїхав у Познанщину на весілля свого молодшого брата.
У вересні — Митрополит видав відозву у справі поїздки «ін-греміо» нашого єпископату до Риму в жовтні 1902 р. з приводу 25-ліття Папи Лева XIII. Він сам очолював це паломництво.
8 жовтня — з доручення Митрополита до Канади виїхала місія в складі: оо. Плятонід Філяс, Дидик і Строцький.
8-9 жовтня — Митрополит був у Відні. Звідти він повернувся до Львова 19 жовтня. Коло 18 жовтня Митрополит мав їхати в Познанщину на весілля свого брата Казимира, посла Крайового Сойму й Державної Ради. Казимир женився з графинею Шембековою. Мабуть із Познанщини Митрополит поїхав до Риму, а в поворотній дорозі до Львова вступив до Боснії.
12 листопада — Митрополит був у сараєвського римо-католицького архиєпископа Штадлера й відслужив св. Літургію в катедральнім костьолі.
22 листопада — Митрополит був у Прняворі й побував там, мабуть, шість днів. Прийнятий ентузіястично місцевими русинами, він обіцяв їм прислати книжки. Прощаючись з ними, він сказав, що їде на два тижні до Відня й буде там вставлятися за ними.
14 грудня — Митрополит повернувся до Львова.
22 грудня — Митрополит виїхав до своїх батьків у Прилбичі. Вони святкували Різдво за латинським обрядом.
26 грудня — вертаючись із Прилбич, Митрополит занедужав на інфлюенцу. Ним заопікувався д р Євген Озаркевич.
1903
Згідно з його рекомендацією митрополит мусів мати абсолютний спокій і не міг приймати відвідувачів. В п’ятницю, 16 січня, до нього приїхав з Відня проф. Нейссер, хірург європейської слави, і ствердив, що в наслідок інфлюенци митрополит дістав запаленя нирок і легенів. Крім проф. Нейссера біля Митрополита були лікарі: Озаркевич, Зємбуцький і Вічковський.
«Діло» від 28 січня 1903 р. повідомляло, що боляк на нозі Митрополита грозить запаленям крови. До Львова приїхав із Вроцлава проф. Мікуліч і висловився проти евентуальної операції. З приводу грізної недуги Митрополита кардинал Рамполля вислав на руки о. А. Білецького телеграму, в якій було сказано, що він дуже засмучений відомістю про недугу «найдостойнішого руського архиєпископа». Святіший Отець, писав кардинал Рамполля, уділяє Митрополитові Апостольське благословення й молить Господа, щоб зволив повернути до здоров’я незвичайно заслуженого для Церкви архиєпископа. Ось латинський текст цієї телеграми:
Maximo affectus moerore ob nuntium infirmae valetudinis Illustrissimi Archpiscopi Ruthenorum Beatissimus Pater amantissime ille impetritur apostolicam benedictionem, deum rogans enixe ut archepiscopum de Ecclesia optime meritum quantacitius restituere ad sanitatem dignetur. M. Card. Rampolla.
У березні — Митрополит виїхав до Нерві біля Генуї, Італія, й задумував пробути там до 1 травня 1903 р. З ним поїхали його батьки і брат Боніфатер, який доглядав Митрополита під час його недуги.
2 червня — «Діло» від вівтірка, 2 червня 1903 p., повідомляло, що в біжучому тижні Митрополит плянує виїхати з Італії до Відня на кілька днів, а звідти на відпочинок до Кракова. Він мав вернутися до Львова після Зелених Свят.
3 червня — Митрополит прибув до Відня, а день пізніше був на авдієнції в цісаря, щоб подякувати йому за призначення його тайним радником двора. (Ця номінація мала місце в січні 1903 р.)
З Відня Митрополит мав вернутися до Львова коло 12 червня. Дуже втомлений подорожжю, він задумував задержатися по дорозі у домі своїх батьків.
12 червня — Митрополит вернувся до Львова й разом з о. А. Білецьким полагоджував залегле діловодство.
(Далі буде)
