В італійському видавництві «Матріона» появився переклад з литовської на італійську мову підпільного видання литовських католиків п.н. «Хроніка Католицької Церкви в Литві».* У першому томі тієї праці, який появився в 1976 p., вміщено переклад перших 10 чисел «Хроніки», від березня 1972 до травня 1974 року. У другому томі, що появився в 1979 p., вміщено числа 11-20, від літа 1974 до весни 1976 р. До 1979 р. вийшло 36 чисел тієї «Хроніки». У першому томі появилася вступна стаття редактора цього італійського видання — П’єтро І. Монті — і її короткий зміст подаємо:
1. «Хроніка» від 1972 до 1976 р. Литовський народ, що часто перебував під чужим пануванням, навчився ставити йому опір. Він пам’ятає про те, як перепачковувано литовські книжки в Литву в XIX ст., коли московські царі заборонили вживати литовську мову (1864-1904); пам’ятає про таємні видання під час 1-ої совєтської окупації (1940-41) та німецької окупації (1941-44), пам’ятає про другу радянську окупацію і відродження литовської культури в підземіллі. «Хроніка», що появляється від 1972 p., продовжує цю традицію.
Редактори «Хроніки» взорувалися на таємних російських, українських та баптиських періодиках. Литовська «Хроніка» звертається до всіх кляс народу і обговорює проблеми та ситуації, що тривожать і цікавлять всіх литовців. Там розказані події з життя провінції, де «Церква і населення терплять від ароґантних бюрократів та поліціянтів у різних формах: процесів, грошевих кар, трусів в домах найактивніших священиків та мирян, конфіскат і цілого ряду заборон» (стор. 8).
2. Литва й СССР перед світом. «Хроніка» звертається в першу чергу до пересічних литовців та москалів, які прибули в Литву, щоб її русифікувати. Звертається теж до урядових кругів та до світової опінії. Радянський уряд встряває в справи Церкви за допомогою уповноваженого для церковних справ і тайної поліції. Відділення Церкви від держави та свобода совісти в СССР — це фікції. Литовці це знають, але терпеливо домагаються своїх прав. Міжнароднім організаціям «Хроніка» подає до відома те, що діється в СССР проти букви й духа Загальної Заяви про права людини.
3. Радянський уряд проти «Хроніки». Сильна реакція таємної радянської поліції на появу «Хроніки» — це доказ того, що правда має велику силу, якої боїться навіть радянський уряд і тому старається здушити її, щоб вона не поширювалася. Особливо колючим терням для радянської поліції є факт, що з литовцями співпрацювали й деякі росіяни та розповсюджували «Хроніку» в російському перекладі. Російська «Хроніка поточних подій» подавала зміст литовської «Хроніки». Завдяки появі «Хроніки» зменшено дещо акцію проти Церкви й духовенства та дозволено на друк Нового Завіту, а державна антирелігійна організація дещо послабла. «Але найважливішим вислідом було народження довкола «Хроніки» нової солідарности вірних, інтенсивнішого релігійного життя та несподіваного відчуття потреби релігії, зокрема між молодими» (стор. 10). Спроба накинути «нову атеїстичну мораль» не вдалася.
4. Литовські католики та Ватикан. «Хроніка» інформує Апостольську Столицю про стан Церкви в Литві. Литовські католики, одначе, не тішаться фактом існування дипломатичних контактів між Ватиканом і радянським урядом. Хоч у Західній Европі ці контакти Ватикану з московським патріярхатом та радянським урядом знаходять прихильний відгук, то «Хроніка» ясно висловлює скептицизм в цій справі. «Для литовця-католика є трагічною і скандальною справою факт, що римський папа приймає на авдієнції членів уряду СССР, себто держави, яка досі не відреклася ні в теорії, ні в практиці однієї із своїх ясних цілей, а саме — усунення всякої релігії із суспільства» (стор. 11). Ватикан не визнає радянської окупації Литви, одначе від деякого часу іменує єпископів в Литві, які сприємливі урядові, хоч вони несприємливі народові. Народ дивиться на деяких з них, як на співпрацівників поліції. Ці духовники часом описують рожевими красками ситуацію Церкви на Литві, а в більшості мовчать, є мовчазною «ієрархією». Литовські католики й священики підносять у «Хроніці» голос в обороні віри й свободи та підкреслюють свою вірність двом ув’язненим єпископам.
5. Доля Католицької Церкви в СССР. Литовці та українці-католики не мають наміру емігрувати із СССР так, як інші християни. Тому залишається питання, як західні католики можуть їм допомогти видержати в своїй вірі, бо контакт з ними дуже утруднений. «Хроніка» підкреслює важке положення українців-католиків. «Литовцям залишаються принайменше церкви, духовенство… Українцям і русинам-католикам забрано все, вони доведені до цілковито підпільного існування» (стор. 13).
Автор статті пропонує дати до їх диспозиції сторінки «Хроніки», яка могла б таким чином «прийняти ролю голосу католиків, що перебувають на терені СССР» (стор. 13). Автор пропонує теж, щоб Церква збирала свідчення про своїх мучеників, бо їх геройство збагатить Церкву.
6. Надія. «Хроніка» заслуговує на те, щоб її читати та уважно призадуматися над нею, бо це «не лише збірка документів та щось більше, ніж заборонена хроніка несправедливостей: це радше з любов’ю написаний один розділ історії цілого і малого народу»(стор. 14).
* * *
У «Хроніці» подано звіти про стан Церкви на Литві: про процеси проти священиків та мирян, переслідування духовних і світських, атеїзм у школі, інґеренцію уряду в життя Церкви, про авдієнцію Громика в папи, аналізу політики СССР супроти Католицької Церкви, переслідування в поодиноких єпархіях, протести священиків і мирян, акцію радянської преси проти «Хроніки», про литовських мирян у таборах, русифікацію.
Подано теж вістку про переслідування українських священиків на Литві, зокрема про о. Володимира Прокопова (том І, стор. 395). У II томі була знов згадка про нього, а на стор. 311 подано таку вістку: «Молодий мученик наших часів. Молодий Віталій Оцікевич, українець з околиць Вінниці, прибув три роки тому до Вільна, щоб вивчити литовську мову. Він бажав приготовитися до вступу до духовної семінарії (бо ж українці не мають семінарій). Віталій служив до Служби Божої в церквах св. Миколая і св. Тереси. Його часто брали на допити в уряді безпеки. Під час таких допитів йому запропонували працювати в ролі агента безпеки, обіцяючи дати йому дозвіл на вступ до духовної семінарії без відбуття військової служби. Дня 24 березня він відзначив свої 18-ті уродини. А 14 травня його знайшли неживого із здеформованим лицем від ударів у власній кімнаті».
«Хроніка Католицької Церкви на Литві» — це важливий матеріял до історії литовської Церкви та литовського народу.
Подав Б. І. Лончина
*Сronaca della Chiesa cattolica in Lituania, La lotta dei lituani per la propria identita di popolo, A cura di Pietro Monti, ‘La Casa Matriona’, Milano 1976, 1979.
